Страница 8 из 58
Раптовий візит
Арнольд Іванович Шлапаківський стояв над ванною у дуже незручній для його задавненого радикуліту позі й натирав спину доберман-пінчерові за кличкою Цуцик
[2]
[Надто допитливим читачам пояснюємо, що Арнольд Іванович з дитинства кохався у класиці й свого песика назвав, як ви здогадуєтесь, ім'ям героя однойменної байки Л. І. Глібова.]
. Песик жалібно поскиглював, дивуючись, чому це його – собаку благородного походження – миють не шампунем, як завжди, а дешевим яєчним милом.
Вода, доведена до температури 36,8°, мирно шуміла в крані. Із кухні долинало поважне шипіння срібного самовара – справжнього тульського, зразка 1899 року, який, після незначної реконструкції, успішно працював на батарейках типу «Меркурій-12». Правда, цих батарейок давно вже не було у продажу, тому самовар довелося через трансформатор підвести до електромережі. Парфенона Микитівна, професорова дружина, подзенькувала блискучими бігуді з нержавіючої сталі, й велику вітальню сповнювало її інтимно-грайливе меццо-сопрано:
Я любила водолаза –
Русий чуб,
А попавсь мені професор –
Книголюб...
Це була улюблена пісня, яку Парфенона Микитівна наспівувала своєму професорові протягом ось уже сорока років їхнього бурхливого сімейного життя. За її словами, в ранній молодості вона справді мала якийсь фатальний роман з русоволосим водолазом, що плавав на рефрижераторі «Громобій» і привозив їй із екзотичних морів співаючі черепашки, а одного разу привіз навіть черепашку з королівською перлиною. Правда, перлина потім виявилася фальшивою, і романтичний водолаз, за словами Парфенони Микитівни, назавжди пірнув у глибини її безкомпромісної пам'яті.
У хвилини сімейних незгод Парфенона Микитівна виконувала цю пісню також у дещо зміненому варіанті, натякаючи ще й на якогось «верхолаза – чорний чуб», з яким теж нібито мала фатальний роман. А щоб надто вже допекти Арнольдові Івановичу, вона часом рішуче викидала із пісні слова й подавала її майже афористично:
– Я любила чорний чуб, а попався книголюб, – і переможно дивилася на професора.
Раптом пісня урвалася. Парфенона Микитівна з переляканим виглядом вскочила до ванної.
– Дзвонять. Міліція… – прошепотіла вона і, здається, зібралася непритомніти.
Арнольд Іванович пішов до дверей. На порозі стояв бронзоволиций міліціонер з жовтим планшетом у лівій руці. Правою він узяв під козирок і відрекомендувався:
– Майор Ситорчук.