Страница 48 из 48
Інголс, високий скромний чоловік років сорока, хвилювався через те, що отримав такого пацієнта, як Нік Інгліш.
Постійні телефонні дзвінки, репортери та відвідувачі, серед яких кінозірки, актори театру, відомі спортсмени й політики, котрі намагалися відвідати Інгліша, паралізували роботу рецепції, тож Інголс насолоджувався тим, що раптом потрапив у центр уваги.
Потиснувши лікареві руку, Крейл запитав:
— Як пацієнт? Я можу його побачити?
— Так, — відповів Інголс, усміхаючись. — Він одужує. Тепер основна проблема — втримати його у ліжку.
— А рана?
— Затягується. За два тижні зможе поїхати додому.
— Добрі новини. Що ж, я піднімуся до хворого. Дякую, лікарю.
— Ми робили все можливе, — засяяв Інголс. — Звичайно, половину справи зробила його непогана фізична форма.
Кивнувши, Крейл пішов білосніжним коридором до ліфта.
Інгліш лежав у ліжку, біля відчиненого вікна. Поряд, на столику, примостився стіс листів, телеграм і книг. У кутку на стільці сидів Чак Еган, пильно спостерігаючи за усім, що діється довкола. Ніхто у лікарні не зміг пройти повз нього. Чак сидів так уже три дні, відтоді, як пораненого Ніка привезли сюди, і навіть Інгліш не зміг його прогнати.
— Привіт, Ніку, — вигукнув Крейл, підходячи до ліжка. — Як почуваєшся?
— Привіт, Семе! — відповів Інгліш. — Візьми собі стілець.
— Я постою.
— Слухай, Семе, чого всі бігають біля мене, ніби я мала дитина. І ще цей шарлатан Інголс не відпускає мене додому.
Крейл спохмурнів.
— Ти пролежав без свідомості два дні, і всі заходи безпеки зараз — просто необхідні, — сказав адвокат, узявшись за стілець. Тоді глянув на Чака: — Піди прогуляйся, Егане, подихай свіжим повітрям. Я з ним побуду.
Чак незадоволено фиркнув.
— Ага. Тільки-но я відвернувся, як Нік отримав кулю в бік, — гірко сказав водій. — Я залишуся тут.
— Облиш, — усміхнувся Інгліш до Крейла. — Навіть я здався, намагаючись вигнати його. Які новини?
— Ти чистий, — повідомив адвокат. — Магнітофонні записи розставили всі крапки над «і», можеш ні за що не хвилюватись. Я навіть не здивуюся, якщо комісар прийде з вибаченнями.
Інгліш скривився.
— Його тут тільки бракувало... Що із Шерманом?
— Знайшли тіло. Ти зламав йому шию.
— Я висів на волосині, Семе, — сказав Інгліш. — Чорт забирай, Семе, він майже втопив мене. Лоїс у порядку?
Крейл кивнув.
— Так. Я розмовляв з нею телефоном сьогодні вранці. Судячи з голосу, в неї усе добре.
— Вона прийде мене відвідати? — трохи стривожено запитав Нік. — Я так чекаю на неї...
— Не знаю, — знизав плечима Крейл.
Інгліш хотів щось сказати, але передумав. Замість того запитав:
— А що сталося з цим хлопцем, Пеном?
— Пов’язали. Керр перетягував його у човен, коли Шерман підкрався ззаду й ударив моряка по голові. Він упав у човен, і хвилями їх віднесло від яхти, інакше Шерман напевно б убив хлопця. Коли Керр отямився, він побачив вогонь і повернувся.
— Треба йому віддячити, — мовив Нік. — Зроби для нього щось добре, Семе. У нього маленька дитина, можливо, він захоче, аби я подбав про її освіту.
— Звичайно, — погодився Крейл. — Я все влаштую.
— Чак сказав, що Моріллі здався, — продовжив Інгліш. — Це правда?
— Так. Його звинувачують у замаху на вбивство. Ти виступатимеш як свідок. На щастя, я, послухавшись твоєї поради, прихопив репортерів. Тепер комісар не зможе прикрити свого дружка.
— Отже, все налагодилось... Уявляю, скільком людям я зіпсував задоволення. А Різ, напевно, ще й пролив кілька сльозинок.
— Це точно, — криво посміхнувся адвокат. — Він сподівався, що вже позбувся тебе. Але не забувай, що тепер ми не зможемо прикрити Роя.
Інгліш здригнувся.
— Чорт! Усе ще трохи болить, — він почав вкладатися зручніше. — Тут уже нічого не вдієш. Думаю, це вдарить по моєму бізнесові, Семе.
