...I жодної версiї!

Коваль, слухаючи Вiту, спiвчутливо кивав. Батькiвським серцем вiн розумiв, яку трагедiю переживай зараз юна Христофорова. Якоїсь митi йому здалося, що у крiслi, плачучи i задихаючись вiд обурення, сидить не щупле, колюче дiвча по iменi Вiта, а її київська однолiтка. Голову його сушила думка: чи могло б таке трапитися з його Наталкою? Ранiше вiн смiливо мiг би дати на таке запитання тверду, однозначну вiдповiдь. Але тепер, коли з'явився цей Хосе?

Що стосується Вiти, то, може, й на краще, що не народила. Що б робило це безпомiчне, розгублене дiвчисько з дитиною, що могла дати майбутнiй людинi?! Надто вже багато з'явилося зараз безбатченкiв, i малолiтки-матерi не знають, як упоратися iз клопотом, який упав на їхнi плечi. I у кiнцевому пiдсумку за помилки юних батькiв розплачуються без вини винуватi дiти, якi частенько потрапляють у поле зору його колег…

Але як вiн смiв подумати у цьому зв'язку про свою Наталку?! Нi! Його донька нiяк не схожа на цю нещасну дiвчину!.. Та все ж таки де вiн узявся, цей Хосе?!.

Користуючись тим, що Вiта розбалакалася, Дмитро Iванович спитав її, що вона знає про друге, пiдпiльне, життя Потоцького, про його дiловi зв'язки i комерцiю. У вiдповiдь на це дiвчина тiльки похитала головою. Коваль зрозумiв, що "пан Потоцький" свої справи Вiтi не дуже вiдкривав. Однак про шкiру дiвчина, на жаль, i не заїкнулася, i Дмитро Iванович подумав, що треба буде пiдказати майоровi, нехай попросить у прокурора постанову на обшук у Христофорової тому, що й тут виявився, нехай i невеличкий, схов сировини.

Усе бiльше переконуючись, що Потоцький не причетний до вбивства Килини Сергiївни, Коваль все ж iще спитав Вiту, що вона робила у недiлю.

— Ви уже були вдома?

— Нi, у лiкарнi.

— Вас хто-небудь вiдвiдував?

Дiвчина здивувалася:

— Аякже! Звичайно, вiн же, цей тип! Як я його тепер ненавиджу!

— Потоцький?

— Вiн.

— I довго був?

— Увесь день i вечiр. Вiн навiть на роботу не ходив у понедiлок, коли забирав мене з лiкарнi. Але я про нього i чути бiльше не хочу!

Коваль остаточно переконався, що версiя про участь Потоцького в убивствi Христофорової повнiстю провалилася…

17

Ця оперативна нарада, яка мала дещо пiдсумувати, не пiдсумувала нiчого. I не тому, що у її учасникiв не було нових даних про загибель Антона Журавля i Христофорової, нових спостережень, фактiв, а тому що цi спостереження або окремi деталi майже нiчого не давали до того, що уже було вiдомо, або навiть заперечували одна одну.

Цього разу зiбралися у прокуратурi, у кабiнетi Спiвака. Довга, вузька кiмната закiнчувалася вiкном, до якого мiж столами i шкiряним диваном нелегко було пройти. Проста неполiрована шафа i невеличкий сейф доповнювали її невибагливе умеблювання. Слiдчий, який працював за другим столом, був у вiдрядженнi, i Спiвак мав у своєму розпорядженнi весь цей невеличкий кабiнет. Коваль i Струць учора повернулися з Одеси, полковник уже встиг допитати Павленка, якого на його прохання iнститут вiдкликав з Єревана, i слiдчий чекав докладної розповiдi про виконану роботу.

Коли Дмитро Iванович i старший лейтенант Струць посiдали на диванi, Петро Якович, зумiвши втиснути своє зовсiм не масивне тiло мiж столом i стiльцем, опустився на нього i нетерпляче поглянув на Коваля.

Полковник, як завжди, не поспiшав. Паперiв з собою на цю нараду не принiс — у Струця був «дипломат», з якого той витяг тоненьку папочку, — i усiм своїм виглядом наче пiдкреслював, що, мовляв, обговорювати поки що нiчого, новин серйозних немає, а те, що є, треба ранiше як слiд виважити, а вже потiм робити якiсь висновки.

— То як, Дмитре Iвановичу? — не витримав нарештi слiдчий. — Що Одеса?

— Одеса як Одеса, — зiтхнув Коваль. — Цього разу вона нас не дуже порадувала i вперед не просунула.

— Що Потоцький?

