Страница 114 из 151
організували переміщення Землі
а не її знищення /
тобто київська чорна діра
була просто початком
мільйонів телепортів
які діють і сьогодні \
Земля корчилася і тремтіла
але не померла \
Консерватори і Протестанти
наполягали
на переміщенні
її
туди де ніхто з людей
її не знайде \
Так ми і зробили \
У Маґеллалановій Хмарі /
її тепер шукати]
— «Вона... Стара Земля... Рим... вони справжні?» — спромігся я, забуваючи від цього шоку, де я і про що ми говоримо. Велика кольорова стіна, тобто Уммон, пульсує.
[Звісно справжні / оригінальні / Стара Земля \
Гадаєш ми боги]
[КАЦУ!]
[Ти уявляєш
скільки енергії
потрібно
щоб збудувати репродукцію Землі >]
[Дурник]
— «Навіщо, Уммоне? Навіщо Консерваторам було зберігати Стару Змелю?»
[Якось Сансьо сказав[124] \
Якщо приходять
то я виходжу назустріч
але не заради того, хто приходить // \
Коке сказав \
Якщо приходять
то я не виходжу назустріч \
а якщо і виходжу
то заради того хто приходить]
— «Розкажи по-простому!» — я думаю, кричу, кидаюсь об стіну мінливих кольорів позаду себе.
[Кацу!]
[Моя дитина мертвонароджена]
— «Навіщо вам було зберігати Стару Змелю, Уммоне?»
[Ностальгія /
Сентиментальність /
Надія на майбутнє людства /
Страх відплати]
— «Від кого? Людства?»
[Так]
— «Отже, Корду можна зашкодити. Де він, Уммоне? Де ТехноКорд?»
[Я вже відповів]
— «То повтори, Уммоне».
[Ми займаємо
Проміжки /
що зшивають малі сингулярності
як кристали решітки /
для збереження пам’яті і
генерації ілюзій
самих себе
самим собі]
— «Сингулярності! — кричу я. — Проміжки! Господи Ісусе, Уммоне, ТехноКорд існує в мережі телепортів».
[Звісно \ Де ж іще]
— «У самих телепортах! Кротовинних маршрутах між сингулярностями! Для штучних інтелектів Мережа — це велетенський комп’ютер».
[Ні]
[Інфосфери і є комп’ютер \
Щоразу як людина
входить до інфосфери
нейрони цієї особи
у нашому розпорядженні
задля наших власних цілей \
Двісті мільярдів мізків /
кожен зі своїми мільярдами
нейронів /
дає нам багато
обчислювальних потужностей]
— «Отже, інфосфера — це спосіб скористатися нами в якості вашого власного комп’ютера. Але ж сам Корд перебуває в мережі телепортів... між телепортами!»
[Ти проникливий
як на мертвонародженого]
Я намагаюся все це збагнути і не можу. Телепорти були найщедрішим дарунком ТехноКорду для нас... для людства. Спробуй тільки пригадати час до телепортування — все одно що уявити світ без вогню, колеса чи одягу. Та ніхто з нас... ніхто з людей... ніколи не замислювався про світ між телепортами: простий крок з одного світу в інший переконав нас у тому, що таємничі сингулярності ТехноКорду просто розривали просторочасову тканину.
Тепер я міг подивитися на це очима Уммона: Мережа із телепортів, складна решітка породжених сингулярностями середовищ, у яких штучні інтелекти з ТехноКорду пересуваються, ніби дивовижні павуки, і їхні власні «машини» — це мільярди людських свідомостей, під’єднані до своїх інфосфер в окремо взяту секунду часу.
Не дивно, що під час Великої Помилки 38-го штучні інтелекти Корду санкціонували знищення Старої Землі завдяки охайному маленькому прототипу — чорній дірі-втікачці! Дрібна помилка в обчисленнях Київської групи (точніше, штучних інтелектів у її складі) заслала людей у тривалу Гіджру, під час якої павутиння ТехноКорду розмотувалося за допомогою кораблів-«ембріоносців», кожен із яких був обладнаний устаткуванням для телепортації і доставив його на двісті планет і їхніх супутників у радіусі понад п’ятисот світлових років.
