Страница 22 из 23
— Я… — прошепотів він. — Я… — пауза. — …оповім вам жахну історію про справжнього привида!
— Так! — загорлали діти.
Він заходився розповідати, і палкість його розповіді вимальовувала тумани, притягувала імлу і запрошувала дощі; діти міцніше притиснулися одне до одного, утворивши ложе з вуглин, на якому він радо відігрівав свої кості. Поки він говорив, медсестра Геллідей, котра стояла біля дверей, бачила те ж саме, що побачив він, зоріючи крізь хистке море: примарні скелі, крейдяні бескиди, безпечні камені Дувра, і побіля них застиглі в очікуванні, переповнені шепотом башти та центральні вежі замків, де привиди, такі ж, якими вони були і раніше, чекають на мовчазних горищах. Дивлячись на це все, стара медсестра відчула, як її власна рука тягнеться до термометра у нагрудній кишені. Намацала свій пульс. Раптова пітьма торкнулася її очей.
А тоді хтось із дітей спитав:
— А ти хто?
Закутавшись у свій примарний саван, похмурий пасажир напружив уяву і відповів.
Лише звук корабельного гудка різко обірвав тривалі опівнічні історії. Приходили батьки, щоби забрати своїх загублених дітей подалі від «східного» джентльмена з примарними очима. Його голос пробирав до кісток, а він усе шепотів і шепотів, аж доки паром легенько не вдарився об причал і останнього хлопчика попри його спротив не забрали з каюти. Старий та медсестра зосталися самі в дитячій кімнаті, коли паром спинився і затремтів по-особливому, наче він теж чув, слухав і насолоджувався передсвітанковими оповідками.
Стоячи на трапі, мандрівник зі «Східного експреса» уривчасто сказав:
— Ні, мені не потрібна допомога, щоби спуститися. Дивіться!
Впевненим кроком він спустився трапом. Діти додали його постаті кольору, зросту й голосу, і що ближчав він до Англії, тим ширшою і вільнішою ставала його хода, тож коли він ступив на причал, з тонких губ його щасливо випурхнуло тихе зітхання, а медсестра позад нього насуплено спинилася й дозволила йому побігти до потяга.
Спостерігаючи за його майже дитячим поспіхом, вона могла лише стояти на місці. Її затопило відчуття втіхи або й навіть чогось більшого. Він біг, її серце бігло разом із ним — і раптом удар неймовірного болю. Її накриває ковдрою темряви, і вона втрачає свідомість.
Через поквап примарний пасажир зовсім не помітив, що старої медсестри не було поряд — так швидко він йшов.
Біля потяга він видихнув:
— Ось! Нарешті! — старий міцно вхопився за поручень. Тільки тоді він відчув, що чогось бракує, і озирнувся.
Мінерви Геллідей не було поряд.
Через мить вона підійшла. Жінка мала блідіший, ніж зазвичай, вигляд, але на її устах грала широка посмішка. Вона тремтіла, заледве не падала. Цього разу він її підхопив.
— Люба леді, — промовив він. — Ви були такою люб’язною.
— Але, — промовила вона тихо, позираючи на нього, чекаючи, коли він по-справжньому роздивиться її. — Я нікуди не їду…
— Ви…
— Я помандрую з вами, — промовила вона.
— Але ж ваші плани?
— Вони змінилися. Тепер мені нема куди більше податися.
Вона трохи повернулася, щоби поглянути через його плече.
На причалі натовп, який швидко збільшувався, дивився на щось, що лежало на дошках. Голоси перешіптувалися, щось кричали. Слово «лікар» лунало кілька разів.
Примарний пасажир дивився на Мінерву Геллідей. Тоді він поглянув на натовп і на те, що викликало стурбованість людей: у них під ногами лежав розбитий термометр. Він перевів погляд на Мінерву Геллідей, яка досі витріщалася на дошки причалу.
— О, моя добра леді, — зрештою мовив він. — Ходімо.
Вона поглянула йому в обличчя.
— Жар-птиця?
— Жар-птиця!
Він допоміг їй зійти на потяг, який швидко зрушив з місця, зашумів і полетів коліями до Лондона, Единбурга, до мурів і замків, до темних ночей і довгих років.
— Цікаво, ким вона була? — промовив примарний пасажир, озираючись на натовп біля причалу.
