Хранителі смерті

— Йому було б краще тут, зі мною. А не в якомусь таборі серед лісу.

Кімболл пирхнув.

— Табір? Та це радше заміський клуб. — Він розвернувся до Джейн. — У них там власне озеро. Туристичні маршрути, лижні маршрути… Дідько, та якщо я колись із котушок злечу, із задоволенням опинюся в такому місці.

— З Бредлі саме це сталося, містере Роуз? — запитав Фрост. — Він злетів із котушок?

— Не виставляйте його божевільним, — заперечила Синтія. — Він був не такий.

— То чому він там опинився, місіс Роуз?

— Бо ми думали… Кімболл думав…

— Ми думали, що там його навчать самоконтролю, — договорив за неї чоловік. — От і все. Багатьом хлопчакам потрібна тверда рука. Він провів там два роки й повернувся вихованим працьовитим юнаком. Я з гордістю взяв його із собою до Єгипту.

— Кімболле, він зневажав тебе, — озвалася його дружина. — Сам мені говорив.

— Що ж, батькам доводиться ухвалювати важкі рішення. Я вирішив трохи його струсонути, наставити на істинний шлях.

— І тепер він тримається від нас подалі. Цим своїм рішенням ти покарав лише мене.

Синтія опустила голову й заплакала. Усі мовчали. Чути було тільки, як потріскує вогонь та схлипує від безжального, невпинного болю літня жінка.

Тишу грубо порушив дзвінок мобільного Джейн. Вона вимкнула звук і відійшла від каміна, щоб відповісти.

То був детектив Кроу.

— Маю для тебе сюрприз, — весело сказав він, разюче контра­стуючи з горем, що панувало в кімнаті.

— Що там? — тихо спитала вона.

— ФБР має її відбитки в системі.

— Джозефінині?

— Чи як там її насправді. Ми зняли відбитки з її квартири й провели по базі даних АДІС[6].

— Є збіг?

— Тепер ми знаємо, від чого вона тікала. Виявилося, що її відбитки збігаються з тими, які було знято на місці злочину дванадцять років тому, у Сан-Дієґо.

— Що за злочин?

— Убивство.

19

— Жертва — тридцятишестирічний білий чоловік, Джиммі Отто, — сказав детектив Кроу. — Його тіло виявили у Сан-Дієґо, бо якийсь собака знайшов собі смаколик — людський палець. Власник собаки побачив, що саме цуцик притягнув додому, психонув і викликав дев’ять один один. Пес привів поліцію до тіла, яке було неглибоко закопане у сусідньому дворі. Чоловік кілька днів як помер, над кінцівками вже попрацювала природа, тож відбитків пальців отримати не вдалося. Гаманця при ньому не було, але той, хто намагався приховати його особу, пропустив картку від готельного номера, яка лежала в кишені джинсів. То був ключ від місцевого «Голідей Інн», де гість зареєструвався як Джеймс Отто.

— Готель? — перепитала Джейн. — То він був не місцевий.

— Ні. Жив тут, у Массачусетсі, разом із сестрою. Керрі Отто прилетіла до Сан-Дієґо й упізнала братів одяг. І те, що від нього залишилося.

Джейн надірвала пакетик «адвілу», кинула дві таблетки до рота й запила ледь теплою кавою. Вони з Фростом повернулися до Бостона о другій ночі, на сон залишалося дуже мало часу, і на додачу до того її постійно будила однорічна Реджина — їй хотілося обіймів і запевнень у тому, що матуся справді повернулася додому. Тож уранці Джейн прокинулася зі страшним головним болем. Несподівані повороти у розслідуванні тільки погіршували його, а від яскравих ламп у конференц-залі боліли навіть очні яблука.

— Ви ще зі мною? — перепитав Кроу, дивлячись на Джейн та Фроста — його вигляд цілком відповідав самопочуттю напарниці.

— Так, — пробуркотіла Ріццолі. — І що показав розтин?

— Причина смерті — вогнепальна рана в потилицю. Зброї так і не знайшли.

— І в чиєму дворі його було поховано?

— То був орендований будинок. Його винаймали мати-одиначка та її чотирнадцятилітня дочка, і на той час вони вже зібрали речі й зникли. Поліція побризкала весь будинок люмінолом, і кімната дівчинки світилася, наче Лас-Вегас. Кров укривала всю підлогу й плінтуси. Джиммі Отто вбили саме там. У кімнаті дочки.

— І це сталося дванадцять років тому?

