Страница 52 из 58
Сова сказала, що за останній час щілина для листів значно побільшала, спеціально на той випадок, якщо прийдуть великі листи, отже, Паць напевне протиснеться.
– Але ж ти щойно сказала, – зауважив Паць, – що твоя спинна макулатура , чи як там вона зветься, не витримає!
Сова сказала:
– Авжеж, не витримає, про це годі й думати.
І Паць сказав:
– Тоді краще подумаємо про щось інше, – і перший глибокодумно наморщив чоло.
А Пух пригадав той день, коли він врятував Паця від потопу і всі були в захопленні від його геройства; і тому він подумав, що було б чудово-пречудово, аби зараз усе повторилося знову.
І раптом, як це бувало з ним і раніше, йому сяйнула Блискуча Думка:
– Сово,– сказав Пух,– я щось придумав.
– Геніальний і Помагальний Ведмідь! – сказала Сова.
Пух запишався, почувши, що його назвали Преміальним і Помагальним Ведмедем, і скромно сказав, що ця думка випадково приблудила в його голову, і він не вимагає за неї премії.
– Ми прив'яжемо мотузку до Паця, а ти злетиш до поштової скриньки, тримаючи другий кінець мотузки в дзьобі. Тоді просунеш мотузку між дротинами й опустиш її на підлогу, а вже після цього ми з тобою щосили смикнемо за цей кінець, і Паць любесенько підніметься вгору на тому кінці. От і все!
– І Паць опиниться в скриньці,– сказала Сова.– Звичайно, якщо не обірветься мотузка.
– А якщо вона обірветься? – зі щирою цікавістю спитав Паць.
– Тоді ми візьмемо іншу мотузку.
Паця не вельми це втішило, бо, хоч обриватимуться й різні мотузки, але падати буде один і той самий Паць.
Та, на жаль, придумати нічого кращого ніхто не міг...
І ось, востаннє згадавши ті чудові, щасливі дні, прожиті в Лісі, коли його ніхто не підтягав до стелі на мотузках, Паць хоробро кивнув Пухові й сказав, що це Дуже Розумний Пи-Пи-Пи-Пи... Страшенно Розумний ПилПил-Пил-План.
– Вона не обірветься,– підбадьорливо прошепотів Пух,– ти ж Малесенький Паць, а я стоятиму внизу, і, коли ти всіх нас порятуєш, це буде Геройський Подвиг, про який довго пам'ятатимуть, і, можливо, я тоді складу про нього Пісню, і всі будуть казати: "Паць зробив такий Подвиг, що Пухові довелося скласти Хвалебну Пісню!"
Після цього Паць відчув себе значно краще, і, коли все було готове і він став любесенько підніматися вгору, його охопила така гордість, що він, звісно, закричав би: "Погляньте на мене!", якби не побоювався, що Пух та Сова можуть так ним замилуватися, що аж випустять свій кінець мотузки.
Невдовзі підіймання було завершено. Паць відімкнув поштову скриньку й заліз у неї. Потому, відв'язавши себе від мотузки, він почав пропихатися в щілину, крізь яку в добрі старі часи, коли вхідні двері були Парадними Дверима, надходило, бувало, багато "нежданих" листів, які господарка замку "Каштани" одержувала від якоїсь Суви.
Паць і пропихався, і протискався, і проштовхувався, і врешті, зробивши останній натиск на щілину, опинився на волі. Щасливий і схвильований, він зазирнув назад до полонених, щоб прокувікати їм на прощання щось приємне.
– Усе гаразд! – гукнув він крізь щілину.– Твоє дерево, Сово, зовсім повалилося, а на дверях лежить величезна гілляка. Але Я із Крістофером Робіном зуміємо її відтягнути. Ми принесемо канат для Пуха, а донизу я можу злізти дуже легко, тобто це дуже небезпечно, та я не боюся... Ми з Крістофером Робіном повернемося сюди за півгодини. Бувай здоровий, Пуше!
І, не чекаючи буркотливої відповіді: "Щасти тобі, любий Пацику, дякую!",– він зник.
– Отже, півгодини,– сказала Сова, умощуючись зручніше.– Цілком достатньо, щоб закінчити розповідь, яку я почала; розповідь про мого дядечка Роберта, чий портрет ти бачиш під собою, любий Пуше. Підкажи, на чому я зупинилася?.. Ага, згадала! Був саме такий буряний день, як сьогодні, коли мій дядечко Роберт...
Пух заплющив очі...