Страница 24 из 49
Потім вона затягла його у нетрі Телеграфного провулка, і повз жебраків коло церкви Федора Стратілата вони виходили на Кривоколінний провулок і блукали біля будинку, де бував Веневітінов, а Пушкін читав «Бориса Годунова», і вона казала, що дуже любить цей куточок Москви. А він розповідав, що від дитинства вчився ненавидіти Москву, навіть апельсинів, що їх привозив дядько, не їв, бо вони з Москви, але в цих провулочках справді щось є, і, якби не вона, ніколи не заблукав би сюди. А потім повз Лазаревський інститут по Вірменському провулку вони виходили на Маросєйку і знову поринали у плетиво Старосадських та Петроверигівських провулків. Палило сонце. Він клав їй руку на плече або на талію, і вона не заперечувала, і ніхто не звертав на них уваги, ніби вони були юними хлопцем і дівчиною, яким сам Бог велів обніматися на вулиці, тоді як обоє вже були на гіршому боці від тридцяти, як то кажуть англійці, або, ще точніше, на кращому боці від сорока. І далі, повз колонаду кафедральної синагоги, вони виходили на проїзд Сєрова і спускалися на площу Ногіна, і заходили до кав'ярні, де каву варили на піску майже так само, як на Вірменській у Львові, брали по чашечці і голосно розмовляли по-українському.
- Эт кто та-акие? Па-аляки? Чехи? – дивувалися у кав'ярні, а вони навмисно вживали галицькі звороти, щоб більше бути схожими на іноземців.
А вночі… вночі небо падало на них, а земля кудись зникала. Він із особливим захопленням робив їй добре. Щоб хоча ненадовго вона скидала той одвічний панцир іронії.
- Це безодня, безодня, – шепотіла вона. Безодня – було її улюблене слово. Чоловік і жінка – то безодня. Минуле – безодня. Майбутнє – безодня. І творчість – теж безодня.
Не та творчість, що на її курсах, ні, справдешня творчість. А якщо зустрічаються дві безодні, може бути такий резонанс, що почнеться землетрус… Але досить часто божевільна безодня перетворюється на сміттєву яму. Дуже брудну, – поверталася вона у звичне русло.
- Чи не здається тобі, що за твоєю іронією приховане бажання мати надійного чоловіка, з яким живеш не тільки по релігійних святах?
- Ти придурок, – відповідала вона.
- Твоя відповідь доводить сказане мною.
– А твоя – мною.
Час танув, як морозиво в спеку. Одного дня вона вирішила все-таки навідатись на свою кваліфікацію. Напередодні домовились зустрітись у метро, щоб піти пообідати у «Варшаві» на сьомому поверсі. Зранку вона поїхала у своє Ховрино. Він відвик бути без неї, нудився, а потім поїхав до бібліотеки. Його перепустка закінчилася. І його вразила жахлива марність перебування у Москві. Ресторан «Варшава»!
На сьомому поверсі! І без того щодня вино! Вчора стояли у черзі серед російських ханиг! Їй це подобається, а йому – не дуже. Безнадійно поплентався до бюро перепусток. І раптом побачив ту дівчину, що записала його минулого разу.
- Дівчино, дуже прошу вас, ще на два тижні, приїхав тільки заради бібліотеки…
Дівчина продовжила перепустку. Його книжки вже здали до сховища. Він кинувся виписувати їх знову. Знову шукав у шухлядках шифри, інвентарні номери, роки видань.
На призначену зустріч спізнився хвилин на сорок. Її не було. Він роздратовано зачекав ще десять хвилин і повернувся до бібліотеки.
Вдома увечері він згадав: так, сьогодні її день народження.
Він іще розпитував про її знак зодіаку. Так, вона Лев. Левиця.
Хотіла відзначити свій день народження з ним «на сьомому небі».
- Але ж я приїхав до Москви працювати у бібліотеці, а не кохатися! Поїхав наново виписати книжки, бо через нашу з тобою гульню їх повернули до сховища. А коли я ще потраплю до Москви? Мені не світять всілякі там курси творчих працівників. От і запізнився, але могла б зачекати, не влаштовувати істерик… – І де ти, таке миршаве, взялося на мою голову? – перебила вона.
Він закрився у своїй кімнаті. Крізь двері чув, що їй декілька разів дзвонили, вітали з днем народження. Зателефонували і хазяї квартири.
– Навіщо ви мені підселили таке нещастя? – казала вона після стандартних подяк за привітання. – Не могли мені нормального мужика підібрати? А то і вдома хохли, і тут хохли.
Тепер у них все було окремо. Він знову почав щодня ходити до бібліотеки. І можна було кинути усе, поїхати додому, пофарбувати двері та підвіконня, як просила дружина, але він уперто сидів у Москві, чекаючи натхнення перших днів. Але тепер уже не любовний хміль, а лють на неї не давали працювати. В голові складались хльосткі відповіді на ті шпильки, що вона встромляла у нього щовечора.
- А, знову ґвалтівник прийшов, – вітала вона його на кухні, – зараз, зараз розкладемося зі своїм смердючим салом, зачекай хвилинку.
- Скільки ти можеш про це згадувати? І вчора, і позавчора одне і те ж.
- Ко-ти-ку! За зґвалтування сидять п'ятнадцять років! Без права на амністію! А тебе одного разу назвали миршавим, і ти уже образився, як нецілована дівка.
Він намагався мовчати. Проте не мовчала вона. Він із салом перебирався до своєї кімнати, але, як кара Господня, вона йшла за ним.
- Що, не можна замкнутися? Я також шукала якогось засува. Від твого свинотства.
- Послухай, – не витримував він, – тобі те свинство досить-таки подобалось!
- А ти знаєш, що на усіх процесах по зґвалтуванню підсудний завжди кричить: «А їй було добре!» Ти в цьому сенсі неориґінальний. Ти це знаєш?
- Не знаю! Мене завжди більше цікавили політичні процеси, а не ґвалтівні!
- А ти знаєш, як зветься мужик, який сидить за зґвалтування? І що з ним роблять у зоні інші зеки? В тому числі й політичні?
- Неправда! Політичні такого не роблять! Навіщо ти ганьбиш людей, до яких тобі, як до неба! Це брудно! А чистота приходить у світ із жінками, які за своє життя знали лише одного мужчину! Які не носять прикрас! Які не користуються косметикою! З такими, як моя дружина!
- Ну то треба було згадувати світлий образ своєї дружини, коли тобі кортіло в ту ніч!
- Та скільки ти можеш згадувати ту ніч! Я тобі вже казав, що дуже шкодую, що так сталося! І взагалі, невідомо, хто ще з нас більше винен в усьому! А може, тобі варто було перейти до гуртожитку ваших курсів, коли побачила, що виникає пікантна ситуація!