— На якийсь час, — кивнув Крейл. — Але коли скандал вляжеться, все повернеться на свої місця.
Інгліш похитав головою.
— Не впевнений, однак мені тепер байдуже до цього всього. Я багато розмірковував, поки лежав тут. І вирішив усе змінити. Хочу поїхати звідси, Семе. У мене тепер інші плани.
Адвокат насторожився.
— Але ти не зможеш. Ти ж побудував величезну імперію, від тебе залежать долі стількох людей...
— Я залишу керівника! — раптом виголосив Інгліш. — Наприклад — тебе, Семе.
— Ти серйозно? — запитав здивовано Крейл.
— Безумовно. Але не поспішай погоджуватися. Поміркуй, адже тобі доведеться облишити практику адвоката. А якщо таки вирішиш зайнятися моїм бізнесом, я візьму двадцять п’ять відсотків від прибутку, а все решта залишу тобі.
— А чим будеш займатися ти? — задумливо спитав Крейл. — Це ж справа твого життя, Ніку. Ти не можеш так просто все покинути.
— Двадцять п’ять відсотків мені буде достатньо для початку, — сказав Інгліш. — Хочу подивитися світ. Якийсь час подорожуватиму. Потім, коли втомлюся від мандрівок, почну все з нуля. Знаєш, Семе, найкращі дні мого життя були тоді, коли я намагався досягнути успіху. І тепер я хочу їх повернути. Тож подумай над моєю пропозицією. Якщо тобі це нецікаво — знайду когось іншого. Для себе я вже все вирішив.
Адвокат підвівся.
— Добре, подумаю. Хоча я й так маю достатньо роботи і непогані гонорари...
Інгліш розсміявся.
— Гонорари нічого не варті. Керуючи бізнесом, ти сам собі встановлюватимеш платню, Семе.
— Так, — погодився Крейл, подумки щось підраховуючи. — Дай мені час до завтра, Ніку! Спочатку хочу порадитися з Гелен.
— Звичайно, тут не треба поспішати, — погодився Інгліш. — Усе одно я маю ще багато чого залагодити, перш ніж зможу передати справи.
Згодом, по обіді, заглянув Ед Ліон.
— Вирішив подивитись, як ти, — він потиснув Інглішу руку. — Мені пора у Чикаго, я вже однією ногою в літаку. Сподіваюся, моєї допомоги більше не потрібно?
Інгліш похитав головою.
— Ні, думаю, вже ні. Дякую за все, що ти зробив, Еде. Надішлю тобі чек, тільки-но дістануся до свого кабінету. Нам усе вдалося, правда ж?
— Ага. Хотів би я, щоб ти бачив обличчя тих копів, яким Лоїс принесла записи. Вона у тебе молодець, хіба ні?
— Ще б пак! Я тільки не можу зрозуміти, чому Лоїс не прийшла мене відвідати. Через мою палату пройшло уже все місто, крім неї. Чим, чорт забирай, вона займається, Еде?
Ліон усміхнувся.
— Хай йому грець! Чоловіче, а хто, як гадаєш, тягне увесь твій бізнес, поки ти тут байдикуєш? Ти, може, забув, але сьогодні прем’єра твого нового шоу. Дівчина працює двадцять п’ять години на добу і ще трошки більше. Навіть не має часу припудрити носика.
— До біса шоу! — роздратовано вигукнув Інгліш. — Кого це тепер цікавить? Я хочу її бачити.
— Не гарячкуй, вона пізніше прийде. Казала щось таке, ніби збирається заскочити перед прем’єрою. Ти маєш бути їй вдячний...
— Ну добре, — насупився Інгліш. — Але то буде остання її робота. Після цього — тільки відпочинок.
— Я повторював їй те саме ще відтоді, як уперше зустрів, але хіба вона чує? — знову всміхнувся Ліон. — Ну все, мені пора. Зустрінемося. Не вскоч у нову халепу, бо пережитих хвилювань мені вже вистачить до кінця життя.
Коли Ед вийшов, Чак обережно запитав:
— Це правда, босе, що ви збираєтеся залишити бізнес?
Інгліш глянув на нього і всміхнувся.
— Звичайно. У мене є важливіше завдання. Справа, яку потрібно було зробити уже давно.
Очі Чака розширилися.
— А для мене у тій важливій справі знайдеться місце, босе?
Нік похитав головою.
— О, ні! — вигукнув весело Інгліш. — Це — дещо особисте. Я збираюся одружитися, створити сім’ю.
Побачивши, як витягнулось обличчя Чака, Інгліш не втримався і голосно розсміявся.