Рубаї

264Цей караван-сарай із парою ворітГотує муки нам і квапить наш відхід.Щасливий тільки той, хто не прийшов на землю,Блаженний тільки той, хто не родивсь на світ.265Пожалься, Господи, душі, що потерпаєВ полоні давньому, звідкіль путі немає!Ніг, що самі несуть мене в полон, пожалься!На руку згляньсь мою, що піали шукає!266Не слухай голосу продажного піїти,Будь там, де п'ють вино, де є красуні й квіти!Один по одному ідуть у безвість люди —Й немає жодного, хто б повернувся звідти.267О раб семи планет і чотирьох стихій,Що вічно трусишся в пропасниці лихій!Зречися радості! На цім розпутті спрагиПро поворот назад і думати не смій!268І грудочка землі, й пилиночка малаБули частинами прекрасного чола.Легенько ж куряву стирай з лиця красуні,Бо й курява колись красунею була.269На жбан, з якого п'є поденщина проста,Пішла султана плоть, дастура кров свята,А на коновочку, з якої п'ють гуляки, —Щока опиуса і дівчини уста.270Так мало радості в цьому земному колі!Тож не схиляй чола, будь весел і в неволі!Тримайся з мудрими, бо й сам ти тільки легіт,Вода, вогонь та пил, що віється у полі.271Іде життя моє безрадісно і вбого,Роблю без виробу й не зароблю нічого.Спасибі Вишньому, що хоч біди та злиднівНам не доводиться випрохувать ні в кого.272Одні по кручах бід усе життя блукаютьI хто вирішує всі справи їх — не знають.А ці вишукують нагоду лиш — і потімУсе доконують, що загодя рішають.273Аж поки з бідними біди не наберешсяI кров'ю власною не раз, не два заллєшся,Добра не діждешся… Не діждешся, хіба що,Немов закоханий, ти сам себе зречешся.274Коли нова весна вбере долини дно,О люба, міркою хай цідять нам вино!На пекло, гурій, рай не дуже розраховуй,Адже у нас про них говорять не в одно.275Коли у мудрого є тайна будь-яка,Хай в серці криється у нього, як Анкá*.З малої рісочки стає перлина в мушлі,Коли глибінь її оточує морська.

* Казковий птах.

276Я тільки й знаю, що знання шукаю,В найглибші таємниці проникаю.Я думаю вже сімдесят два роки —I бачу, що нічого я не знаю.277Надії зернятко серед зерна зостанеться.Не буде нас, а дім і глек вина зостанеться.Пропий із друзями все золото, що маєш!А ні, то ворогу твоя казна дістанеться.278Мене всі недруги філософом зовуть.Бог свідок, що обрав собі я іншу путь.Прийшовши з безвісті у цю долину горя,Принаймні знаю я, ким сам я хочу буть.279Цей світ і дня мені не дав прожить на волі,Своїми втіхами не тамував він болі.Довгенько вчився я в його суворій школі,Та не скінчив її, не став я майстром Долі.280Не можу сонця я сховать за рожі-квіти,Ні тайну виявить, яку привик таїти.У океані дум знайшов перлину — розум,I я перлину ту не смію провертіти.281Ми — сонце щастя й горя океан.Ми справедливість любим — і обман.Злі й добрі ми, довершені й нікчемні,Іржаве дзеркало й Джемшідів жбан.282Я не по бідності обходжусь без вина.Мені ні суд людський, ні кара не страшна.Я п'ю лише тоді, коли на серці радість.А нині в серці ти — і я не п'ю вина!283Хто-небудь виступить і всім гукає: «Ось я!»Сріблом і золотом у вічі сяє: «Ось я!»Та тільки, тільки-но налагодиться жити,Як Смерть із засідки вже виступає: «Ось я!»284Назавжди вийшов я з недоброго житла,Де порохом стають усі людські діла.Хай той потішиться, що смерть мене взяла,Хто вигулькне живий із-під її крила.285Ще вчора виспіли плоди твоїх надій,Усе одержав ти, чого жадав, радій!Та знай: без тебе все рішається зарані,Що потім на путі трапляється твоїй.286Купив я глечика у гончара в крамниці,I він одкрив мені предивні таємниці.Він мовив: «Був я шах, мав щирозлотний келихI став я глечиком для кожного п'яниці!»287З гілля надій моїх діждавши урожаю,Своєї долі нить простежу я до краю.Чи довго скнітиму в тіснім життя затворі?Коли до небуття я двері відшукаю?