ТехноКорд зростав із кожним новим порталом. Звісно, вони плели і свої власні мережі телепортів, і доказ тому — існування контакту зі «схованою» Старою Землею. Та навіть розмірковуючи над цим потенціалом, я пригадую химерну порожнечу «метасфери» і розумію, що більша частина мережі поза Всемережжям — пустка, не колонізована штучними інтелектами.
[Твоя правда /
Кітсе /
Більшість із нас лишається
у комфорті
обжитих просторів]
— «Чому?»
[Тому що
там страшно /
і ще там
інші речі]
— «Інші речі? Інші інтелекти?»
[Кацу!]
[Надто добре
слово \
Речі /
Інші речі /
Леви
і
тигри
і
ведмеді[125]]
— «У метасфері є чужинці? Отже, Корд лишається у прозорах мережі телепортів, наче щури в стінах старого будинку?[126]»
[Примітивна метафора /
Кітсе /
але точна \
Мені подобається]
— «А людське божество — майбутній Бог, який розвився, як ти розповідав — цей чужинець — не воно?»
[Ні]
[Людський бог
розвився / розів’ється / в
іншій площині /
іншому середовищі]
— «Де ж?»
[Коли вже так хочеться знати /
то в коренях квадратних Gh/c5 і Gh/c3]
— «А причому тут узагалі планківські час і довжина?»
[Кацу!]
[Якось Уммон спитав
у меншого світла //
Ти садівник > //
// Так // пролунала відповідь \
// Чому в ріпи немає коріння > \
Уммон запитав у садівника
який не міг відповісти \
// Тому що \ сказав Уммон //
дощової води досить]
Над цим я трохи замислився. Тепер, коли до мене вертається уміння дослухатися до тіні сутності, захованої під словами, Уммонів коан складним не здається. Коротка дзен-приповістка — це його спосіб повідомити, не без сарказму, інформацію у межах наукових знань і специфічної антилогіки, яка так часто трапляється у наукових відповідях. Коментар про дощову воду говорить про все і ні про що водночас. Як почасти і наука. Уммон з іншими Вчителями навчають так само; можна пояснити, чому в жирафи довга шия, але не те, чому вона не розвинулася в інших видів. Можна пояснити, чому людство еволюціонувало в інтелектуальному відношенні, а дерево біля парадного під’їзду — ні.
А от планківські рівняння спантеличують.
Навіть мені відомо, що простенькі рівняння, що їх згадав Уммон, є комбінацією трьох фундаментальних фізичних констант: гравітаційної, планківської і швидкості світла. У результаті та і описують величини, яких інколи називають квантовим часом та квантовою довжиною, — мінімальні значимі одиниці просторочасу. Так звана планківська довжина дорівнює 10-35 метра, а планківський час — 10-3 секунди.
Дуже мало. Дуже швидко.
Але саме там, за словами Уммона, розів’ється наш людський Бог... колись розів’ється.
А потім до мене доходить із силою образності й істинності поезії, яку я писав у свої найкращі дні.
124
Сансьо Енен [ / Sanshō Enen], кит. Саньшен Хуейжань, і Коке Дзонсьо [ / Koke Zonsho], кит. Сінхуа Куньцзян (830-888) — японські імена старших учнів Уммона, наступників його спадкового вчення (тут: дгарми), що символізує зв’язок між поколіннями вчителів. Зокрема, Сансьо Енен вважається укладачем « / Linji lu» [Записів Ліньцзі], попри те, що їхній канонічний текст з’явився лише в 1120 р.
125
алюзія на розмову Дорогі Ґейл, Страшила і Бляшаного Лісоруба у відомій однойменній екранізації казки Лімена Френка Баума (1856-1919) «Чарівник країни Оз» (The Wizard of Oz, 1939; пер. Мара Пінчевського, 1977) — фільмі-мюзиклі режисера Віктора Флемінґа (пер. студії «Омікрон», 2013) — під час їхньої подорожі через страшний ліс.
126
див. Говард Філіпс Лавкрафт. Щури в стінах (The Rats in the Walls, 1924; пер. Остапа Українця і Катерини Дудки, 2016). За сюжетом горор-оповідання, головний герой виявляє, що під старовинним маєтком своїх пращурів існує місто звироднілих заледве не до тваринного стану людців (тих самих «щурів у стінах»), яких вирощувала його канібальська сім’я.