Галка

А як буде потім?..

І знову вигуки їздових, голоси лісорубів, поодинокі постріли. Десь далеко гавкали собаки.

Та всьому настає край. Коли сонце доторкувалося до лінії горизонту, а в синьому небі заголубів місяць, став дужчати мороз. Сутеніло. Це і був так довго, з душевними муками жданий сигнал «ес-ка» першому дню нашого перебування у тилу фашистських армій «Норд», на захід від лінії «Пантера».

— Спасибі, палдес тобі, латиська земле, аа гостинність! — раптом урочистим голосом вимовив Кудрявий і рішуче підвівся. — А тепер, браття-кролики, по азимуту через одну рокадну дорогу, через другу, що доведеться їх перетнути, до шосе Рига — Псков. Там місце нашої роботи.

— Вперед, біси-анцихристи! А я думав, що ви замість сосни пилятимете мене за парашут і автомат, що завис на найвищому дереві Латвії!.. — щиро говорив Орел, обіймаючи хлопців.

— Нічого! Держави у війну щезали, а пропав автомат — не біда… — сказав я.

Нас п'ятеро з мішками за спиною, з торбинками, з боєприпасами при боці, з пакетами згорнених парашутів покинули сховище, що було так схоже віддалік на закам'янілого спрута, клешні якого стирчали в усі боки.

ПОГОНЯ

Серія — Блискавка.

2.04.44. 10.00

В штаб 18-ї армії групи «Норд», генералу Ферчу.

Вчора вночі росіяни висадили десант у районі Алуксне -6 км. на північ від моста. На жаль, кількості десанту не пощастило з'ясувати. Про приземлення засвідчив парашут, що завис на високій сосні, і прив'язаний до строп автомат марки ППС».

«Блискавка.

2.04.44. 22.00

Штаб 18-ї армії групи «Норд», генералу Ферчу.

На місці приземлення в районі Алуксне ніяких вантажів не виявлено. Доводиться констатувати, що парашутистів могло бути від кількох до двадцяти чоловік. Про десант було повідомлено в усі комендатури, стани айзсаргів, у загони СД.

Весь день другого квітня в радіусі двадцяти п'яти кілометрів в усі напрямки (більше парашутисти не могли пройти за останніх чотири години ночі) тривали пошуки десанту. До пошуків залучені всі лісники, команди межа кеті і підрозділи частин, які дислокуються у даному районі. Всі дороги і багато просік перекрито нашими постами і засадами.

На жаль, ніяких підозрілих слідів на снігу не помічено. Залишається гадати, що парашутисти сховалися на одному в хуторів. Будемо прочісувати хутори».

«Терміново.

3.04.44.. 22.00

Штаб 18-ї армії групи «Норд», начальнику штабу генералу Ферчу.

Прочесано хутори довкола приземлення. Ніяких позитивних результатів. Обстежили місце навколо сосни. Цьому заважають сотні слідів від ніг лісорубів, втерті саньми дороги. Але слід від російських чобіт, на підошвах яких шипи зовсім інші, ніж у німецьких солдатських чоботях, знайдено. Однак слід загубився.

Дехто з СД уже схильний думати, що приземлився лише один чоловік, парашут якого завис на сосні, і що цей один має Відповідні папери для легального перебування. Версія: коли б парашутистів було хоча б п'ятеро, вони б спиляли сосну і взяли з собою парашут: нащо залишати такий речовий доказ, як парашут? Пошуки тривають…»

«22.04.44

Командуючому охоронними військами групи армій «Норд» генералу Боту.

У відповідь на ваш запит радіовузол штабу групи «Норд» сповіщає, що протягом останніх двох тижнів в ефірі з'явилися позивні малопотужного передавача — типу російських рацій «Север», якими озброєні групи агентурної розвідки штабів радянських фронтів. Позивний рації OPA.

Повідомляємо також, що в січні — березні цього року наші пеленги полювали за позивним OPL, чути якого, на жаль, було дуже слабо. Рацію з позивним OPA чути набагато краще. І перша, і друга рації службову розмову з своїм кореспондентом вели з допомогою міжнародного радіожаргону. Схожий почерк радиста OPL і OPA не завжди чіткий, повторює групи, у яких є по кілька п'ятірок, тобто збивається на безперервних точках. Літери обох позивних можуть також засвідчити, що радист полюбляє О і Р. Є підстава гадати, що радисти розвідвідділу Ленінградського фронту самі визначають свої позивні.

