Страница 5 из 62
Робінсон кліпнув.
— Тобто? Це єдине можливе пояснення.
— Ногу було пошкоджено не посмертно. Це сталося, поки жінка була ще жива.
— Це неможливо.
— Боюся, докторка Айлс має рацію, — сказав радіолог і глянув на Мору. — Ви про раннє утворення кісткової мозолі на місці тріщини?
— Що ви маєте на увазі? — запитав Робінсон. — Що за кісткова мозоль?
— Це ознака того, що зламана кістка вже почала заживати, коли ця жінка померла. Вона прожила принаймні кілька тижнів після поранення.
Мора розвернулася до куратора.
— Звідки у вас ця мумія?
Окуляри Робінсона знову сповзли до кінчика носа, він дивився понад ними, наче загіпнотизований сяйвом у нозі мумії.
Відповіла докторка Пульчілло, ледь чутним шепотом:
— У підвалі музею. Нік… доктор Робінсон знайшов її у січні.
— А звідки музей її отримав?
Пульчілло похитала головою.
— Ми не знаємо.
— Мають бути якісь записи. Щось у ваших документах мусить указувати на те, звідки вона з’явилася.
— Нічого немає, — сказав Робінсон. До нього нарешті повернувся голос. — Музеєві Кріспіна сто тридцять років, багатьох документів бракує. Ми не знаємо, скільки вона пролежала у підвалі.
— То як ви її знайшли?
Навіть у добре кондиціонованому приміщенні на чолі доктора Робінсона виступив піт.
— Мене найняли три роки тому, і я почав інвентаризацію колекції. Так і натрапив на неї. Лежала у ящику без позначень.
— І це вас не здивувало? Знайти таку рідкість, як єгипетська мумія, у непозначеному ящику?
— Але ж мумії не такі вже й рідкісні. У дев’ятнадцятому столітті в Єгипті їх можна було купити по п’ять доларів, тож американські туристи привозили їх додому сотнями. Вони лежали на горищах, у антикварних крамничках. Цирк почвар у Ніаґара-Фоллз навіть заявляв, що має в своїй колекції мумію Рамзеса Першого. Тож не така вже й дивина — знайти мумію в музеї.
— Докторко Айлс? — озвався радіолог. — Маємо попередню рентгенограму. Ви захочете це побачити.
Мора розвернулася до екрана. На ньому світився звичний рентгенівський знімок — такі вона вішала на власному негатоскопі у морзі. І не потребувала радіолога, щоб зрозуміти, що на ньому зображено.
— Тут не може бути сумнівів, — сказав доктор Брір.
«Ні. Жодних сумнівів. Це — куля в нозі».
Мора дістала мобільний.
— Докторко Айлс, кому ви дзвоните? — спитав Робінсон.
— Викликаю транспорт із моргу, — відповіла вона. — Тепер Мадам Ікс — справа судово-медичної експертизи.
3
— Це мені здається чи ми з тобою збираємо всі чудернацькі справи? — спитав детектив Баррі Фрост.
Проїжджаючи повз фургони телевізійників до стоянки бюро судово-медичної експертизи, Джейн Ріццолі подумала, що Мадам Ікс — і справді та ще чудасія. Була ще тільки восьма ранку, а гієни уже клацали щелепами, жадібні до подробиць нерозкритої справи, яку Джейн зустріла скептичним пирханням, коли їй учора зателефонувала Мора. Фургони телеканалів принесли усвідомлення того, що час посерйознішати, час змиритися з тим, що це, зрештою, не розіграш від судмедекспертки, яка славилася винятковою відсутністю почуття гумору.
Джейн припаркувала авто й оглянула фургони, питаючи себе, скільки ще камер чекатиме на них із Фростом, коли вони виходитимуть із будівлі.
— Принаймні це тіло смердіти не буде, — завважила вона.
— Але від мумій можна підчепити різні хвороби.
Вона розвернулася до напарника: його бліде хлопчакувате обличчя було серйозно стривожене.
— Які ще хвороби? — запитала Джейн.
— Відколи Еліс поїхала, я багато дивлюся телевізор. Учора на «Дискавері» була передача про те, що мумії можуть переносити спори.
— У-у-у, страшні спори.
— Це не жарт, — наполіг Фрост. — Від цього можна захворіти.
— Боже, сподіваюся, Еліс скоро повернеться. Бо в тебе передозування каналом «Дискавері».
