Галка

Слова ці завжди пам’ятає генерал. Радіосигнал з-під Пскова восени сорок першого був чи не першою ластівкою у роботі розвідувальних груп. Тепер, у січні сорок четвертого, на зв’язок зі штабом виходять десятки позивних. Кожного ранку й надвечір Петро Петрович ходить на радіовузол за новинами, не ждучи поки їх принесуть у землянку, коли він знаходиться на передовій.

Ще вчора операція «Нева-2» була тільки на картах, на папері, а вже вночі авіація завдала бомбового удару по артилерійському угрупованню ворога в районі Беззаботного. У повітряних атаках взяло участь тільки сто бомбардувальників: погода стала псуватися. Зате удосвіта артилерія сказала своє могутнє слово. Першими дали залп полки реактивної артилерії у смузі 2-ї ударної армії. Годину й п'ять хвилин по фашистах, що окопалися під стінами Ленінграда, били батареї фронту і флоту. З глибини Ораніємбаумського плацдарму вели вогонь важкі гармати фортів «Серая Лошадь» і «Красная Горка», батареї Кронштадта. За ту пам'ятну історичну подію в боях за місто Леніна випущено на укріплення і позиції фашистських військ понад сто тисяч снарядів, не рахуючи роботи реактивної артилерії.

Настав довгожданий час розплати з гітлерівськими годованцями. З 18-ї і 16-ї армій групи «Норд» за їхні злочини на ленінградській, новгородській, псковській землях, за сотні тисяч ленінградців, які загинули голодною смертю, за спалені Петергоф, Гатчину, Новгород і десятки й сотні міст і зрівняних із землею непокірних партизанських сіл, за шибениці на майданах Пскова й Новгорода.

Після артпідготовки з'єднання 2-ї ударної армії під командуванням генерал-лейтенанта Івана Івановича Федюнінського швидко оволоділи траншеями на передньому краї оборони ворога і зав'язали бої за опорні пункти. Майже сорок хвилин противник приходив до тями й відбивався тільки вогнем з автоматів, гвинтівок і кулеметів, артилерія ж мовчала, була понівечена нещадним вогнем помсти фронтових і флотських радянських батарей. Протягом першої доби наступу 2-ї ударної армії артилерія німців випустила снарядів і мін у тридцять разів менше, ніж гармаші Ленінградського фронту й Балтфлоту за годину артпідготовки раннього ранку 14 січня. Та й було у що і по чому бити снарядами важких калібрів: німці побудували міцні оборонні споруди 3 бетону, заліза і безліч дзотів.

Наступ військ Ленінградського фронту на остаточний прорив блокади і розгром дивізій 18-ї армії розпочався.

Начальник розвідвідділу штабу Петро Петрович о дев'ятій ранку вже стояв біля досвідченого чергового оператора, котрий прослуховував хвилю, на якій у ці хвилини повинна вийти в ефір група Кудрявого. Однак перша хвилина на одинадцяту минула, а позивний Галки не озвався. В ефір вийшов оператор Центру. Та й після цього було мовчання.

Радист розвідвідділу то слухав, то передавав, винувато позиркуючи на генерала.

— Невже Галка й справді експериментує з малими антенами, що його зовсім не чути? — невдоволено спитав генерал, неначе уголос роздумував, — Його ж попереджував і Андрій Савич, навіть в останні хвилини, перед вильотом!

— Так само і начальник радіозв'язку! — додав радист-оператор, почувши докір генерала. — Можливо, група ще не вся зібралася і Галка з'явиться на хвилі о 16-й, за розписом.

— Можливо, — погодився Петро Петрович. — Але ви стежте кожної миті. Вони можуть викликати нас і в будь-яку годину на аварійній хвилі.

— Єсть, товаришу генерал! — пролунав голос начальника радіовузла. — Так ми і діємо. У нас, Петре Петровичу, і муха не пролетить непочутою в ефірі!

— Якби було так, то ви, товаришу майор, не виступали б проти намірів радиста Галки довести потужність своїх радіосигналів у тилу противника до дзижчання мухи! — невдоволено відповів начальник розвідвідділу.

Майор-зв'язківець розвів руками і, зітхнувши, сказав:

— У Галки ще школярство в голові, фантазує він. Уже під час свого сеансу о 10-й він зрозуміє свої прорахунки й о 16-й вийде в ефір.

