Страница 6 из 47
— Голосуймо, — сказав Блек. Потягнувшись уперед, він взяв один папірець.
Джинні обрала інший.
Морґан взяв решту аркушів, тоді поклав один перед Джипо, а інший — перед Кітсоном. Витягнувши кулькову ручку, він щось нашкрябав на своєму бюлетені, згорнув його і поклав на середину столу.
Джинні позичила його ручку, надряпала свою відповідь і також поклала папірець на стіл.
Блек уже писав на своєму бюлетені авторучкою[6] з золотим ковпачком. Він помахав папірцем у повітрі, а тоді згорнув його й поклав до двох інших на середину столу.
Джипо дві секунди витріщався на свій бюлетень. Потім таки надряпав щось олівцем, згорнув папірець і поклав його до решти.
Лишався Кітсон. Він знервовано втупився на аркуш паперу.
Дівчина й троє інших не відривали від нього погляду.
— Не квапся, — з легким глумом сказав Морґан. — У нас ціла ніч попереду.
Кітсон підвів погляд, зиркнув на їхнього боса, а тоді — на дівчину. Вони довго дивилися одне на одного, а тоді хлопець зненацька схопив кулькову ручку Морґана, щось надряпав, склав папірець і кинув його до чотирьох інших.
Запала тиша. Морґан підтягнув усі бюлетені до себе й розгорнув перший.
— Так.
Розгорнув другий.
— Так.
Швидкими, моторними пальцями він розгорнув інші три папірці.
— Так, так і так.
Морґан роззирнувся, а його тонкі вуста вигнулися в хижій посмішці.
— Отже, беремося за роботу. Я сподівався, що все спрацює саме так. Двісті тисяч баксів кожному! Доведеться трішки попітніти, але ж яка винагорода!
Кітсон через стіл поглянув на Джинні.
Вона відповіла на його погляд, трішки нахиливши маленьке підборіддя. Раптом вираз її обличчя пом'якшився, і вона всміхнулася до нього.
Розділ другий
І
Наступного ранку кілька хвилин по восьмій чорний запилюжений «б'юік сенчурі» пригальмував за кілька ярдів від входу в Агентство броньованих автомобілів «Веллінґ». Обабіч широкої вулиці були припарковані залишені з вечора машини, тож «б'юік» миттю загубився між ними як ще одне припарковане авто.
За кермом сидів Морґан. Заяложений, вкритий плямами капелюх прикривав обличчя до самого носа, а з тонкого рота звисала цигарка. Ед Блек розташувався біля нього.
Чоловіки розглядали високу дерев'яну браму Агентства. Їм нічого не було видно, крім колючого дроту, натягненого над кожною стулкою, блискучої мідної ручки дзвоника й великої вивіски, прибитої до ворітниці. Червоними літерами на білому тлі виділялося оголошення:
Агентство броньованих автомобілів «Веллінг».
Ви бажаєте безпеки — у нас вона є.
Найкращий і найбезпечніший перевізник у світі.
— А вони про себе високої думки, — зауважив Блек, прочитавши вивіску. — Ну що ж, на них чекає сюрприз.
— Або на нас, — глузливо всміхнувся Морґан.
— Здається мені, що ця справа нам до снаги, — відказав Блек. — Та дівуля ретельно все продумала, хіба ні?
— Ага, — Морґан витягнув з рота цигарку й витріщився на розжарений кінчик. — План хороший, але все залежить від його реалізації. Є кілька слабких ланок. Я хвилююся за Джипо. Дівка просто забиває нам баки, коли каже, що ми матимемо весь час на світі, аби відкрити авто. Це не так. Звісно, трохи часу в нас буде, але небагато. Щойно броньовик почнуть шукати, напруга зросте, тому чим швидше ми відкриємо сейф, тим безпечніше для нас буде. Джипо доведеться працювати під тиском, а він на таке не мастак. Робота буде досить нервовою, тож Джипо може просто позбутися клепки.
— Це вже ми мусимо стежити, щоб такого не трапилося, — Блек кинув тривожний погляд вицвілих очей на Морґана. — Я ніяк не перестану думати про справу, і все очевиднішим видається, що охоронця й водія таки доведеться вбити. Якщо не зробимо цього, вони можуть надати наші описи, і це нас видасть.
Морґан знизав плечима.
— Так, знаю. Але ти поки не патякай про це. Хлопці й так доволі налякані.
Блек поглянув на нього.
— А ось вона — ні.
— Це точно.
