Страница 41 из 58
Сержанта Квочку він побачив здалеку і зрадів немов рідному. Такої радості він уже давно не відчував. Тепер майор Ситорчук як ніколи розумів Архімеда, який вискочив голий з ванни, біг багатолюдною вулицею і кричав: «Еврика!» Саме це слово хотілося зараз вигукнути й майору Ситорчуку, але солідність і роки стримували майора в своїх невидимих лабетах.
Квочка теж помітив майора Ситорчука, цивільний костюм якого нагадував, що перед ним людина струнка й підтягнута, як і всі, що більшість свого життя провели в мундирах.
– Що нового, дорогий мій? – Майор Ситорчук уперше вибрав таку форму звертання до сержанта Квочки. Той розчулився й мало не зронив на розпечений асфальт аеропорту гарячу і свіжу сльозу.
– Рівно о чотирнадцятій годині сорок п'ять хвилин за київськимчасом я прибув до інвентаризаційного бюро. За 365 днів минулого року і за 167 цього року в жодному документі не зафіксовано ім'я Арнольда Івановича Шлапаківського. Є Шлапаки, Шлапакови, Шлапаковичі, Шлапаченки і навіть один Шілапаковський, але Шлапаківського нема.
– Я так і знав. Якщо ви, Квочко, скажете, що ідентичні записи ви знайшли і на контрольних талончиках авіаквитків я розцілую ваші вуса, хоч вони й прокурені.
– Достеменно так! Подібні прізвища зафіксовано на семи авіаквитках.
– Що ще нового?
– О шістнадцятій годині сорок п'ять хвилин зустрів якогось підозрілого типа з фотоапаратом. Він на всю залу горланив, що професор Шлапаківський викрав у нього якісь документи і втік за кордон...
– Овва! – вигукнув майор Ситорчук, і люлька тільки якимось чудом утрималася в роті. – Оце новина! Чого ж ви мовчали, дорогий мій Квочко?
– Ви мене вчили доповідати все в строгій хронології, – відповів сержант. – Щоб не вийшло плутанини.
– Ви, Квочко, геній. Таких, як ви, мало, але вони серед нас. Де ж той фотолюбитель?
– Він щойно був на другому поверсі...
Коли майор Ситорчук і сержант Квочка піднялись туди, від фотолюбителя, як умовно назвав його майор Ситорчук, і слід прохолов.