Галка

Такими ж вигуками відповіли Орел і я, бо були найближче до чужаків.

Пауза тривала доти, поки нарешті від них не вийшов наперед чоловік, поклавши свій автомат, і не сказав: «Ми парашутисти. А то ви на шосе концерт улаштували?»

Так стрілися групи Кудрявого і Балтійця.

Того ж дня з хуторів надійшли тривожні вісті: німці стягують сили для облави, захоплюють хутори, беруть під кулеметно-автоматний контроль дороги. Двадцять п’ять бійців Балтійця і Кудрявого у безвиході.

Щоб вийти з такого критичного становища, ми вирішили зайняти позиції біля хутора, захопленого фашистами, — і огорожі для худоби. Навряд чи збагнуть німці, що парашутисти прийшли рятуватися до них. Солдати, що окупували хутір, до якого було від загороди, де ми причаїлися метрів з триста, горланили, готуючи їжу, а коли залишали хутір — крайній пройшов за десять кроків від парашутиста..

19 листопада

Групи Балтійця й Кудрявого поповнилися: прийняли двадцять місцевих хлопців-латишів і колишніх червоноармійців які втекли з німецького полону. Тепер нас — як у тій пушкінській казці: тридцять три богатирі.

З Великої землі прислали автомати. Наша вогнева міць становила три кулемети і двадцять п’ять автоматів. Решта бійців озброєна трофейними карабінами і шмайсерами.

28 листопада

Кудрявий віддав свої теплі онучі Юхану, бо той частіші виходить з табору, а з Коропом помінявся чобітьми: віддав вітчизняні, а собі взяв хромові, хоча за таких умов та ще пізньої осені хромові, зовсім не придатні.

У кожної людини в житті є друзі. Однак у нашому житті друзів більше, ніж будь-де. І одним із перших друзів я вважаю нашого командира.

5 грудня

Сьогодні у Кудрявого іменини — виповнилося 24 роки.

Обід маємо дуже скромний.

Щодня передаю по дві радіограми.

31 грудня

Ще вранці люди з хутора Озолмуйжа попередили, що проти нашого розвідзагону готується каральна експедиція. Знову сили карателів — дві тисячі солдатів, команди межа кеті й айзсаргів. Всі хутори вже заблоковано, дороги перекрито кулеметними точками. Ми на волосинці від знищення.

Балтієць і Кудрявий запросили парашутистів на раду. Одної голови тут мало. Іншого виходу нема — треба знову знайти позицію у присадибному ліску, недалечко від хутора, який уже захоплений німцями. Звичайно, можна сховатися в болоті, німці туди не підуть, бо ж температура — 10. Але хто тоді буде нас, простуджених, лікувати?..

Весь день лежали в обороні. Кожен був готовий, можливо, до останнього бою у цій війні. Та обійшлося. Ввечері загін будував житла — дуже похолодало. Викопали невеличкі ями, завглибшки у два штихи, посередині ставили стовпчики, з'єднували їх сволоками на висоті метра. На сволок клали жердини, що кінцями спиралися на краї ям. Потім зверху накладали ялинових гілок, встеляли покрівлю дерном, і хижа на шість-вісім осіб готова. У такій хаті можна навіть сидіти.

Опівночі в землянці нашої десантної групи повно людей. В ці останні години сорок четвертого року всі хотіли бути разом. Нема зараз ні хліба, ні м'яса, ні чарки. Є лише сім'я бонових побратимів.

12 січня 45-го року

Радіо принесло радісну звістку: Перший Український фронт рушив у наступ із Сандомирського плацдарму. Попереду Варшава, а там і земля фашистської Німеччини. Наш загін продовжує бойову роботу: стежить за чотирма фашистськими дивізіями, які готуються до передислокації. Засікти б учасно момент відходу.

