Кали-юга

Вахана

Гулко рвонуло зовсім поруч.

Нагорі тупотів розлючений велетень. Бункер здригався. Блимнуло світло. На восьми моніторах із дев'яти зникло зображення. На лівому нижньому картинка рябіла, смикалася, але якимось дивом трималася.

Світло знову блимнуло. Згасло. Увімкнулося.

Повернулося зображення.

Цілі. Де цілі?!

Чисто… Чисто… Чисто!

Старший солдат Бугай знала: мінімум три прильоти. Втрати? Руйнування? Потім. Це все потім. А зараз…

Зітхання. Хрип.

Капітан завалився у кріслі набік. Рука безвольно звисла донизу.

— Шива!

— Капітан!!

— Славку!!!

Він не відгукувався.

Тремтячими руками Бугай стягнула з нього шолом. Одне око Шияненка було примружене, ніби капітан у когось цілився; друге закотилося, моторошно блищачи кривавим білком. З куточка рота звисала ниточка липкої слини.

— Ти…

Вона втиснула кнопку рації, закріпленої на грудях. Підхопила Шиву на руки — він здався раптово важким, навіть для неї, — та пішла до виходу. Хотілося бігти, але не виходило.

— Бугай на зв'язку! Прийом! Відгукніться!

Мовчання.

— Шива — триста! Повторюю: Шива — триста!

Куди вони всі поділися?!

— Евак! Шиві терміново потрібен евак!

Клацнуло, зашурхотіло. Пробився чийсь голос. Вона не розуміла, що їй кажуть. Головне, її почули. Евак скоро буде тут.

— Тримайся, — шепотіла вона. — Ти, головне, тримайся…

І підіймалася сходами, сходинка за сходинкою, немов на небо.