Страница 59 из 92
Увечері, коли Нюра стелила собі на лавці, до неї увійшла Олімпіада Петрівна і, озираючись на двері, сказала, що крадіжка літака діло, звичайно, не просте, і Нюра сама повинна заявити про це, Куди Слід. Нюра подумала й згодилася не так через того літака, як у надії пробитись до нового начальника.
21
Того вечора, здається, вдарив перший морозець. Калюжі затягло склом. Час від часу зривався дрібний сніг, але його розносило різким поривчастим вітром.
В період Нюриної відсутності в Долгові багато що змінилося. Перш за все змінився соціальний склад міста за рахунок евакуації сюди деяких важливих установ і між ними кількох науково-дослідних інститутів, двох театрів, частини московської письменницької організації та кіностудії документальних фільмів. Різко пішов угору рівень культурного обслуговування населення. Тобто відбулося приблизно таке ж історичне зрушення, коли недорозвинуті народи бувають підкорені цивілізованішими націями.
У зв'язку з підвищенням рівня цивілізації і напливом великої кількості людей, хоча й відданих системі, але дуже завошивілих, у місті було збудовано новий санпропускник і значно розширені штати Тих, Кому Слід. У відання Установи передали будівлю контори Заготживсировини, що прилягала до неї. Тепер обидва ці будинки були обнесені спільним парканом з зеленими ворітьми й будочкою біля них, що слугувала водночас і прохідною, і приймальнею, де цілодобово сидів черговий, котрий приймав усні й письмові заяви громадян.
Тобто, якщо вдаватися в деталі, то чергували, очевидно, кілька чоловік (не може ж один беззмінно), але люди, котрі бували Там, стверджували, що чергові скидалися один на одного, мов близнюки; можливо, вони відрізнялися один від одного групою крові чи відбитками пальців, можливо, коли довго жити з ними поряд, то врешті-решт виявилися б і інші відмінності. Але ніхто з охїитаних автором свідків з ними не жив, ніхто цих відмінностей і не помітив. Так ось, чоловік, якого описують свідки, носив цивільний сірий костюм, був середніх літ, невисокий, кремезний, з привітним недовірливим поглядом. Він запропонував Нюрі табуретку і записав з її слів розповідь про вчинену крадіжку. Коли ж Нюра запитала, чи не можна їй побачитися з Чонкіним,або передати передачу, або, на крайній випадок, хоча б записку, цивільний посміхнувся, розвів руками й сказав, що ні перше, ні друге, ні третє зараз абсолютно неможливе, тому що в справі Чонкіна виявлено нові обставини, котрі вивчаються. Які обставини, цивільний сказати не міг, але пообіцяв:
— Коли щось проясниться, ми вас викличемо.
На запитання Нюри, чи не може вона побачити нового начальника, цивільний знову розвів руками:
— На жаль, він зараз дуже зайнятий.
22
Залишивши Установу, Нюра попрямувала у бік хитрого ринку, де сподівалася придбати пару хай поношених, але цілих калош або хоча б чуні, котрі називалися ЧТЗ . Нинішнім поколінням треба пояснити, що в такому далекому вже від нас минулому чунями називали саморобні калоші, іноді на товстій гумовій підошві, вирізаній з автомобільного ската, тому вони мали наче тракторний слід.
Вийшовши з Установи, Нюра помітила одного чоловіка, який стояв перед газетним стендом і, дивлячись у нього, як в дзеркало, зачісувався. Нюра не знала, що, зачісуючись, він подає знак ще якимось людям: "Увага!" Не уявляючи собі, що когось може цікавити її пересування, Нюра пішла у бік ринку, а за нею, то відстаючи від неї, то переганяючи, але не переходячи на інший бік вулиці, посунули шестеро здорованів і дві жінки. Проходячи повз Будинок культури залізничників, Нюра побачила тут незвичне пожвавлення. Місцевість довкола будинку була оточена міліцією та цивільними з написами БСМ на нарукавних пов'язках. Біля самого Будинку культури юрмився народ і стояли в ряд машини — одна вантажна з відкинутим заднім бортом і два військових автобуси,— фари їхні були закриті світломаскувальними кришками з вузькими щілинами. Бокові борти вантажівки були прикрашені червоною тканиною з чорними смугами на краях, а в кузові ближче до кабіни стояв бляшаний обеліск, зроблений у вигляді звуженої доверху чотиригранної піраміди з червоною зіркою вгорі.
Люди, що зібралися перед головним входом, нерівномірним потоком вливалися у відчинені двері, а інші вихлюпувалися звідти, одягаючи при виході шапки. Деякі з тих, що виходили, йшли далі, інші залишалися чекати виносу, палили і впівголоса перемовлялися.
Трохи збоку від усіх інших стояла група керівників району в довгих пальтах і в дорогих шапках, а серед них кінооператор Марат Кукушкін, який з'явився зі своїм апаратом, щоб увіковічити історичну церемонію для нащадків, і дитячий письменник Олексій Мухін, котрий вирізнявся своїм високим зростом і недбало розстебнутим пальтом, відомий тим, що, коли йому запропонували місце у фронтовій газеті, він рішуче запротестував і написав Сталінові листа, що його можлива загибель була 6 непоправною втратою "для нашої читацької дітвори". Подейкували, що Сталін на берегах листа Мухіна написав, що в науку читацькій дітворі такого боягуза варто розстріляти. Того ж дня трапилася така пригода. Мухін виступав перед великою аудиторією в Палаці піонерів. Він стояв на трибуні, читав якусь свою героїчну поему і відпивав зі скляночки воду, аж раптом його різко смикнули за ноги. Діти вирішили, що дядько письменник показав їм фокус. Щойно був на трибуні і раптом зник. Вони спочатку розгубилися, потім зааплодували. А Мухіна тим часом два здоровані витягли за лаштунки. Звідсіля його доправили кудись, де беручка трійка одразу ж присудила його до розстрілу за ухиляння від захисту Вітчизни. Ніч Мухін провів у камері смертників. Вранці його вивели в брукований дворик, і взвод особливого призначення звів карабіни. Командир взводу вже підняв руку, коли на подвір'я вкотився розкішний лімузин. З нього вийшов вгодований поважний військовий і передав Мухіну урядовий пакет, запечатаний сургучем. Коли Мухін неслухняними руками зумів нарешті відкрити цей пакет, він виявив у ньому маленький аркушик паперу, на якому було написано: "Я пожартував. Й. Сталін*. Все скінчилося щасливо. Письменник Мухін і на фронт не потрапив, і живим лишився, і, кажуть, історичну записку досі зберігає вдома в рамочці під склом.
Зараз Мухін з'явився сюди, щоб представляти на похороні творчу інтелігенцію, і знічев'я розважав місцевих сатрапів фривольними анекдотами про чоловіка, який невчасно повернувся з відрядження. Слухачі стримано посміхалися, намагаючись водночас зберегти на своїх обличчях вираз державної заклопотаності.