Місяць, обмитий дощем

Коли пристали до берега, один з хлопчаків згодився за десятку пошукати рушницю. Роздягнувся, пірнув раз, вдруге, а тоді випірнув і заявив, що надто глибоко, дно непевне. Хіба якби дали більше грошей, міг би спробувати. Рильський, не вагаючись, виділив ще 25 рублів.

Хлопець пірнув кілька разів, а далі гукнув, що тут на дні глибокі ями, мабуть, рушниця в таку яму й потрапила. Пірнати туди вельми ризиковано, хіба за більші гроші мона спробувати.

— Даю п’ятдесят рублів, — сказав Максим Тадейович.

Хлопець почухав потилицю й повідомив, що там, у ямах, можна й голову зломити, не те що руку. Хіба вже за сто рублів якось попробує… Сто рублів на початку шістдесятих років були великі гроші, інженери і вчителі мали таку місячну зарплату, але ж іноземна рушниця коштувала теж ого-го. І Рильський пообіцяв заплатити.

Хлопчак довго був під водою, тоді випірнув, відсапався і пірнув знову. Через кілька хвилин він з’явився з рушницею в руках. Радий Рильський віддав гроші, ще й зайву десятку накинув. Хлопці пішли до села, яке виднілося неподалік, мисливці вирішили «обмити» епопею, що завершилася щасливо. І тут до протилежного берега підійшла череда і стала переправлятися через ріку. Корови брели у воді… по черево, а в деяких місцях — по вим’я. Мисливці заматюкалися, а потім зареготали. Найбільше сміявся сам Рильський. Аж за боки брався.

— Ні, ну ви бачили такого халамидника, такого ґендляра, — сказав швидше захоплено, ніж обурено. — Отак надурити діда Максима! Ну й хлопака! На ходу підметки рве. Ніщо такого не вб’є.

Хтось запропонував піти в село, розшукати там хитрющого ошуканця, змусити, аби віддав видурені гроші. Та Максим Тадейович не погодився. Сказав, що за такі гроші й велосипеда можна купити, а мо’, й гарного костюма. А гроші він заробив, хоч і хитрістю. Щоб отак відразу зметикувати!

Очі у Рильського захоплено, навіть якось захоплено-замріяно блищали, згадував Йосипенко.

На волі — на прив’язі

Від професора Йосипенка вперше довелося почути сказане притишеним голосом:

— А знаєте, хлопці, Рильський же також сидів…

Певно, не в одного мене, судячи з позирків, першою майнула думка: «Як, і Рильський?» Я, котрий виріс на поліському хуторі, звісно, не читав некролога Маланюка, і здавалося неймовірним, що орденоносець, поет-академік, лауреат Сталінської і Ленінської премій, так пригрітий владою й винагороджений, теж був, виявляється, репресований. Ба, як дізнався згодом, одним із перших українських письменників його заарештували ще 1931 року. Правда, ув’язнення було лише річним чи й трохи менше. А через рік вийшла збірка, що стала поетовим «Рубіконом», не схожою на всі попередні, справді знаковою в його долі, бо, власне, так і називалася — «Знак терезів».

Про те, як з ним поводилися, про що питали і що в’язень Рильський відповідав, уже написано. Як і про слова, сказані наостанок: «Вы, конечно, наделали ошибок, может быть, и враг, но ведь можете и послужить Советской власти». І Рильський послужив — віршами, статтями, виступами. Але послужив досить своєрідно. Не випадково його вірші про Леніна, Сталіна (а один був навіть присвячений «сталінському канцлеру» Молотову), партію і Країну Рад той же непримиренний до совєтської ідеології Маланюк прирівнював до ритуального пиття кумису в ханському наметі ХІІІ століття, що змушені були робити колись князі-заручники.

Тоді, у князівську добу, було дві долі, два протилежні вибори — Михайла Чернігівського і Данила Галицького. Перший категорично відмовився проходити обкурення спеціальним димом, кланятись ідолам і чужим знакам, пити той же кумис, за що був негайно страчений. Данило ж пройшов усі церемонії, які робили «своїм», а повернувшись додому, взявся відбудовувати зруйновані татарами міста і села, зводити Львів і Холм. Чий вибір був правильнішим для народу і роду, України, вирішувати кожному з нас, а втім, вже розсудила історія. Тож одні вірші (від слова «ода») Рильського для нащадків справді лише літературні курйози. Не курйози — то блискуча філософська, античного відгомону поезія, статті на захист української мови і ті ж «Вечірні бесіди», що заглядали в самісіньку душу. Що будили в українців українське.

