Страница 14 из 92
— Та я не про те,— посміхнулася Нюра. Порівняно з тим, що мав на увазі прокурор, істинна її справа видалася їй далеко простішою і легко вирішуваною.— Мужика ось мого посадили.
— А-а,— мовив прокурор.— Тепер зрозумів. І за що ж?
— А ні за що,— щиросердо сказала Нюра.
— Ні за що? — здивувався прокурор.— А ви в якій країні проживаєте?
— Як це? — не зрозуміла Нюра.
— Ну, я запитую, де ви живете? В Англії, в Америці чи, може, у фашистській Німеччині, га?
— Та ні ж,— пояснила Нюра,— я в Красному живу, в селі, звідсіля сім кілометрів, може, чули?
— Щось чув,— кивнув прокурор.— І що ж у цьому вашому Красному радянської влади немає, чи що, га?
— В Красному немає,— потвердила Нюра.
— Як, зовсім немає?
— Зовсім немає,— сказала Нюра.— Сільрада ж у нас в Ново-Клюквині, через річку. А в нас тільки колгосп.
— А, зрозуміло, зрозуміло,— дійшло до прокурора. Він узяв аркуш паперу і став на ньому щось креслити.— Ось це,значить, річка, тут, за річкою, радянська влада, ось ми її так заштрихуємо. А з цього боку, виходить, зовсім нічого. Та-а-ак,— сказав він, з інтересом розглядаючи креслення,— тоді, звичайно, зовсім інша справа. А то я вже було подумав, як це: радянська влада, і ні за що... Я особисто як прокурор, ну і взагалі, як радянська людина, про такі неподобства ніколи не чув. Ні, звичайно, бувають в нас окремі особи, котрі з дурощів чи зловмисно розпускають різні чутки, але таких людей ми, звичайно, садовимо. За наклеп на наш лад, на наше суспільство, на наш народ, але ж тут не можна сказати — ні за що. Адже так?
— Так,— погодилася Нюра.
— Ну, і чого ж ви від мене хочете?
— Так я ж про свого мужика,— нагадала Нюра.
— А я тут при чому? — розвів руками Павло Трохимо-вич.— Я ж радянський прокурор. І влада моя поширюється тільки на радянській території. А там, де радянської влади немає, там я безсилий.
Зі сказаного прокурором Нюра не зрозуміла нічого і сиді-
ла, чекаючи продовження розмови. Та прокурор ніякої роз-
мови продовжувати, очевидно, не збирався. Він дістав з
пластмасового футляра окуляри, посадив їх на носа і, роз-
кривши папку з написом "Справа взявся читати до-
кументи, що лежали в ній. Нюра терпляче ждала. Нарешті
прокурор звів очі і здивувався:
— Ви ще тут?
— Так я ж про...
— ...свого мужика?
— Еге ж,— кивнула Нюра.
— Хіба я незрозуміло пояснив? Ну, що ж, спробую інакше. Запам'ятайте і закарбуйте собі на носі,— він підвищив голос і став погрожувати пальцем,— у нас в Радянському Союзі ні за що нікого не саджають. І я як прокурор попереджую вас якнайсуворішим чином, ви такі балачки облиште. Так, так, і нічого прикриватися своєю вагітністю. Ми нікому — ні вагітним, ні всіляким іншим не дозволимо. Зрозуміло?
— Зрозуміло,— злякалася Нюра.
— Ну, ось і добре,— швидко пом'якшав прокурор.— В основному домовилися. А що стосується деталей, то їх можна й обговорити. Коли щодо вашого чоловіка були допущені окремі порушення закону, ми їх припинимо, а винних, якщо вони є, покараємо. Це я вам обіцяю як прокурор. Як прізвище вашого чоловіка?
— Чонкін,— сказала Нюра.— Чонкін Іван.
— Чонкін? — прокурор згадав, що колись підписував ордер на арешт саме Чонкіна, і потім чув, що саме Чонкін виявився отаманом якоїсь банди і що ця банда була розгромлена.— Чонкін, Чонкін,— бурмотів прокурор.— Отже, ви кажете, Чонкін? Одну хвилиночку,— він ввічливо посміхнувся.— Будьте ласкаві, почекайте мене в коридорі, я все виясню і тоді вам скажу.
Нюра вийшла в коридор і там пробула певний час. А прокурор Євпраксеїн тим часом комусь телефонував і розмовляв стоячи й пошепки, прикриваючи трубку долонею і позираючи на двері. Потім він вийшов у коридор, запросив Нюру до себе, сам сів за стіл, а вона лишилася стояти.
— Отже, ви кажете — Чонкін? — запитав прокурор.— А ваше як прізвище?
— Бєляшова,— неохоче мовила Нюра, розуміючи, що це запитання поставлено їй неспроста.
— Вірно,— сказав прокурор.— Бєляшова. Ви з цим Чон-кіним не одружені. Так? Так. Тобто, власне кажучи, ви до цього Чонкіна, якого, до речі, жде суворе покарання, ніякого стосунку не маєте.
— Та як же,— заперечила Нюра,— я ж вагітна.
— Тим паче,— впевнено сказав прокурор.— Навіщо ж вам пов'язувати свою долю і долю майбутньої дитини з цим злочинцем?
Тут він почав плести якісь нісенітниці і промовляти від імені такої собі множинної особи, якою або частиною якої він начебто був.
— Ми,— сказав він,— не маємо сумніву, що ви хороший працівник і справжня радянська людина і що ваш зв'язок з цим Чонкіним був цілком випадковим. Саме тому ми вас і не притягуємо до відповідальності. Але саме тому ви повинні від цього Чонкіна рішуче відмежуватися...
Далі пішла взагалі якась тарабарщина: важкі часи... складна міжнародна обстановка... протиборство двох світів... не можна сидіти між двома стільцями... необхідно визначитися, з якого боку барикад...
— І тому,— закінчив він свою думку,— для вас було б правильним не захищати вашого Чонкіна, а,навпаки, розірвати з ним найрішучішим чином. Було б доречно заявити навіть письмово, що я, така-то і така-то, увійшла в інтимний зв'язок з Чонкіним випадково і необачно, не знаючи його звірячої суті, про що шкодую. Га? Як ви вважаєте, можна так написати?
Прокурор глянув на Нюру і побачив її очі, повні сліз.
— Дядечку,— мовила Нюра, шморгаючи носом,— він же ж, Ванько, хороший.
— Хороший? — прокурор спохмурнів і одвів очі.— Цікаво, за що ж його заарештували, раз він хороший?
— Та ні за що ж,— сказала Нюра. "
— Ні за що? — сердито перепитав Євпраксеїн.— Ну, що ж, Бєляшова, ви, я бачу, не просто помиляєтесь. Ви затята у своїх помилках. Я бачу, для вас час, проведений з цим Чонкіним, не минув дарма. Я бачу, він добре встиг вас обробити.
Думаючи, що прокурор має на увазі її вагітність, Нюра кивнула і погодилася крізь сльози:
— Встиг.
10
Звичайно, зараз у Долгові вже мало хто пам'ятає прокурора Павла Трохимовича Євпраксеїна, хоча за тих часів важко було уявити, що його взагалі колись зможуть забути. Тоді слава його була міцною, гриміла на весь район, а інколи навіть виходила за межі. Всі знали й казали, чи, швидше, шепотіли, що прокурор Євпраксеїн — це звір. Що до нього потрапиш — живим не вийдеш. Що спуску нікому не дає, і ні сльозою його не проймеш, ні хабарем не підмажеш