До радіовузла ввійшли полковник Іван Сергійович, зі шрамом на щоці, молодцюватий майор Андрій Савич. Обидва козирнули.

— Як Кудрявий? — неголосно запитав Андрій Савич у майора-зв'язківця.

— Мовчить…

До командирів підійшов шифрувальник з папірцем. Генерал Євстигнєєв прочитав очима радіограму і сказав:

— Оскар повідомляє, що німці ждуть удару від нашої 42-ї армії у напрямку Стрільної. У Гатчину до них прибув новий батальйон.

Всі підійшли до карти. На ній нема стріл, а тільки двома лініями окреслено передові позиції радянських і фашистських військ.

— Дані Оскара і Васі-саратовця ще раз підтвердили вірність нашого задуму. Німці ждали-першого наступу від 42-ї армії, а дала їм під щелепу 2-га ударна армія Федюнінського. 42-га ж скаже своє тільки завтра… — мовив генерал, дивлячись на карту, на якій за червоною і чорною лініями бачив розташування чужих військ з нумерацією дивізій і окремих бригад, полків.

— «Нева-2» в дії! — багатозначно сказав майор Савич, втупившись очима в карту. — Сьогодні 2-га ударна з району Ораніємбаума, завтра 42-га з Пулково…

Саме так. «Нева-2» передбачала два удари в спільному напрямку — на Ропшу. Завдання: прорвати глибоко ешелоновану оборону противника, а потім оточити угрупування ворога в Красному Селі, Ропші, Стрельній. В цей же час на іншому крилі фронту артилерія 67-ї армії у смузі Невська Дубровка — Синявино — Ґонтова Липка скує сили німців. Дії на землі прикриватиме 13-та повітряна армія, авіація Балтфлоту, якщо дозволять метеорологічні умови.

Операція «Нева-2» передбачала розвиток наступу на Кінгісепп і частиною сил на Красногвардійськ (Гатчина). В цей саме час війська ще одної 67-ї армії переходять у наступ до Мги й Гатчини. Два удари завдасть і 59-та армія Волховського фронту — один з плацдарму на західному березі Волхова (на північ від Новгорода) і другий — на південь від Новгорода через озеро Ільмень, в обхід Новгорода. Після визволення Новгорода війська Волховського фронту розвинуть наступ на Лугу і вийдуть на рубіж Луга — станція Клабутинці на Варшавській залізниці, а також на Київську шосейну дорогу, відрізаючи шляхи відходу головним силам 18-ї армії німців. Інші дві армії Волховського фронту — 8-ма і 54-та — вестимуть наступальні дії на Любанському, Тосненському і Чудовському напрямках, вибиваючи німців з Октябрської залізниці і не даючи їм змоги перекидати підкріплення до Новгорода. Військові частини цих двох армій, що звільняться у ході операції, будуть використані на Лузькому напрямку, тобто — на лівому крилі Ленінградського фронту, — котрий має розгромити 18-ту армію німців.

Підготовка до наступу шести армій Ленінградського, Волховського й сусіднього з Волховським 2-го Прибалтійського фронтів і сам наступ підкріплювалися кропіткою, напруженою бойовою роботою партизанів. Партизанські бригади і загони повинні розширити вогнища збройного повстання в одинадцяти районах області. Партизани рятуватимуть населення від знищення фашистськими властями і від масового вигнання людей до лінії «Пантера», де розгорнулися ще в серпні сорок третього року будівельні роботи.

План командування Ленінградського, Волховського і 2-го Прибалтійського фронтів також передбачав бойову взаємодію армійських частин з партизанськими бригадами у здобутті важливих опорних пунктів, окремих залізничних станцій, сіл і міст, у захопленні важливих у тактичному відношенні висот і рубежів, перехрестя доріг, у здобутті переправ, мостів, які будь-що треба втримати до підходу регулярних частин армії. Командування фронтів від партизанів, як ніколи раніше, вимагало посилення диверсійної діяльності мінування доріг, дезорганізації зв'язку фашистів.

Партизани мають також у цей відповідальний період посилити розвідувальну роботу на найважливіших напрямках, організовуючи цілодобове спостереження за рухом військ по дорогах, оперативно про цей рух повідомляючи в Ленінградський штаб партизанського руху. Серед інформаторів має бути і група Кудрявого, радист якої так і не вийшов на свій перший сеанс зв'язку о 10-й ранку.