Сказане вище дає підстави твердити, що OPA — та ж група, яка діяла під Плескау, на схід від лінії «Пантера». По розгрому цієї групи була проведена операція під керівництвом оберштурмфюрера Вундерліха. Двоє десантників було вбито. Захоплена карта і схема укріплень у смузі 25 кілометрів. Це сталося в останній день лютого цього року, про що нас і повідомив оберштурмфюрер Вундерліх. Рацію OPL ми більше не чули.

На ваше запитання, де може дислокуватися рація OPA, відповісти не можемо: надто велика територія на захід від Чудського озера, Плескау й Острова. Можливо, це район Гулбене, Алуксне, Валмієри, Цесіса, Валги, Виру. Таку територію промацати пеленгами можна лише зблизька, тобто після того, як наша контррозвідка натрапить на слід російських розвідників-парашутистів»..

«20 квітня.

Гер комендант!

Змушений повідомити вас, що опівночі над лісовим масивом ввіреного мені лісу пролітав радянський двокрилий літак. Він летів низько, і а ганку я не міг побачити, чи скинув парашути, чи ні…»

«21 квітня.

Гер комендант!

На вирубці знайшов слід від вогнища і незгорілий сірник фабрики з міста Лієпая. Хтось був на вирубці, коли літав двокрилий літак. Я боявся, що мене застрелять, коли нахилився, щоб узяти сірник…»

«7 травня.

Гер комендант!

Учора вночі над масивом знову гуркотів літак. Ще й крильми помахав. Парашутів я не бачив. Але чує моє серце, що він тут з'явився недаремно. Буду шукати слідів парашутистів. Сповіщаю, що я боюся. Здається мені, що сам у них на прицілі, як і вся моя садиба, як добро. Вистежити б їх і одним ударом знищити всіх… Я став боятися навіть свого пастуха: так наганяють на мене страху оці літаки. Мабуть, скидають їм бомби проти вас, гер комендант, і проти мене».

«18 травня.

Гер комендант!

Як ви і наказували, стежу за просіками і лісовими дорогами. Ходжу в ліс дерти лико, вибраковую окремі дерева. Біля шосе щодня зустрічаю німецьких солдатів. Важко дізнатися: справжні вони німці чи російські парашутисти?

Я просив свого пастуха, щоб він слідкував, обіцяв йому нові черевики, пальто. Та я йому не вірю. Не гнівайтеся на мене, гер комендант. Я слабий чоловік».

«28 травня.

Гер комендант!

Учора на просіці зустрів двох, одягнених у німецькі френчі. Обидва з пістолетами-кулеметами: ложе дерев'яне, а під стволом колесо. Один добре говорить естонською мовою.

Цей білявий, на обличчя вродливий. Очі так і нишпорять. Другий привітався по-німецькому і запитав дорогу на Апе. Цей дивився на мене підозріло. Якби я сам знав німецьку мову, я б з ним поговорив більше Вони теж погано розуміють латиську мову. Я їх боюся. Вночі думаю: ще зустрінуся, і вб'ють мене.

У якому секторі їхній табір — не знаю. Може, їх четверо і переховуються вони на хуторах: Анітенес, Апшалас, Кранці. Там усі люди, які ждуть Червону Армію».

«10 червня.

Гер комендант!

Знову зустрів двох. Один без шапки, кучерявий, світло-русий, схожий на німця, очі голубі. Другий брюнет, високий, обличчя сердите, а одвислою губою. Я пригостив їх своїм тютюном. Першому здалося смішно, як я їм показував дорогу.

Ви називаєте мене, гер комендант, «ґаволовом». Для мене це образливо. Але я служитиму вам вірно, бо боюся і тому ненавиджу більшовиків. Як ви і вимагаєте, повідомлятиму через кожні десять днів про обстановку в лісі. Якщо знайду місце табору парашутистів, сповіщу негайно письмово і телефоном».