Цікаві досліди

Iван Опанасович. Та воно можна, але ж там мiлiцiя, я думаю.

Сатана. А ми i мiлiцiї пизди дамо, а потiм похуярим у Дубки i все там на хуй рознесем.

Iван Опанасович. Ге! Дубки — то далеко iти надо.

Сатана. А ми на таксi.

Iван Опанасович. Нє, то дурне дiло, я ото краще сала поїм:

Iван Опанасович жре сало i запива портвейном.

Сатана (з слiзьми в голосi). Ваня, ти хоч плану покури. (З надiєю лiзе до кишенi) Ось тут у мене є гаарний, диви як пахне — а-а-а-а. (Сатана з насолодою нюха план i крутить хвостом) Давай накуримося i пiдем якусь хуйню зробимо.

Iван Опанасович. Та я їбав його курить — вiд нього хуй не стоїть.

Сатана (плаче). А навiщо тобi щоб стояв?

Iван Опанасович. O! Як це навiщо? Заїбав!

Гриць. Блядь, де ж та Хуна подiлась? Казала вчора, що буде зi мною жить, а сама втекла.

Iван Опанасович. Та бiс їх зрозумiє тих Хун, оно, краще, вино стоїть — пий.

Всi випивають.

Сатана. Ваня, а може вона щас прийде, то ми Швецiю зробимо?

Iван Опанасович. Яку це швецiю?

Сатана (спокусливо). Ну, хе: Це коли один вафлями годує, а другий в жопу їбе — iнтєрєєсно!

Iван Опанасович. А ти що робить будеш?

Сатана. А я так подивлюсь.

Iван Опанасович. Нє, то не можна. Вона комусь розкаже, нам тодi всiм пiздєц. Скажуть «Iван Опанасович Харченко замiсть дисертацiю про Шевченка писать зробив в общєжитiї гнєздо разврата».

Сатана. Не скаже. Ми її вафлями нагодуєм, голову вiдрiжем i закинем до студентiв, та всi подумають, що то негри.

Iван Опанасович. Ууууу: Я на тих негрiв дивиться не можу. Чоорнi, а нааглi. Їде в автобусi i чита якусь книжку не по-нашому — хуй проссиш. Тiльки оченятами — зир, зир. А тьолок наших їбуть. Та, дура, пащеки пороззявляють i їдуть з ними в Африку чи якусь Гвiану йобану, а негру шо? Поїбав, надоїло, потiм їз'їв — i всi дiла. Вони своїх не так люблять їсти, як наших — наша баба потiє менше.

Гриць. I все одно пизда ставридою бздить.

Всi троє замислено мовчать, переварюючи iнформацiю Гриця Яковича.

Сатана. Ваня, а пам'ятаєш, коли ти старий був, як ти в мене просився, молодость хотiв — аж душу заклав.

Iван Опанасович. Ну як?!

Сатана. А казав жеж: «Чортику, любий, зроби молодшим, дай трохи грошей, та кабанчика, та то, та сьо, — то я тобi служить буду i всiх геть чисто позакладаю». А сам противний, слина тече з рота, зубiв нема, а у вухах вати з пiв кiла стирчить.

Iван Опанасович. От нiхуя такого не помню. Не було цiєї хуйнi.

Сатана. Ну як же, Ваня, не було, када iмєнно шо було. Казав: «Я як молодий буду, то не буду бiльш всякої хуйнi робить, — у полiцаї вступати, сало їсти i таке iнше, а буду iзучать три стадiї духа, шоб потом кричать: „Остановiсь, мгновєньє — ти прєкрасно!“» — не ти скажешь? Хто казав: «Буду Нiцше читати, а потiм превозмагать в собi поца, їбать по ночах дику вовчицю i в Ганконзi дурний план курить», шо, не ти? Хто казав: «Покину це сало хуйове, а буду ананаси i бургундське пиздячить з манєкєнщицями в Парижi i через їх пойму тщету зусиль», не ти?

Iван Опанасович. А щоб ти з'їв i не пиздiв.

Гриць Якович (шуткує). Я тарiлку супу, а ти кiнську залупу! А-га-га-га! (регоче) .

Сатана. I я тоже дурень — сиджу тут з вами, пиздюками, сало їм.

Чорт наливає шмурдяку, вiдрiзає сало, передразнює когось: «Астанавiсь, мгнавєньє, ти прєкрасно!», потiм випиває шмурдяк, закусує салом i кривиться.

Гриць Якович (спiвчутливо пиздить чорта по спинi). Шо, не пашло?

Чорт. Та пiшов ти на хуй, не пiшло.

Гриць Якович (шуткує). А я i так на ньому сиджу — тiльки ноги звисають.

Чорт (розлючено плює на пiдлогу). От тiльки i навчився, що срати як бегемот. Он навiть хуни тiкають.

Iван Опанасович. Я їм не винуватий, що вони дурнi.

Чорт. Ну, а якщо всi повтiкають?

Iван Опанасович. Нехай тiкають, вони менi не нужнi.

Чорт. Ну i сиди тут з своїм салом, кабан йобаний.

Iван Опанасович. От ти в нас дуже iнтєлiгєнтний, що не слово — то матюки.

Чорт iде до дверей. Раптом дверi вiдчиняються i в них входить Хуна.

Хуна. Ви тут сiдiтє, а на дварє какая пагода стаiт! Я вот нарочно вийшла, трохи пагуляла, — так шо ета вєсна са мною дєлаєт! А ви чєго тут сiдiтє?

Гриць Якович (шуткує). Тебе чекаєм, Швецiю робить.

Хуна. А што ето такоє?

Починає тихо грати АББА. Всi, в тому числi i чорт, мовчать.

Хуна (наївно). Нє, ну чесно, рєбята.

Iван Опанасович (спльовує). Це коли один вафлями годує, а другий в жопу їбе — iнтєрєєсно! На, ось, сало їж.

Хуна, Гриць Якович i Iван Опанасович жруть сало. Чорт заглядає в сортир, спускає воду i зникає. Спущене гiвно, веселi звуки АББИ i чавкання трьох створiнь зливаються в єдину симфонiю.