Страница 8 из 20
— О Господи, — губи Екельза тремтіли. — Він міг би випростуватися і схопити місяць.
— Т-с-с, — злісно урвав його Тревіс. — Він нас ще не побачив.
— Його неможливо вбити, — тихо озвучив свій вердикт Екельз, і це прозвучало як аксіома. Він обмізкував усі факти, відтак дійшов цього обдуманого висновку. Гвинтівка у його руках видавалася іграшковою. — Ми цілковиті дурні, якщо прибули сюди. Це неможливо.
— Заткніться, — засичав Тревіс.
— Жах.
— Кругом! — скомандував Тревіс. — Ідіть спокійно до Машини. Ми повернемо вам половину суми.
— Я не сподівався, що він буде настільки великим, — сказав Екельз. — Прорахувався, от і все. А тепер я хочу вибратися звідси.
— Він бачить нас.
— Он червона пляма на його грудях.
Ящір-тиран випрямився на весь свій зріст. Його броньована плоть виблискувала наче тисяча зелених монет. Вкриті слизом, монети парували. У слизі звивалися крихітні комахи, тож здавалося, що все тіло посмикується і похитується, навіть коли сам монстр не рухався. Запах сирого м’яса завис над пралісом.
— Виведіть мене звідси, — сказав Екельз. — Таке зі мною вперше. Я завжди був упевнений, що залишуся живим. У мене були хороші провідники, вдалі сафарі і відчуття безпеки. Цього разу я прорахувався. Зізнаюся, це мені не під силу. Я з цим не впораюся.
— Не біжіть, — сказав Ласперенс. — Поверніться кругом. Заховайтеся у Машині.
— Гаразд, — здавалося, Екельз заціпенів. Він поглянув на свої ноги, наче намагаючись змусити їх рухатися, і застогнав від безсилля.
— Екельз!
Він зробив декілька кроків, мружачись і ледве тягнучи ноги.
— Не туди!
Щойно він зробив перші кроки, монстр із жахливим криком кинувся вперед. Він подолав сто ярдів за чотири секунди. Гвинтівки злетіли вгору і вистрілили. Ураган із рота чудовиська оповив їхні залпи смородом слизу і старої крові. Монстр заревів, його зуби заблищали на сонці.
Екельз, не оглядаючись назад, насліп ступив на край Стежки, його гвинтівка безцільно хилиталася у руках. Він зійшов із стежки і, сам того не усвідомлюючи, поплентався у джунглі. Його стопи потонули у зеленому моху. Ноги несли його вперед, він почувався самотнім і далеким від тих подій, що відбувалися позаду.
Гвинтівки вистрілили знову. Їхній звук потонув у людських криках і пронизливому громовому реві ящера. Велетенський хвіст рептилії злетів угору і, наче батіг, почав шмагати навсібіч. Дерева вибухали хмарами листя і гілок. Монстр різко опустив вниз свої рученята ювеліра, щоби приголубити людей, розірвати навпіл, розчавити, наче ягоди, запхати їх у свою пащу, у волаючу горлянку. Здавалося, що його схожі на валуни очі були врівень із людьми. Вони побачили у них свої відображення і вистрелили у металеві повіки і вилискуючі чорні зіниці.
Tyra
Грім затих.
Джунглі мовчали. Після обвалу — зелений спокій. Після нічного жахіття — ранок.
Біллінґс і Кремер всілися на Стежку, де їх вирвало. Тревіс і Лесперанс стояли з рушницями, з яких все ще вився дим, і лаялися.
У Машині Часу, тремтячи усім тілом, лежав долілиць Екельз. Йому вдалося повернутися до Стежки і заповзти у Машину.
Підійшов Тревіс, глянув на Екельза, узяв із металевого ящика марлю і повернувся до тих, які сиділи на Стежці.
— Повитирайтесь.
Вони витерли кров із шоломів і теж почали лаятися. Монстр лежав, схожий на гору м’яса. Зсередини доносилися зітхання і бурмотіння — це відмирали клітини, органи переставали функціонувати, рідини востаннє текли із порожнини у мішечок, а звідти — у селезінку, все припиняло функціонувати, завмирало назавжди. Так наче ви стоїте коло розбитого локомотива чи екскаватора, що закінчує свою роботу — усі клапани відкриті або міцно затиснуті. Затріщали кістки; багатотонна маса некерованої власної плоті — мертва маса — розтрощила притиснуті до землі крихкі передпліччя. Коливаючись, м’ясо осіло.