— Боже милосердний, — промовила медсестра. — Якщо відверто, то я її ніколи й не знала.
І потяг зник.
Ще з двадцять секунд колії тремтіли, а тоді завмерли.
Борис Щавурський
Примітки
ПАМ’ЯТАЄШ САШУ?
Містично-психологічне оповідання «Пам’ятаєш Сашу?» («Remember Sascha?») хоч і було написане у 1949 р., проте із нез’ясова-них причин вперше опубліковане в авторській антології «Quicker Than The Еуе» [На змиг ока] (1996), а згодом — у «Bradbury Stories: 100 of His Most Celebrated Tales» [Оповідання Бредбері: 100 його найзнаменитіших історій] (2003).
Українською мовою перекладено вперше.
ВІТЕР
Перший варіант оповідання в жанрі горор «Вітер» («The Wind») був написаний у 1942 році, а опублікований у березневому номері популярного журналу «Вірд тейлс» (Weird Tales) як «Valley of the Winds» [Долина Вітрів]. У 1946 році, під час підготовки першого авторського збірника оповідань «Dark Carnival» [Темний карнавал] (1947), оповідання було значно перероблене. Згодом воно входило у збірки «The October Country» [Жовтнева країна] (1955), [Альфред Гічкок презентує: Оповідання, які моя мама ніколи мені не розповідала] [1963], в антологію «The Penguin Book of Ghost Stories: From Elizabeth Gaskell to Ambrose» [Пінґвінівська книжка страшних історій: від Елізабет Ґаскелл до Амброза Бірса] (1984) — в упорядкуванні Майкла Ньютона (Michael Newton), а також у збірник «Bradbury Stories: 100 of His Most Celebrated Tales» [Оповідання Бредбері: 100 його найзнаменитіших історій] (2003) та академічний збірник «The Collected Stories of Ray Bradbury: A Critical Edition. Volume I: 1938-1943», що вийшов 2011 p. за редакцією Джонатана Еллера та Вільяма Тупонса у видавництві Кентського університету (Огайо, США). Радіопостановка оповідання «Вітер» вперше була представлена 30 жовтня 1949 року на Radio City Playhouse.
Сам автор про безпосередні причини, що підштовхнули його до написання цього оповідання, згадував таке: «Просто дивовижно, наскільки вони взяті із життя, всі ці оповідання. Трапилося так, що поки я виростав, мені знову і знову доводилося чути цей вітер. Іноді над Вокіганом проносилися просто ураганні вітри. І звучали вони сумно, наче туманний горн. І одного чудового дня я сказав: “Гаразд, все зрозуміло... надалі я не дозволю вітрові мене діймати. Я напишу про нього оповідання”».
Українською мовою перекладено вперше.
КОРОТКА ПОДОРОЖ
Фантастичне оповідання «Коротка подорож» («А Little Journey») було написане у 1951 р. і хоча входить у канонічний цикл «The Martian Chronicles: The Complete Edition» [Марсіанські хроніки: Повне зібрання], ексклюзивно виданий жанровим видавництвом «Subterranean Press» (м. Бертон, штат Мічиган) у 2009 р., проте з достеменно не відомих причин не ввійшло до класичного варіанту цього роману.
Оповідання вперше було опубліковане у серпневому номері бульварного фантастичного щомісячного журналу «Ґелаксі сайєнс фікшн» (Galaxy Science Fiction) 1951 року, а наступного року з’явилося в антологійному збірнику цього журналу «Galaxy Reader of Science Fiction» [«Галактичний читач наукової фантастики»] в упорядкуванні письменника-фантаста і видавця Горація Леонарда Голда (Н. L. Gold, 1914-1996). У 1978 р. «Коротка подорож» була видрукувана в антології «Rod Serling’s Other Worlds» [Інші світи Рода Серлінга], підготовленій американським письменником, актором, продюсером і сценаристом Родом Серлінгом (1924-1975), а в 2003 р. — в авторській антології Рея Бредбері «Bradbury Stories: 100 of His Most Celebrated Tales» [Оповідання Бредбері: 100 його найзнаменитіших історій].
Українською мовою оповідання перекладено вперше.
БЛАГОСЛОВІТЬ МЕНЕ, ГРІШНОГО, ОТЧЕ!
Містичне оповідання «Благословіть мене, грішного, отче!» («Bless Me, Father, for I Have Si