...I жодної версiї!

Як вважає Христофорова, Нiна поступово зненавидiла Журавля. Ходила до нього й далi, але, можливо, тiльки для того, щоб при нагодi помститися. Кравчиня не виключає, що Нiна Барвiнок, йдучи додому, навмисне вiдкрила газ, щоб, заснувши, п'яний коханець загинув.

— Гм, — пробурмотiв, пiдвiвшись, Спiвак. Високий i худорлявий, як жердина, вiн поклав окуляри на стiл i почав ходити по кабiнету. — I тому забрала свою чашку? — промовив вiн. — Чи, заздалегiдь готуючи злочин, зовсiм не поставила третю на стiл? I в цьому її помилка? Припустимо отаке, Дмитре Iвановичу? Чи нi?

— Коли припустимо, що Барвiнок, ненавидячи Журавля i прагнучи помститися, вiдкрила газ, то вона не могла не розумiти, що одночасно задихнеться i невинна людина — Павленко. А це вже щось iнше, Петре Яковичу, — зауважив полковник. — Протирiччя.

— А може, у неї i з Павленком були свої рахунки? Га?.. Або, навпаки, вони дiяли разом…

— Демонiчна жiнка, — посмiхнувся Коваль. — У мене теж якось з'явилася така думка, але я її вiдкинув. На Нiну Барвiнок не схоже. Не той характер… Мiж iншим, Петре Яковичу, кави вони так i не пили.

— Перехотiлося? Але в такому випадку хтось мав би зняти чайник i закрити газ. Наприклад, сам Журавель… А вже потiм лягти спати.

— Експертиза свiдчить, — нагадав Коваль, кивнувши на папку з документами, — що Журавель дуже сп'янiв.

— Або друга людина, яка залишилася у квартирi, могла це зробити.

— Друга людина залишалася недовго. Iнакше вiдчула б запах газу або сама учадiла б.

Спiвак мовчав.

Коваль чекав, щоб слiдчий висловився бiльш визначено.

— Дуже важливо установити, заснув Журавель, коли у квартирi ще були гостi чи вже коли пiшли, — мiркував уголос слiдчий, позираючи то на Коваля, то на Струця.

— Гадаю, лiг на диван iще при гостях. Вiн був такий п'яний, що навряд чи зачиняв за ними дверi… А чи й заснув вiдразу. — Коваль розвiв руки. — Дуже важко сказати.

— Замок у дверях який?

— Сам зачиняється. Гостей можна не проводжати.

— Доведеться зняти у цiєї Барвiнок вiдбитки пальцiв. I у Павленка, коли повернеться. Хоч це навряд прояснить картину.

— Дактилоскопiю уже зроблено, Петре Яковичу, — сказав Коваль. — Вiкторе Кириловичу, — звернувся до старшого лейтенанта, — де висновки?

Iнспектор Струць розгорнув папку, витяг звiдти аркушики i поклав їх на стiл слiдчого.

— На ручках плити пальцi тiльки самого господаря, Журавля, i Нiни Барвiнок. Iнших немає, - прокоментував Струць.

— Та вона й не заперечує, ця Барвiнок, що запалювала газ, вставив полковник, поки Спiвак розглядав знiмки.

— А де iще є цi слiди?

— Друкарки i самого Журавля — всюди. А на вхiдних дверях є й iншi — цiлий букет. Зараз уточнюємо, кому належать.

— Виникає iще одне питання, — роздумливо промовив слiдчий. — Чому все ж таки ми виходимо з того, що першою покинула квартиру Журавля Барвiнок? Тiльки з її свiдчень? Ви ж самi, Дмитре Iвановичу, вважаєте, що це не доказово… А якщо першим пiшов Павленко? Тодi все набуває iншого освiтлення.

— Установимо. А поки що умовно, як робочу гiпотезу, будемо припускати, що все було так, як говорить Барвiнок: пiшла першою, залишивши друзiв удвох.

— I не попередила їх, що чайник на плитi?

Коваль невизначено знизав плечима:

— Каже, що попередила.

— Як жiнка, як господиня, мала б знати, за скiльки часу закипить чайник. Могла б i води налити менше, та й зачекати кiлька хвилин. До речi, газ було вiдкрито на великий вогонь… Отже, маємо пiдставу припускати, що мiж тiєю хвилиною, коли ця Нiна поставила чайник на вогонь, попрямувала до серванта за чашками i моментом, коли несподiвано вирiшила пiти, щось трапилося таке, що примусило її залишити товариство. I про це вона мовчить. Адже так, Дмитре Iвановичу?.. Я не вiдкидав би апрiорi також свiдчення кравчинi… цiєї, як її…

— Христофорової, - пiдказав Струць.

— Так, Христофорової, - говорив далi слiдчий. — В них щось є, хоч сякi-такi факти. Та й мiркування логiчнi. Ви ж згоднi, Дмитре Iвановичу, що любов — це таке могутнє, шалене почуття, в iм'я якого жiнка, не кожна, звичайно, здатна на все: i на подвиг, й на страшний злочин… А Нiна Барвiнок, як ви самi кажете, жiнка романтична, екзальтована, iз схованими в глибинi характеру неабиякими пристрастями.