Ярлик поету

«Своїм» князям, які пройшли всі ритуали, поклялися у вірності, хани-завойовники давали особливі знаки — ярлики на право княжіння, які водночас були своєрідними охоронними грамотами. Мав таку «грамоту» і Максим Рильський.

Про те, що над ним, видатним українським поетом, завис дамоклів меч, що він міг бути не тільки заарештованим, але й розстріляним, вже не в 1931-му, а в 1938 році, широка громадськість довідалася вперше зі знаменитої закритої доповіді Микити Хрущова на ХХ з’їзді КПРС. Пізніше Хрущов детальніше розповів про це на ХХІІ з’їзді своєї партії, а ще детальніше — в мемуарах, виданих за кордоном. Правда, доводилося читати й про те, начебто ініціатором нової хвилі репресій в Україні 1938 року був присланий з Москви новий перший секретар ЦК КП(б) У Микита Хрущов. Так, він поклявся Сталіну «безпощадно викорчувати рештки українського буржуазного націоналізму», але, як свідчать факти, з представниками творчої інтелігенції, зокрема такими відомими, як Рильський, Тичина, Корнійчук, відверто загравав — як би тепер сказали, Хрущову було не чужим прагнення до популізму.

Сам же Микита Сергійович згадує, як одного дня на його стіл ліг черговий список тих, кого належало репресувати. За тодішніми правилами, існував чіткий порядок — на розстріл якої висоти птахів мав давати дозвіл «сам перший» республіки. Так-от, у тому списку Хрущов і побачив рядок: «Рильський Максим Тадейович». Як згадує Хрущов, він зв’язався з тодішнім наркомом внутрішніх справ УРСР Олександром Успенським, причетним до знищення сотень світлих українців, зокрема й відомих письменників. Успенський надав цілу папку «компромату» на Рильського. Ознайомившись, Хрущов зрозумів, що все це шито білими нитками. Він мав право викреслити прізвище Рильського з «розстрільного списку». Але це було небезпечно робити, адже про таке заступництво негайно доповіли б Берії, а той — Сталіну. Хрущов вирішив діяти інакше.

Зустрівшись з вождем, він сам порушив питання про недоцільність знищення «відданого партії видатного радянського поета». Сталіна аргументи Хрущова не переконали. І тоді Хрущов навів останній доказ: Рильський — автор слів прекрасної пісні про товариша Сталіна, яку співає весь український народ. Як виявилося, пісню, яка починалася словами «Із-за гір та з-за високих сизокрилий орел летить», Сталін чув. Тому спитав:

— Что, это действительно Рыльский написал?

— Да, товарищ Сталин, — відповів Хрущов. — Враг не мог написать таких проникновенных слов.

Сталін заперечив — ще й як можуть маскуватися вороги народу. І сказав, що пісня може звучати без прізвища автора слів. Тоді Хрущов наважився на ще один випад — а раптом все ж хтось запитає: «Хто автор таких чудових, прекрасних слів про товариша Сталіна і де він зараз?»

Сталін замислився і, як згадує Хрущов, сказав після довгої паузи:

— Передай этому дураку Успенскому — пусть не трогает Рыльского.

Наказ вождя — закон, і поета не зачепили. Більше того, незабаром нагородили орденом. Історія ж ця має закінчення в стилі театру комуністичного абсурду. Наступного року заарештували (а потім і розстріляли як ворога народу) вже самого Успенського. Одним із головних звинувачень на адресу ще недавно могутнього наркома було те, що він хотів знищити видатного українського радянського поета, вірного сина партії і народу, автора слів прекрасної пісні про товариша Сталіна — Максима Рильського. Сталінський опричник потрапив у власну пастку. Як кажуть — no comments.

Чарка горілки і два видатні ізгої

Відомо, яким затятим мисливцем і рибалкою був Рильський. Водночас існувала приказка, що зайці радіють, коли дізнаються, що Максим Рильський і Остап Вишня знову вирушили на полювання. Бо любили просто бродити лісами й полями, чаркуватися й розмовляти, розмовляти. Справді, на світлинах 1946–1956 років на полюванні й поза ним Рильський найбільше зафіксований поряд із Вишнею. У тісних компаніях, а то й удвох.