Ще один тріск. Високо над їхніми головами від стовбура відламалася велетенська гілляка. Вона впала на вже мертве чудовисько, наче остаточно засвідчуючи його смерть.
— Ну ось, — Лесперанс глянув на годинник. — Секунда в секунду. Це саме те дерево, яке і мало впасти і вбити тварину, — він поглянув на двох мисливців. — Вам потрібна фотографія трофею?
— Що?
— Ми не можемо забирати здобич у Майбутнє. Тіло мусить залишитися тут, де тварина і мала загинути, щоби комахи, птахи і бактерії могли дістатися до нього, для чого вони і були призначені. Все повинно перебувати у рівновазі. Тіло зостається, але ми можемо сфотографувати вас біля здобичі.
Двоє чоловіків спробували зібратися з думками, але за мить відмовилися від цього, похитуючи головами.
Вони дозволили провести себе вздовж металевої Стежки. Втомлено опустившись на сидіння всередині Машини, озирнулися і ще раз глянули на застиглий пагорб — вбите чудовисько, на паруючій броні якого вже метушилися дивні птахоящери і золотаві комахи.
Раптовий звук змусив їх заціпеніти: на підлозі Машини Часу, тремтячи, сидів Екельз.
— Пробачте, — сказав він врешті-решт.
— Встаньте, — крикнув Тревіс.
Екельз підвівся.
— Йдіть на Стежку, — сказав Тревіс, цілячись у нього з гвинтівки. — Ви не повернетеся назад у Машину. Ми залишаємо вас тут!
Лесперанс схопис Тревіса за руку:
— Зачекай…
— Не лізь, — Тревіс струсив його руку. — Через цього сучого сина ми ледь не загинули. Але це ще не все, ні. Його черевики! Поглянь на них! Він зійшов зі Стежки. Це розорить нас! Один Бог знає, скільки нам доведеться заплатити! Десятки тисяч доларів страхівки! Ми гарантуємо, що ніхто не зійде зі Стежки. Він зійшов. Ідіот! Мені доведеться доповісти уряду. Вони можуть відкликати нашу ліцензію на подорожі. Хто знає, що він накоїв у Часі, в Історії!
— Не переймайся так, ну, зібрав він трохи болота.
— Звідки нам знати? — закричав Тревіс. — Ми не знаємо нічого! Це таємниця! Забирайтеся звідси, Екельз!
Екельз лише посмикував сорочку:
— Я заплачу будь-які гроші. Сто тисяч доларів!
Тревіс втупився поглядом на чекову книжку Екельза і сплюнув.
— Виходьте. Монстр біля Стежки. Запхайте руки по лікті у його пащу. Після цього ви зможете повернутися з нами.
— Це несправедливо!
— Монстр мертвий, нещасний виродку. Кулі! Кулі не можна залишати. Вони не належать Минулому, вони можуть щось змінити. Ось мій ніж. Виріжте їх!
Джунглі знову ожили, сповнилися первісними звуками і пташиними голосами. Екельз повільно повернувся, щоби роздивитися купу доісторичного непотребу, цей пагорб жахіть і страху. Через тривалий час він, наче сновида, почовгав уздовж Стежки.
Він повернувся, тремтячи усім тілом, через п’ять хвилин. Його руки були по лікті мокрі і червоні від крові. Він протягнув долоні вперед. На кожній було декілька сталевих куль. Потім він упав. І лежав там, де впав, непорушно.
— Тобі не слід було змушувати його робити це, — сказав Лесперанс.
— Не слід? Ще зарано про це говорити. — Тревіс штовхнув нерухоме тіло. — Він житиме. Наступного разу він не вирушить полювати на таку здобич. Гаразд, — він втомлено підняв великий палець у бік Лесперанса, — вмикай. Повертаймося додому.
1492. 1776. 1812.
Вони вимили руки і обличчя. Вони перевдягли свої затверділі від крові сорочки і штани. Екельз опритомнів, але продовжував мовчати. Тревіс пильно дивився на нього упродовж десяти хвилин.
— Не дивіться на мене, — закричав Екельз. — Я нічого не зробив.
— Хто зна…