5 лютого

Нам нема чого їсти. Упроголодь живуть і німецькі солдати. Вони грабують хутори. Немає ніякої можливості навіть вийти до людей попросити шматок хліба. Кілька разів прилітав літак, але був обстріляний зенітками. Навколо фашистські солдати. Один раз вони навіть перехопили скинуті для нас з літака вантажі. Тісно в Курляндському «котлі».

8 лютого

Взимку сорок п'ятого нашими ворогами були не лише радіопеленги й підсилювачі електромагнітних коливань, налаштовані на радіостанції розвідгруп, не лише полки, гарнізони, команди поліцейських і межа кеті, а й сніг, на якому залишалися сліди. А ще — голод! Тяжко нам!

Вчора наш табір атакувала рота фашистських солдатів. Карателі прийшли без собак. Та й нащо собаки? Завалують передчасно — ефект раптовості втратиться. Сліди було видно на снігу від ніг наших розвідників.

О тринадцятій — я тримав радіозв'язок з Центром — спалахнув бій. Довелося лівою рукою згортати рацію, правою стріляти з автомата. Фашисти рвалися до кухні, де кухар варив суп з свіжої свинини (хлопці розжилися трохи м'яса). Такого супу ми не їли півтора місяця. Більше задовольнялися котлетами з трофейних коней, і котлети ті були без солі. А тут такий багатий обід!

Та у такі хвилини не до думок про їжу і про страх. Важливо не зловити гаву. Стріляй першим, з коліна, щоб сам не став мішенню, а коліно служило упором. І досі пам'ятаю налиті кров'ю безтямні очі солдатів, які бігли, горланили, стріляли…

Півгодини точився бій. А потім усе стихло. Солдати побігли з лісу, гадаючи, що минулої ночі червоне командування висадило тут десант у кількості роти червоноармійців. Деякі солдати стали вважати «лісових котів» провокаторами, які навмисне навели їх на кинджальний вогонь російських кулеметів, під свинцеву зливу з автоматів. Партизанів і парашутистів загинуло шість. Двоє безнадійно поранені розривними кулями.

20 лютого

Голод. Холод. Патронів залишилося тільки по обоймі до пістолетів — щоб застрелитися…

Увесь час у поході. Чоботи розбилися вщент. Обмотуємо ганчірками. Так ніби тепліше.

Хлопці сплять на ходу.

Кротов, кажуть, був у бою з нами 7 лютого. Везе цьому негідникові! Скільки наші хлопці перебили фашистів, а Мамонько-Кротов — живий!

3 березня

Нарешті пощастило прийняти вантажі!..

8 березня

Учорашній день пам'ятний фашистам і нам.

Вороже командування було впевнене, що каральний загін з полку солдатів і з численних команд межа кеті мітлою вимете дві сотні партизанів на лід Абави, а вже на кризі їх добиватимуть німецькі кулемети, що зайняли позицію на тому березі. Фашисти квапилися покінчити з «Червоною стрілою», яка завдавала немалого клопоту диверсійними акціями поблизу головного штабу німецьких військ у Курляндії. До того ж «Червона стріла» стала базою для парашутно-десантних груп, де вони загоювали свої рани. Через рацію Кудрявий попросив у радянського командування радиста для «Червоної стріли». І цей радист приземлився на парашуті. Відтоді загін став виконувати ще й розвідувальну роботу для штабу Ленінградського фронту маршала Говорова, який у січні 1945 року прийняв тут командування, об'єднавши з'єднання 2-го і 1-го Прибалтійських фронтів, що залишилися, в Курземе.

Генерал-лейтенант Гільберт наказав будь-що знищити партизанів «Червоної стріли», поки не розтанув сніг. А сніг був спільником карателів, бо після розгрому «Червоної стріли» «рештки партизанів далеко не втечуть з пораненими по глибокому снігу. Співвідношення сил у запланованій операції: двадцять карателів на одного партизана. До того ж більша половина людей в «Червоній стрілі» була озброєна трофейними карабінами, гвинтівками.