— Джозефіні мало бути років чотирнадцять, — завважив Фрост.

Кроу кивнув.

— Тільки от звали її тоді не Джозефіною, а Сьюзен Кук. — Він реготнув. — І знаєте що? Справжня Сьюзен Кук померла ще немовлям. У Сіракузах, штат Нью-Йорк.

— Ще одне несправжнє ім’я? — запитала Джейн.

— Так само, як у матері, яка назвалася Лідією Ньюгаус. Згідно зі звітом поліції Сан-Дієґо, мати з дочкою винаймали цей будинок протягом трьох років, але жили відлюдькувато. На час убивства дівчина закінчила восьмий клас у середній школі імені Вільяма Говарда Тафта. Вчителі казали, що вона дуже розумна, рівень вищий за середній у однолітків.

— А мати?

— Лідія Ньюгауз, чи як її там насправді, працювала в Музеї людини у Бальбоа-парку.

— Ким саме?

— Продавчинею в крамниці сувенірів. Також водила екскурсії як волонтерка. У музеї всі були вражені тим, як добре вона зналася на археології. Хоча й заявляла, що не має спеціальної освіти.

Джейн насупилася.

— Знову археологія.

— Так. Ми все повертаємося до цієї теми, правда? — погодився Кроу. — Археологія — то їхня родинна справа. І мати, і дочка.

— Ми впевнені, що вони пов’язані з убивством Джиммі Отто? — спитав Фрост.

— Ну, повелися вони так, наче пов’язані. Поспіхом поїхали з міста, але спочатку вимили підлогу й стіни і закопали чоловіка за будинком. Як на мене, скидається на провину. Єдиною помилкою було те, що закопали тіло не дуже глибоко, бо сусідський пес доволі скоро його вчув.

Утрутився Тріпп:

— А я скажу — молодці. Той тип отримав те, на що заслужив.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Фрост.

— Джиммі Отто був тим іще психованим вилупком.

Кроу розгорнув записник.

— Детектив Потреро надішле нам справу, але ось що я почув від нього по телефону. У тринадцятирічному віці Джиммі Отто вдерся до спальні жінки, перерив її шухляди з білизною й порізав її ножем. За кілька тижнів його затримали в домі іншої дівчини — він стояв над її ліжком із ножем в руках, поки вона спала.

— Господи, — аж прокинулася Джейн. — У тринадцять років? Оце ранній.

— У чотирнадцять його виключили зі школи в Коннектикуті. Детектив Потреро не зміг витягнути зі школи подробиць, але зрозумів, що йшлося про напад сексуального характеру за участі однокласниці й помела. Дівчина опинилася в лікарні. — Кроу підняв голову. — І це лише те, на чому його спіймали.

— Після другого випадку його мали б відправити до колонії.

— Мали б. Але коли твій татко — багатій, можеш розіграти кілька додаткових карт і вибратися з тюрми.

— Навіть після того помела?

— Ні, саме після того випадку його батьки й прокинулися. Нарешті злякалися й усвідомили, що їхній синочок потребує лікування. Дуже потребує. Їхній дорогий адвокат зміг послабити звинувачення за тієї умови, що Джиммі отримає лікування у спеціальному закладі.

— Ти про божевільню? — уточнив Фрост.

— Не зовсім. Ідеться про дуже дорогу приватну школу для хлопців із, гм, певними імпульсами. Місце у хащах із цілодобовим наглядом. Він провів там три роки. Люблячі батьки купили будинок неподалік, просто щоб бути ближче. Розбилися на приватному літаку, саме як летіли до нього. Джиммі з сестрою отримали неабиякий спадок.

— І Джиммі став дуже хворим і дуже заможним вилупком, — підсумував Тріпп.

«Лікування у спеціальному закладі. Місце у хащах».

Джейн раптом подумала про розмову з Кімболлом Роузом, яку мала напередодні, й запитала:

— Цей приватний заклад, бува, не в Мені?

Кроу здивовано подивився на неї.

— Звідки ти, в біса, знаєш?

— Бо ми знаємо ще про одного заможного психа, який лікувався у штаті Мен. У закладі для хлопців із проблемами.

— Про кого це ти?

— Про Бредлі Роуза.

Запало мовчання, Кроу з Тріппом перетравлювали новину.

— Просто всратися, — не витримав Тріпп. — Це не може бути збігом. Якщо ці хлопці були там в один час, то мали знати один одного.

6

AFIS, Automated Fingerprint Identification System — Автоматизована дактилоскопічна ідентифікаційна система.