Страница 41 из 49
Коли вони нарешті вертаються в хол, гульбище закінчується. Геронтологи посилають поцілунки рукою. Чоловік чекає біля гардеробу з плащем у руках. Їх підвозять. Вдома вона простягає чоловікові два чеки.
Він кричить на неї:
- Як ти могла! Є міра кінець кінцем! Ти ж казала, що не повія!
Вона дивиться йому у вічі, і він змінює тон:
- Тебе могли образити ті лярви, що сиділи за столиком біля входу.
- Які? А я думала, то прибиральниці.
- Ні, ні, то вони! Вони могли тебе побити. Могли здати міліції. А що я без тебе робитиму?
Останні слова чоловік каже звичним вуркотливим голосом. Усе гаразд. Приємно згадуються вирізка, маслини і швейцарський шоколад, і це жахливо.
У ліжку чоловік виявляє неабиякий такт і не нагадує про подружні стосунки. На стільці висить золота сукня. На підлозі драні колготи. Залишки урочистого виходу в світ.
Провели вечір, як білі люди. І раптом щось заспокійливо відгукнулось всередині. Чого б це? Мабуть, тому що, поки чоловік був у ванні, вона встигла спритно заховати подарунки від француза у книжковій шафі за томами БВЛ.
Буде чим почастувати Василя, коли черговий раз потече кран на кухні.