— Потоцький затриманий одеситами. Пiдозрюється у незаконнiй пiдприємницькiй дiяльностi. У нього, очевидно, буде i стаття про скупку краденої сировини, адже не з повiтря шила чобiтки — та ще у такiй кiлькостi! — пiдпiльна артiль. Але ний зараз опiкується одеський обехаес… Що ж стосується нашої справи, то прямого вiдношення до них iнженер Потоцький не має. Справдi, вiн друг сiм'ї Христофорових, навiть бiльше… Але в день убивства Килини Сергiївни був у Одесi.

— Це установлено?

— Так. Якби у нього i не було б алiбi, то вагомих мотивiв такого злочину з його боку ми не виявили. Дуже можливо, що кравчиня знала про його пiдпiльну дiяльнiсть i вiн, природно, боявся, що ми, оскiльки зацiкавилися нею в зв'язку iз Журавлем, могли дещо довiдатися i про нього. Однак йти на «мокре» дiло без доконечної потреби?.. Нi, це не в стилi Потоцького — тихого комбiнатора, пiдпiльного дiлка, який бiльш за все боїться потрапити в поле зору мiлiцiї. А коли вб'єш, то непросто сховатися… I, крiм того… — Коваль на кiлька секунд замовк, немов роздумуючи, чи варто про це говорити. — Тут iще один момент, признаюсь, зовсiм несподiваний для мене, я сказав би, у наш час рiдкiсний… Справа у тому, що колись "пан Потоцький" залицявся до Килини Сергiївни, мало не вiдразу, як вона вийшла замiж за шкiльного вчителя Христофорова, був коханцем i навiть, здається, збирався забрати її у чоловiка. Потiм першi спалахи пристрастi минули, вони залишилися друзями, i Потоцький навiть зумiв подружитися з самим Христофоровим. Коли внаслiдок розлучення з чоловiком Килина Христофорiвна залишилася одна, iнженер уже не зачiпав шлюбної теми, вiн почав придивлятися до її пiдростаючої гарненької доньки — Вiти… I от минулої суботи Вiта приїхала до Києва i призналася матерi, що вагiтна i що батько її майбутньої дитини Григорiй Потоцький. Уявляєте собi, Петре Яковичу, стан матерi?.. Одне слово, пiсля великого скандалу, моря слiз Килина Сергiївна простила доньцi, але з умовою, що вона зробить аборт i викине з голови мерзотника Потоцького. Не виключено, що у понедiлок кравчиня з'явилась би у нас i викрила б "пана"-махiнатора… Та, на жаль, у недiлю, як вiдомо, хтось прийшов до неї на квартиру i пiсля короткої боротьби, про що свiдчать прижиттєвi синцi та надiрване плаття, збив її з нiг… Потоцький цей ранок i майже увесь день просидiв у лiкарнi бiля молодшої Христофорової. Є не тiльки заява самої Вiти, але i свiдчення персоналу лiкарнi… Вони у Вiктора Кириловича, — звернувся полковник до Струця.

Той кивнув i, розкривши папку, витяг кiлька аркушiв.

— Вiта пiсля аборту не схотiла залишатися на нiч у матерi, розповiдав далi Коваль, — i того ж дня, у суботу, Килина Сергiївна змушена була посадити її на поїзд. Вночi Вiтi стало погано вiд великої втрати кровi, i в Одесi з поїзда її зняла "швидка допомога"… От i все, — пiсля короткої паузи резюмував полковник. — Одеса i Потоцький нас бiльше не цiкавлять.

— А що ж виходить з вiком жiнок? — дивувався Спiвак. — Мати й дочка…

— Килина Сергiївна, ледве закiнчивши десятирiчку, вискочила замiж за свого шкiльного учителя, у якого ще й неприємностi були з цього приводу, оскiльки дiвчинi не виповнилося на той час вiсiмнадцяти рокiв… Вiтi зараз уже вiсiмнадцять. Виходить, Килинi Сергiївнi тридцять шiсть. Так i за паспортом, хоч на вигляд вона здавалася молодшою… А Григорiю Потоцькому, до речi, лише тридцять три. Вiк Iсуса Христа… Що ж, усяке буває. Одне слово, давньогрецька трагедiя…

— А версiя Потоцький — Журавель? Нотатка Журавля про борг "пана Потоцького"? Як з цим?

— Я гадаю, Петре Яковичу, зв'язок тут простий… Ще не доведено, але ясно, що за протекцiєю Христофорової Григорiй Потоцький купив для своєї артiлi оригiнальну модель, придуману Журавлем. Загиблий, крiм усього, як ви знаєте, був талановитим модельєром. Хто зна, можливо, на цiй нивi вiн досяг би навiть бiльших успiхiв, нiж у науцi. Ми з вами бачили чобiтки цiєї моделi у нього на кухнi. Потоцький, очевидно, не повнiстю розрахувався, i Журавель занотував у записник його борг… Ми ще перевiримо цей епiзод за допомогою одеситiв, хоч вiн для нас тепер не такий важливий…