— Хто вона, Френку?
Морґан знову знизав плечима.
— Я не знаю. Вона точно не з нашого містечка. Закладаюся, вона вже працювала колись з іншою бандою.
— І я так думаю, — Блек зиркнув на наручний годинник. — Знаєш що? Я не вірю, буцімто вона сама придумала цей план. Не вірю, щоб така шмаркачка змогла продумати відповіді на всі питання, як вона стверджує. Я нітрохи не здивуюся, якщо попередня банда Джинні вже мала на приміті цю роботу. А потім вони або перепудилися, або ще тільки планують взятися за справу, тож дівка вирішила переплюнути колишніх спільників. Може, її просто не влаштовувала запропонована частка. Треба стежити за нею, Френку. Кепсько буде, якщо інша банда піде на справу одночасно з нами.
— Ага, — Морґан роздратовано насунув капелюх на потилицю й насупився. — Я думав про все це. Але варто ризикнути. Раніше наступної п'ятниці все одно не впораємося. Потрібно багато всього підготувати. Котра година?
— Рівно пів на дев'яту.
— Зараз має прибути автобус.
— Так.
Вони поглянули на автобусну зупинку, де скупчилася в очікуванні групка людей.
— А Джинні — сексуальна штучка, правда? — мовив Блек, дивлячись крізь лобове скло. — У неї фігура — як американські гірки.
Морґан заціпенів, а тоді вп'явся чорними очима в Блекове обличчя.
— Оскільки ти про це заговорив, дозволь дещо сказати, — його голос звучав різко. — Дай дівчині спокій. Нема чого дурня клеїти. Вона проведе з нами кілька тижнів, а може, й більше. Не варто ускладнювати ситуацію. Я не хочу, щоб хтось із вас задивлявся на неї. Жодних залицянь. Домовляємося так на початку і будемо триматися цього берега й надалі.
Ед підняв брови. На його привабливому обличчі з'явився цинічний вираз.
— Хочеш приберегти її для себе, Френку?
Морґан похитав головою.
— Ні, кажу ж тобі: справа є справою. Робота надто важлива, а нагорода — надто висока, щоб сваритися через жінок. Тому жодних залицянь не буде, зрозуміло? Якщо хтось спробує чіплятися до неї, то матиме купу неприємностей.
Блек перетнувся поглядом з холодними зміїними очима й знервовано всміхнувся.
— А з Кітсоном ти вже говорив? За ним треба наглядати. Вчора він витріщався на неї, як поранений бик.
— За вами всіма наглядати треба, — відрізав Морґан. — Ви із Джипо також не святі.
Іскра гніву спалахнула в Блекових очах.
— Френку, а ти свій німб сьогодні полірував? Морґан хотів було щось гарикнути, але змовк, коли побачив автобус, що повертав за ріг.
— Ось він. Тримай очі розплющеними.
Чоловіки нахилилися вперед, вдивляючись у лобове скло.
Автобус загальмував на зупинці. З нього вийшло двоє чоловіків. Один — низенький і кістлявий. Інший сягав шести футів[7] заввишки, мав широкі плечі й стрункий тулуб. Ходив рівно, наче кілок проковтнув. На ньому була форма Агентства броньованих автомобілів «Веллінґ»: сорочка і слакси. На голові — картуз із блискучою кокардою. Черевики відполіровано так, що вони скидалися на лаковану шкіру, як і ремінь для пістолета з кобурою. Чоловік ішов швидким, пружинистим кроком. Усі рухи видавали в ньому тренованого атлета.
Чоловіки в «б'юіку» спостерігали, як здоровань потягнув за мідну ручку-дзвоник на воротах.
— Він? — запитав Блек.
— Ага, — Морґан знавецьким оком поглянув на чоловіка біля воріт, і побачене стривожило його. — Це Дірксон. Томас приїде іншим автобусом, з другого боку.
— А цей тип може виявитися ще тою скабкою в дупі, — зауважив Блек, якому також не сподобався вигляд охоронця. — Він буде швидким, як змія, і сміливим. Поглянь на його підборіддя!
Дірксон повернувся й байдуже зиркнув у напрямку припаркованого «б'юіка», не помічаючи його. Чоловікові було двадцять п'ять чи двадцять шість років. Красунчиком його назвати язик не повертався, проте Морґан швидко прочитав на сміливому обличчі силу та твердий характер.
6
Авторучка — ручка з автоматичним подаванням чорнила до пера.
7
6 футів — 1, 82 м.