Страница 78 из 92
А на сцені (в президії) сиділи люди (і серед них, між іншим, Люшка Мякишева), які грали ролі уславлених доярок, чабанів, свинопасів, творців нових порід тварин і зоотехніків.
Вистава називалася — Всесоюзна нарада передовиків тваринництва. Виступаючі, увійшовши в образ, обіцяли досягти нечуваних успіхів у виробництві м'яса, молока, вовни, в несенні яєць і найближчим часом за всіма показниками намірялися наздогнати і перегнати найбільш розвинуті капіталістичні країни. (Під час роботи цієї наради на адресу президії надійшла телеграма від однієї патріотичної молодої матусі, котра назвала щойно народжених нею близнюків Наздогнатієм і Перегнатієм).
Коли скінчилася нарада, і було прийнято вітального листа Центральному Комітету і особисто одному товаришеві, і розпочалися заздравиці та овації, в залі почулися ритмічні вигуки, спочатку нерозбірливі, а далі все могутніші, і вже через кілька секунд зал, стоячи, скандував:
— Переженемо Се-Ше-А! Переженемо Се-Ше-А!
Після цього діяльність Феді та його групи була схвалена у найвищих інстанціях, вся група була зарахована до штату Установи під кодовою назвою "скандінави" (від слова "скандувати"). Група виявилась цілком незамінною. Жоден бодай трохи значніший з'їзд, зліт, сесія чи мітинг не обходилися без участі скандінавів, і коли в газетних звітах дрібними літерами було сказано: "Бурхливі овації. Всі підводяться і скандують те-то й те-то",— ці примітки могли з'явитися тільки завдяки Феді та його групі.
Звичайно, дехто з випадково уцілілих сирів ставилися до скандінавів зневажливо, як до людей, котрі зрадили високому мистецтву. Окремі висловлювання сирів доходили до Феді, але він од них відмахувався, кажучи, що справжнє мистецтво — те, котре прямо служить народові, і що він, Федя, від однієї тільки урочистої обіцянки Алевтини Мяки-шевої надоїти по чотири тонни молока в рік від кожної корови отримує більше естетичного задоволення, ніж від будь-якої, навіть тонко виконаної арії якоїсь хваленої столичної співачки.
Під час перерви Павло Трохимович Євпраксеїн пообідав і вжив свої сто п'ятдесят, аби увійти в форму. Йому доручили бути державним обвинувачем (військовий прокурор, який мав виконувати цю роль, захворів), він не хотів, але скорився — що ж удієш? — у кишені партквиток, а вдома — сім'я.
Щоправда, непередодні, хильнувши зайве, він вдома бешкетував і навіть накидав якийсь проект: "Обвинувачення, що пред'являються підсудному, матеріалами справи не підтверджуються. Як прокурор, я вношу протест, а як комуніст, виходжу з..." Плакав, бив себе в груди: "Сволотою більше не буду..." Присягався покласти квиток, "як Ванько Голубєв". Уранці, однак, підвівся в іншому настрої, написане увечері спалив, почистив костюм, черевики і вирушив виконувати свій солдатський обов'язок.
Під час ранкового засідання, перечитуючи свою промову, думав: "Що ж, коли не я, то інший. Йому все одно край, так невже й мені разом з ним?" Час від часу він позирав на Чонкіна, і якось двічі їхні погляди зустрілися. Підсудний, здалося йому, дивиться на нього з надією, це Євпраксеїну не сподобалось. "Не сподівайся і не жди,— подумки відповів він Чонкіну на його погляд.— Сам зібрався тонути, то й тони, а інших втягувати нічого. Тобі, можливо, твоє життя — копійка, а в мене сім'я, я їх сиротами лишати не збираюся, врешті-решт, я героєм бути не зобов'язаний. Я не сам. Мені наказали, я виконую. І взагалі, я не знаю, хто ви насправді. Якщо не князь, то не треба було все, що підсунуть, підписувати. А коли підписав, коли зізнався, що князь, то нічого із себе дурника корчити, відповідай з гідністю".
Чонкін чим далі, тим більше дратував його своїм виглядом і нахабною поведінкою. Але все ж після фатальної фрази: "Слово надається державному обвинувачеві", коли прокурор підвівся і, зволікаючи, став розкладати перед собою папірці, він відчув, що в нього тремтять руки, тремтять коліна і в роті з'явився неприємний присмак, як це останнім часом бувало з ним завше, коли він виконував щось, чому його совість опиралася: "не можна", а начальство штовхало: "треба". І тепер та частина його мозку, якою керував страх перед начальством, надсилала його організмові одні накази, а інша частина, керована сумлінням, надсилала накази інші, і, чи то клітини, чи то нуклеїнові кислоти, чи ще щось там, не знаючи, чому підкорятися, налітали одне на одне, викликаючи ненормальне биття серця, тремтіння кінцівок і відразливий присмак у роті.
— Товариші судді! — не зводячи очей, вимовив він і, почувши звучання власного голосу, став отямлюватися.— Роль прокурора в даному процесі дуже складна й відповідальна. Перед нами не звичайний злочинець. Перед нами людина, що замахнулася,— прокурор проковтнув слину,— на найдорожче,— мовив він повільно, наче під гіпнозом,— для кожного з нас, на наш лад, на нашу Вітчизну, на наше нове життя.
Тепер йому полегшало. Та частина, якою керував страх перед начальством, брала гору, а інша частина знітилася і відмінила свої накази.
— І хоча слідчі органи провели копітку роботу, аналізуючи всі діяння підсудного, глибоко оголили коріння, яке живило отруйними соками зловороже дерево його злочинів...
— Гарно говорить, га? — Лужин за лаштунками підбіг до приїжджого генерала.
— Непогано,— кивнув головою генерал.
— О-о-о-о...— сказав письменник Мухін.
— Що? — здивувався генерал.
— О-о-о-образно дуже.
— А-а,— сказав генерал.
— Велика Жовтнева соціалістична революція не тільки встановила новий політичний лад, але й здійснила величезні зміни в соціальній структурі нашого суспільства. Могутнім свіжим вітром промчала вона по всіх неосяжних просторах нашої країни і, як помиї, вихлюпнула поміщиків, капіталістів та інших експлуататорів трудового народу. Керований партією Леніна — Сталіна, наш народ розпочав будівництво нового, вільного життя...
Прокурор все частіше позирав на Чонкіна. Той сидів, маленький, противний, і крутив вусібіч своєю стриженою гулястою головою завбільшки з кулак. Відразливий вигляд підсудного заспокоював прокурора і породжував у ньому відчуття впевненості у своїй правоті.
Чонкін зітхнув і намагався послухати прокурора, але, змучений нічними й денними допитами, не міг зосередитись на досягненнях, які перераховував прокурор: колективізація, індустріалізація, Дніпрогес, Папанін і Поліна Осипенко...