Кали-юга

14. ЛЕО

— Тягни свіжі аки. Ці — на зарядку.

— Плюс!

У чотири руки робота йшла веселіше. Проти участі Щигля Калина більше не заперечувала. Удвох справлялися швидше, навіть залишався час на відпочинок. Увійшли в ритм: перезаряджання дронів, заправка генератора, готування, сон по черзі. І знову — перезаряджання, заправка… Так працює добре змазана шестерня величезного механізму. Охопити поглядом, усвідомити справжні розміри й устрій цього механізму Лео з Щиглем були не в змозі.

Не шестерінчаста це справа. Крутись та не заїдай.

По їхньому опорнику нічого не прилітало. Жодного разу. Лео відчував: про це дбає Калина, методично знищуючи потенційні загрози.

Вони зависли на виділеному їм клаптику простору, як на безлюдному острові. Звістки з «великої землі» долітали мізерними уривками. Віддалений гуркіт розривів із передової, рідкісні повідомлення по рації, скупі розповіді водіїв, які доставляли провіант, пальне та боєприпаси. Іноді Калина зглядалася — вмикала дисплей, де дрони пікірували на здобич. Там розквітали клумби з вогню й диму, рвалися на шматки плоть і метал. Трансляція тривала недовго: хвилина, друга, й картинка без попередження зникала, а дисплей повертався в «сплячий режим».

Комп'ютер при цьому справно гудів вентиляторами, дзижчав жорсткими дисками та блимав індикаторами, іноді виходячи на форсаж. У такі моменти здавалося: процесорний блок ось-ось злетить і понесеться геть слідом за дронами.

У двері влетіла чергова зграйка. Дрони чинно розсілися на ящиках, коли затріщала рація. Крізь перешкоди прорвався голос комбата:

— Усім підрозділам! У нас масована хакерська атака! Перехоплення управління! Припинити запуск дронів усіх типів! Повторюю: припинити запуск дронів усіх типів!

Лео оторопів: ніфіга собі!

— Ті, що в повітрі, — повернути на базу. У всіх дронів відключити живлення, зняти акумулятори! Ніяких запусків до подальших розпоряджень. Ніяких дронів у повітрі! Підтвердьте, як зрозуміли?

«Плюс, зрозумів!» — ледь не випалив Лео на рефлексі.

«Мінус, не зрозумів, повторіть!» — ледь не злетіло з язика секундою пізніше.

Комбат його випередив.

— Лео, на зв'язку Лісовик. Як чуєш?

Уперше комбат звертався особисто до нього.

— Прийом! Підтвердь, як зрозумів!

Підтвердити? Попросити повторити? Удати, що нічого не чув — зв'язок ні до біса! — та вимкнути рацію? Лео завис, як перевантажений комп'ютер, не в змозі прийняти рішення.

У дверях з’явилася чиясь постать, затулила світло. За нею — друга, третя. У бліндажі стало тісно.

— Молодший сержант Вахненко? Ваше завдання завершено. Вимкніть живлення комп'ютера.

Хто це? Смаглявий, горбоносий, лупаті очі. Форма без знаків розрізнення. Чого він чекає? Ну так, відповіді.

«Хто ви такий?! Пред'явіть документи!» — хотів вимагати Лео.

І запізнився. Сьогодні Лео весь час спізнювався. Не чекаючи запитання, горбоносий змахнув рукою. Промайнула розкрита книжечка посвідчення — фото, підпис, печатка.

Промайнула — і зникла.

— Повторюю: вимкніть живлення комп'ютера.

— Не треба…

— Повторюю востаннє…

— Не треба цього робити! Там же вона!

Знати б ще, чому, але Лео був упевнений: горбоносому все відомо. Осколок у потилиці, інтегральний режим, Калина в комп'ютері… Цьому чорту відомо більше, ніж йому, молодшому сержанту Вахненку.

— Я знаю, — у відповіді горбоносого звучала печаль. — Це жахливо. Але це необхідно.

Й іншим, жорстким тоном:

— Виконуйте наказ!

— Це її вб'є!

— Виконуйте…

Спекотна хвиля піднялася в грудях, вдарила в голову — й Лео, не витрачаючи більше часу на слова, кинувся на вбивцю. Їх із горбоносим розділяло всього два кроки, але Лео не судилося їх подолати. Дві тіні виметнулися з-за спини непроханого гостя. Буйного сержанта без церемоній тицьнули носом у земляну підлогу, заламали руки так, що, здавалося, лопатки ось-ось відірвуться. Крикнути, обуритися, хоча б обматюкати — куди там! Він насилу міг дихати, з натугою крекчучи від болю.

Жахливим зусиллям Лео примудрився вивернути голову та побачив, як до комп'ютера підходить ще хтось. Скільки ж вас тут?!

Пролунало зле дзижчання: прокинулися дрони, які очікували перезарядження. Що вони можуть? Посікти вбивць лопатями? Що б не збиралася зробити Калина, сьогодні був не її день. На краю поля зору виникла тінь із громіздким футуристичним агрегатом у руках. Антидронова рушниця? Вона не зупинить Калину! Лео добре знав це на власному досвіді. Перемикання каналу зв'язку, зміна діапазону частот…

Їм і не потрібно було її зупиняти. Усього лише виграти кілька секунд. За ту мить, поки дрони застрягли на старті, індикатори комп'ютера встигли відчайдушно блимнути — і згасли. Гул вентиляторів і бурчання хард-драйвів змовкли…

Виникли знову.

Блок безперебійного живлення!

Ще мить, і комп'ютер замовк остаточно: шнур із безперебійника висмикнули. Завмерли на ящиках дрони, так і не встигнувши злетіти. Затих генератор. У тиші, що настала, стали чутні звуки далеких розривів. Чи це пульсувала кров у скронях?

— Заспокоїлися?

— Так, — прохрипів Лео.

— Не станете більше лізти в бійку?

— Ні.

— Відпустіть його.

Лео встав. Морщачись від болю в м'язах і зв'язках, із хрускотом розім'яв плечі. Він дивився повз горбоносого. Говорити було ні про що.

— Раджу вам надалі, — горбоносий вважав інакше, — бути обережнішими з імпульсивними поривами. Я заплющу очі на вашу поведінку. Але інший на моєму місці може виявитися не настільки короткозорим.

Трибуналу не буде, зрозумів Лео. Й що тепер, у дупу його поцілувати? Вони вбили Калину. Все інше не має значення.

— Знаєте, Вахненко, я вам заздрю.

Про що це він?

— Кинутися в бійку за кохану жінку? Попри очевидні наслідки? Ви кшатрій, я брахман. Я так не можу.

Лео нічого не зрозумів. Псих якийсь.

Псих помовчав. Додав:

— Але й ви не можете того, що можу я.

І сухо, офіційно, даючи зрозуміти, що розмову закінчено:

— Залишайтеся на місці до подальших розпоряджень. За вами приїдуть.