Страница 48 из 48
— Ні, ти його не вбиватимеш, — люто заперечила дружина. — Я не дозволю тобі нікого вбивати.
— Заради бога... невже ти не розумієш? Це — єдиний вихід. Ми мусимо якось виплутатися з цієї халепи. Якщо цей тип житиме — нам кінець... дай мені пістолета.
Увесь цей час Кертіс лежав горілиць, а його голова випиналася з-поза краю стільниці. Очі чоловіка вибалушились, а шкіра позеленіла.
— Ніку... мені не варто було її вбивати, — сказала Марді. — Але вона хотіла знищити єдину хорошу річ, яку я мала. Твою любов до мене. Я вчинила безумство, бо дуже сильно хотіла бути з тобою. Я намагалася забути, та спогад про це не полишає мене й дотепер...
— Я готовий пройти через це... дай мені пістолета.
— Я намагалася врятувати наше кохання, вбивши людину, та це — не вихід. І зараз ти хочеш вчинити так само. Якщо ти зробиш це, ми більше не зможемо поглянути у вічі одне одному. Відпусти його, Ніку.
Дружина мала рацію. Я зліз зі столу та відійшов убік. Кертіс повільно зіп'явся на ноги. Його обличчя судомно посмикувалось.
— Зачекай тут, — сказала Марді. — Я принесу тобі чек.
Я розвернувся до Кертіса спиною, бо не мав сили на нього дивитися. Проходячи повз, Марді торкнулася моєї долоні й мовила:
— Усе буде добре, Ніку... якщо ти зможеш і далі мене кохати.
Я повернувся до неї, та дружина вже вибігла з кімнати і зникла у своїй спальні, де тримала чекову книжку.
— Хай йому грець! Якщо ти спробуєш утнути ще щось... — почав було Кертіс, аж тут з кімнати Марді долинув звук револьверного пострілу. Цей розкотистий гуркіт змусив нас обох кинутися вперед. А тоді ми зупинилися й поглянули один на одного.
Кертіс вишкірив зуби й сказав:
— Отже, вона знову пошила мене в дурні...
Якусь мить він постояв, вагаючись, а тоді увійшов до спальні. Я бачив, як його раптом пройняло дрожем і як він розвернувся та вийшов у передпокій. На мене він не дивився, просто постояв у задумі, а тоді ступнув через передні двері та подався геть. Виразно чулось, як його кроки віддаляються довгою стежиною, посипаною жорствою. Та дивитися йому вслід я не став.
Коли Кертіс пішов, я вийшов у садок. Тоді спустився до моря та став на березі, дивлячись на блакитні хвилі. Зараз я не хотів дивитися на Марді. Я хотів запам'ятати свою дружину такою, якою її знав. Я хотів бачити її такою, якою вона була завжди. Я не міг оплакати її, бо в мене усередині все висохло на порох. Аж раптом над моєю головою пролетів великий мартин[67] і закружляв неподалік у небі.
А тоді, немовби наляканий моєю непорушністю, швидко полинув понад морем удалечінь, неначе душа, що відлітає у вирій.
67
Мартин (лат. Larus, англ. Sea-gull) — найчисленніший рід птахів підродини мартинових (Larinae), що мешкають як на морських просторах, так і на внутрішніх водоймах. У розмовній мові мартинів помилково називають «чайками», проте з наукової точки зору назва «чайка» розповсюджується лише на птахів роду Vanellus.