Страница 54 из 102
У дверях стояв усміхнений Лео; в руках — коробка з акумуляторами. На «Червону калину» Калина не ображалася, на відміну від «калинки-малинки», з якою до неї зазвичай підкочували нахабні залицяльники, упевнені у своїй неперевершеності.
— Вважай, підняв і розвеселив, — вона підморгнула Лео. — Акумулятори зарядив?
— На повну! Готова до першого польоту?
— Авжеж! Виноси дрони на полігон.
Калина рішуче попрямувала до «іконостасу», сіла в крісло. Вхід у програму управління. Перевірка зв'язку. Прогін тестів… Усе працювало як годинник. Вона одягла шолом і активувала картинку з камер.
Для початку — ручний режим.
Вона поганяла один дрон над полігоном. Машинка йшла плавно, впевнено, не метлялася, не тряслася. Слухався дрон із пів дотику. Прискорення просто фантастичне: рвав із місця в кар'єр крутіше за будь-який мотоцикл — і гальмував у нуль, зависаючи в повітрі за помахом пальця, немов поняття інерції було йому невідоме. Прямо корабель із «Зоряних війн» при виході з гіпера!
Картинка з камер була взагалі зашибісь. Краща, ніж в Autel EVO Max 4T, хоча камери за специфікацією стояли такі ж самі: 48-мегапіксельний телевик із 10-кратним оптичним зумом й 160-кратним цифровим; 50-мегапіксельний ширик і непогана інфрачервона. Треба буде, до речі, вночі випробувати.
Це Калина ще до розвідника не добралася, а його камери набагато крутіші!
Коли вона вела дрон на поземному, палець здригнувся, й старший сержант Бадрачук обклала себе останніми словами. Дурепа косорука! На першому ж випробуванні втратити пташку…
За пів метра від землі дрон сам вийшов на пологу глісаду та, успішно минувши нижню точку, плавно злетів угору, немов серфер, що осідлав хвилю. Зависнув у повітрі в очікуванні подальших команд.
— Вау!
Ось ШІ себе й проявив. У ручному режимі, до речі, де його бути не повинно. Що ти ще вмієш, мій хороший?
Два дрони одночасно.
Парою пташок із двох рук Калина керувала непогано, хоча й відчувала деяку скутість — так, немов замість одного широкого вікна можливостей у неї відкрилися два вузьких. Поганявши дрони вроздріб, вона запустила «синхрон», виставивши крок у сім метрів, і по мінімуму задіяла ШІ. Ведений дрон ішов за ведучим як на прив'язі, чітко повторюючи всі запаморочливі кульбіти головної машини.
— А якщо так? — в азарті шепотіла Калина, закладаючи крутий віраж. — А так? А зверху? А знизу? Ух ти! Супер! Давай ще так!..
Груди здіймалися, як після довгого бігу. З губ зривалося гучне спекотне дихання, немов це не пташка, а вона сама металася в небі — до виснаження, на межі можливостей. Звуки й вигуки, що лунали з поста управління, більше скидалися на метушню коханців, які вирішили перепробувати всі пози з «Кама-сутри» разом, ніж на тест-драйв безпілотників.
Це саме й спало на думку молодшому сержанту Лео, коли той сунувся у двері — нагадати Калині, що акумулятори ось-ось сядуть, і взагалі, час на обід. Лео поперхнувся, закашлявся…
— Аки на десяти відсотках, — повідомила Калина, не обертаючись. — Саджаю пташок. Тягни нові аки — спробую четвірку на інтерактиві.
— Обід! — видавив Лео, яскраво-червоний, як рак. — Через десять хвилин.
— Фіг із ним, з обідом…
— Ти обіцяла!
— Тягни аки!
— Помреш із голоду — що я старлею скажу? Він мене самого тоді живцем з'їсть. Без солі.
Коли треба, у Лео була мертва хватка.
Калина перемикнула щось на клавіатурі, з явним жалем стягнула з голови шолом. Обличчя її розчервонілося, волосся розпатлалося, очі сяяли — зараз вона була диво як гарна!
Лео крадькома зітхнув.
— Угода дорожча за гроші, — вона встала. — Веди мене, Леве-годувальнику!
Обід вона, давлячись, закинула в себе, як компоненти розчину в бетонозмішувач — і стрімголов вилетіла з їдальні, не чекаючи на Лео. Коли молодший сержант Вахненко знову з'явився на полігоні, четвірка дронів уже щосили гасала в небі, раз у раз змінюючи стрій. Квадрат, ромб, «карусель»; шеренга, колона, вертикальний «стовп»; божевільний розгардіяш із квартету п'яних бабок; розлетілися, зійшлися…
Знайшли одне одного, сумно думав Лео, ревнуючи до ШІ. А я потрібен тільки акумулятори заряджати та дрони на полігон виносити. Й то — ось, сама впоралася…
Тим часом Калина перемикнулася на польоти з перешкодами. Лінія електропередач? Лісопосадка? Зграйка покинутих будинків? Чудово! Страх облажатися й загубити один із дронів — або не один! — вона заштовхала якомога далі та зачинила за страхом дверцята. Урізала функції ШІ, залишивши підстрахування — опції вона міняла вже на автоматі, не думаючи — та, вишикувавши дрони ромбом, повела флагман прямо на високовольтні дроти.
У верхньому правому куті дисплея заблимав червоний знак оклику:
«Увага! Небезпека зіткнення!»
— Знаю! — процідила Калина крізь зуби. — Не сліпа.
Знак оклику згас. Почув, чи що?!
В останній момент вона повела флагман вгору, «перестрибуючи» перешкоду — сама? чи ШІ підкоригував? — і периферійним зором зафіксувала, як інші три дрони злагоджено уникли зіткнення. Два пройшли над дротами, третій підпірнув знизу.
Що в нас далі? Лісопосадка?
До посадки залишалося метрів сімдесят, коли на дисплеї шолома виник запит:
«Задіяти режим прихованого переміщення? Так / Ні».
Калина, не роздумуючи, ткнула в «Так». Опустивши дрон нижче зелених крон, вона пішла виписувати петлі й синусоїди між стовбурів тополь, горобин і грабів. Ведені дрони миготіли позаду, легко огинаючи стовбури й прослизаючи між верхніми та нижніми гілками — так їх проблематично було відстежити хоч згори, хоч знизу, з землі.
Ось ти який, «режим прихованого переміщення»? Непогано!
Вдосталь покружлявши по посадці, вона вивела ескадрилью на оперативний простір і кинулася до занедбаних будинків. Після дерев — балощі, та й годі. Утім, побавитися їй не дав сигнал зумера: п'ять відсотків заряду акумуляторів, тільки-но до бази дотягнути.
Довелося повертатися.