Коваль мовчав, бо нi пiдтверджувати, нi заперечувати думку слiдчого у нього поки що не було пiдстав. Щоб не кидатися вiд однiєї версiї до iншої, вiн вважав за краще не захоплюватися жодною.

— Ще один цiкавий момент, Петре Яковичу, — сказав вiн, коли Спiвак закiнчив свiй монолог. — Ви звернули увагу на чобiток у передпокої, шевське приладдя на кухнi, заготовки? Якби не знав, що Журавель науковець, подумав би — професiйний швець.

— Так, дивнi бувають хобi у людей, — задумливо промовив слiдчий, зупинившись бiля вiкна, за яким кружляла бiла заметiль.

Полковнику цей порух Спiвака сподобався. Вiн i сам любив, мiркуючи, позирати у вiкно, у широкий бiлий свiт, не обмежений стiнами офiцiйного кабiнету, — це немов надавало простору його думкам.

— Трапляються… — вкинув i собi Струць, погладжуючи свiй короткий вус. — У людей розумової працi особливо…

Коваль посмiхнувся: старший лейтенант, мабуть, не зараховує себе до людей "розумової працi".

— В iнститутi про це його захоплення знали?

— Певно, здогадувалися.

— Хобi не хобi, — сказав, одiрвавшись вiд вiкна, Спiвак, — а мати на увазi i це треба… Але все у нас з вами, Дмитре Iвановичу, поки що в сферi припущень, здогадiв, а не фактiв. Судячи з того, що маємо, ми нiчого не маємо, — скаламбурив вiн. — Жодних доказiв, що в цiй трагiчнiй iсторiї є злий намiр, що вчинено злочин, що це, нарештi, не просто сумний побутовий випадок, який стався внаслiдок необережностi i збiгу несприятливих обставин… Втiм, треба ще перевiрити, чи була плита справна. Можливо, ручка хитається i прокручується. Могло здатися, що газ перекрили, а насправдi — нi. Адже плита не нова. Так?

— Так, не нова, Петре Яковичу, перевiримо її… Але газ i не треба було перекривати, якщо чайник iще не закипiв. Коли ми з вами увiйшли у квартиру, вiстря краника стояло на «вiдчинено» i газ йшов. Хiба не так?

— А ви певнi, що чайник не закипiв?

— Навпаки, закипiв, у цьому вся справа, Петре Яковичу. Адже на пiддонi зiбралася вода, яка бурхала з переповненого чайника, виплеснулася на конфорку i залила вогонь. А потiм стекла на пiддон… Товаришу Струць, — повернувся Коваль до старшого лейтенанта, зв'яжiться з газiвниками, нехай уважно оглянуть плиту. Я гадаю, говорив далi Коваль знову до слiдчого, — що хоч фактiв у нас поки що немає — справа не тiльки в них. Я теж не прагну шукати те, чого немає. Я тiльки хочу пiдкреслити, Петре Яковичу, що випадок це виключний, рiдкiсний, подiя, яка не влазить у звичайнi рамки… Крiм правди фактiв, iснує iще правда характерiв… I саме вона має нам допомогти.

— Кепський характер — це не протиправне дiяння i у всякому разi не доказ. Якщо будемо переслiдувати за характер…

— Я завжди був проти обвинувачення без пiдстав. Але характер, хоч i не доказ, теж об'єктивний фактор, який може допомогти знайти доказ. Сподiваюсь, ви мене розумiєте, Петре Яковичу?

— Тiльки при наявностi того чи iншого протиправного дiяння тiєї чи iншої особи, якщо ми таке встановимо i доведемо.

— Звiсно. При наявностi злочинної дiї або такої самої бездiяльностi.

— А цього немає у даному випадку? Чи є, Дмитре Iвановичу?

— Саме це ми з вами i намагаємось установити, Петре Яковичу, i вивчення характерiв осiб, причетних до подiї, усiх тих, хто оточував Журавля, дуже важливе.

— Але не вирiшальне. От ви, Дмитре Iвановичу, наголошуєте на характерi. Характер, кажете, це теж — фактор, з якого можна дiстати доказ. Ви зараз, припустимо, вивчили характер Нiни Барвiнок, установили, що вiн у неї м'який, тихий, що ця жiнка не здатна на рiзкi, брутальнi i, звiсно, протиправнi дiї. Активного опору у життєвих ситуацiях через свiй характер, як ви вважаєте, чинити не може. На активнi, тим бiльше злочиннi, дiї наважиться тiльки у станi крайнього вiдчаю. Виходить, пiдозрювати її начебто нелогiчно… I в той самий час ви самi собi заперечуєте, не залишаючи все ж таки думки про можливiсть її протиправних дiй. На активнi дiї, кажете, не здатна. "А на пасивнi?" — спитаю я. Просто не зняти з плити чайник i пiти, знаючи, що може статися бiда, що пiд час бурхливого кипiння вода може залити вогонь у пальнику i до примiщення пiде неспалений газ.