Коли вони вийшли з автомобіля, повітря було таке вологе, що й без того неслухняне волосся Джейн закрутилося дрібними кучерями. За чотири роки служби у відділі розслідування вбивств вона багато разів ішла цією дорогою до лабораторії судово-медичної експертизи — ковзаючи на кризі у січні, бігом у березневу зливу, ледь переставляючи ноги на розпеченому асфальті у серпні. Ці кількадесят кроків були добре їй знайомі, так само як і похмуре місце призначення. Вона вірила, що з часом ця мандрівка стане простішою, що колись вона матиме імунітет до усіх тих жахів, які можуть чекати на столі з неіржавної сталі. Але після народження дочки Реджини рік тому смерть стала для неї жаскішою, ніж була до того. Материнство не робить тебе сильнішою — стаєш вразливішою й боїшся того, що смерть може у тебе забрати.
Однак сьогодні в морзі чекали не жахи, а дещо значно цікавіше. Увійшовши до передпокою зали для розтинів, Джейн негайно рушила до вікна, прагнучи побачити тіло на столі.
«Бостон Ґлоуб» назвала цю мумію Мадам Ікс — влучне прізвисько, що викликало в уяві палку красуню, темнооку Клеопатру. Натомість вона побачила висохлу оболонку, загорнуту в ганчір’я.
— На вигляд мов тамале[3] з людини, — завважила Джейн.
— Хто ця дівчина? — спитав Фрост, дивлячись у вікно.
У кімнаті було двоє не знайомих Джейн людей — високий сухорлявий чоловік у професорських окулярах і мініатюрна молода брюнетка у блакитних джинсах, що визирали з-під халата.
— Це мають бути археологи з музею. Обоє будуть присутні на розтині.
— То вона — археологиня? Ого.
Джейн роздратовано штурхонула його ліктем.
— Варто Еліс на кілька тижнів поїхати, і ти одразу ж забуваєш, що одружений.
— Просто не думав, що археологи бувають такі привабливі.
Вони вдягнули бахіли й халати і рушили до лабораторії.
— Привіт, док, — сказала Джейн. — Це серйозно справа для нас?
Мора відвернулася від негатоскопа, подивилася на неї смертельно серйозно — утім, як завжди. Там, де інші патологоанатоми могли жартувати чи сипати іронічними коментарями над столом, Мора нечасто навіть сміялася в присутності мертвих.
— Зараз дізнаємося, — відповіла вона й відрекомендувала їм пару, яку Джейн бачила у вікно. — Це куратор, доктор Ніколас Робінсон. І його колега, докторка Джозефіна Пульчілло.
— Ви обоє з музею Кріспіна? — запитала Джейн.
— І дуже незадоволені тим, що я збираюся робити, — завважила Мора.
— Це просто нищення, — сказав Робінсон. — Має бути інший спосіб отримати цю інформацію, окрім як розрізати її.
— Саме тому я й хотіла, щоб ви були тут, докторе Робінсон, — сказала судмедекспертка. — Щоб мінімізувати пошкодження. Останнє, чого я хочу, — зіпсувати ваш експонат.
— Я думала, КТ вчора чітко показало кулю, — сказала Джейн.
— Ось рентгенівські знімки, зроблені вранці, — вказала на негатоскоп Мора. — Що скажете?
Джейн підійшла ближче, вдивилася у знімки. Те, що світилося у правій литці, безперечно, було схоже на кулю.
— От тепер розумію, чому ви вчора так розпсихувалися.
— Я не психувала.
Детектив зареготала.
— Нічого ближчого до цього я від вас іще не чула.
— Визнаю, побачивши це, я була шокована. Як і всі ми. — Мора показала на кістки внизу правої ноги. — Завважте: мала гомілкова кістка була зламана, імовірно — власне, пострілом.
— Ви кажете, це сталося, коли вона була ще жива?
— Тут помітно, що вже почалося утворення кісткової мозолі. Кістка почала зростатися, коли вона померла.
— Але її обгорткам дві тисячі років, — сказав доктор Робінсон. — Ми це підтвердили.
Джейн удивилася в рентгенівські знімки, намагаючись логічно пояснити побачене.
— Можливо, це не куля. Якась старовинна металева штукенція. Вістря списа, чи щось таке.
— Це не вістря списа, Джейн, — заперечила Мора. — Це куля.
— То дістаньте її. Доведіть.
— І що буде, як доведу?
— Тоді матимемо тут бісову крутиголовку, еге ж? Тобто, як це взагалі можна пояснити?
3
Мезоамериканська страва з кукурудзяного тіста, в яке загортаються різні начинки і готуються на парі.