Страница 4 из 67
Одна з тарілок була прикрита лляною серветкою з плямами крові.
Жінка сторожко потяглася до серветки. Підняла її за краєчок і глянула на те, що лежало під нею на тарілці. Одразу ж упустила серветку й відсахнулася, хапаючи повітря.
— Бачу, ліву кисть ви знайшли, — пролунав голос.
Докторка Айлс рвучко розвернулася.
— Чорт, ви мене налякали.
— Хочете справді злякатися? — спитала детектив Джейн Ріццолі. — Ідіть за мною.
Вона розвернулася й повела Мору далі коридором. Як і Фрост, Джейн, здавалося, теж щойно встала з ліжка. Брюки були зім’яті, темне жорстке волосся сплутане. На відміну від напарника, вона крокувала безстрашно, бахіли шурхотіли по підлозі. З усіх детективів, які регулярно з’являлися в залі для розтинів, саме Джейн найчастіше підходила до самого столу, схилялася над ним, щоб краще роздивитися, тож і зараз не вагалася, йдучи вперед. Це Мора відставала, раз по раз зиркаючи на краплі крові на підлозі.
— Тримайтеся цього боку, — звеліла Джейн. — Маємо тут нечіткі відбитки в обох напрямках. Якесь спортивне взуття. Усе вже підсохло, але не хочу, щоб ви щось розмазали.
— Хто повідомив про вбивство?
— То був дзвінок на 911. Одразу після опівночі.
— Звідки?
— З цього будинку.
Мора спохмурніла.
— Жертва? Вона кликала на допомогу?
— Голосу чути не було. Хтось набрав номер екстреної служби й залишив слухавку знятою. Перший патруль приїхав за десять хвилин після дзвінка. Патрульний побачив, що двері незамкнені, увійшов до спальні й мало не здурів. — Джейн зупинилася перед дверима й зиркнула на судмедекспертку через плече. З пересторогою. — Ось тут стає лячно.
Наче відрубаної руки було мало.
Джейн відійшла, дала Морі зазирнути до спальні. Жертви видно не було, лише кров. У середньому людське тіло містить близько п’яти літрів крові. Така ж кількість червоної фарби може заляпати всі поверхні в невеличкій кімнаті. Перед її ошелешеними очима постали саме такі екстравагантні плями, схожі на яскравий серпантин, сміливо розвішаний на білих стінах, меблях та білизні.
— Артеріальна, — зауважила Ріццолі.
Докторка Айлс могла тільки мовчки кивнути, простежуючи поглядом за арками потоків, читаючи моторошну історію, написану червоним на цих стінах. Коли вона вчилася на четвертому курсі й проходила практику в приймальному відділенні, якось бачила, як жертва вогнепального поранення стікала кров’ю на столі. Тиск у пацієнта падав, тож хірург-резидент з відчаю вдався до термінової лапаротомії, сподіваючись узяти під контроль внутрішню кровотечу. Він розрізав живіт і вивільнив фонтан артеріальної крові з розірваної аорти, який залив обличчя й халати лікарів. У ті останні божевільні секунди, поки вони працювали відсмоктувачами й пхали до рани стерильні серветки, Мора не могла відвести очей від крові, її діамантового сяйва, м’ясного запаху. Вона опустила руку у відкритий живіт, за ретрактором, і тепло, що негайно просочило рукав її халата, здавалося втішним, мов тепла ванна. Того дня в операційній Мора побачила, який бентежний потік може створити навіть слабкий артеріальний тиск.
І тепер саме кров на стінах цієї спальні привернула її увагу, розкриваючи історію останніх секунд життя жертви. Коли було зроблено перший розріз, серце її ще билося, ще створювало кров’яний тиск: перша автоматна черга крові лишила високий арковий слід над ліжком. Кілька сильних ударів, і арка почала слабшати. Тіло намагалося компенсувати падіння тиску, звужуючи артерії, прискорюючи пульс. Та з кожним ударом серця воно порожніло, прискорюючи власну загибель. Коли тиск нарешті зовсім упав і серце зупинилося, фонтана крові більше не було, лише слабка цівка, останні краплі. Саме такий запис смерті Мора побачила на стінах і ліжку.
Тоді її погляд зупинився на тому, що вона майже пропустила за цими потоками. На тому, від чого за спиною аж сипнуло холодом. На стіні кров’ю було намальовано три перевернуті хрести. А під ними — загадкові символи:
— Що це означає? — тихо запитала Мора.
— Не маємо уявлення. Намагаємося зрозуміти.
Мора не могла відвести очей від напису. Вона зглитнула.
— З чим ми в біса маємо справу?
— Зачекайте, ви ще не все бачили. — Джейн обійшла ліжко й показала на підлогу з іншого боку. — Жертва тут. Принаймні більша її частина.
Тільки по той бік ліжка Мора побачила жінку, яка лежала на спині, оголена. Знекровлення надало шкірі алебастрового відтінку, і докторка Айлс раптом пригадала Британський музей, де виставлялися десятки уламків римських скульптур. Плин століть розтріскав мармур, відбив голови, відламав руки, лишаючи самі анонімні тулуби. Ось що вона побачила, дивлячись на тіло. Розбиту Венеру. Без голови.
— Здається, він убив її там, на ліжку, — сказала Джейн. — Це пояснює бризки на цій конкретній стіні та кров на матраці. Далі перетягнув її на підлогу, може, потребував твердої поверхні, щоб закінчити.
Джейн набрала повітря й відвернулася, наче раптом дійшла до межі й більше не могла дивитися на тіло.
— Ви сказали, що перший патруль приїхав за десять хвилин після дзвінка на 911, — уточнила Мора.
— Саме так.
— Те, що тут відбулося, — ампутації, відрізання голови — потребувало більше за десять хвилин.
— Ми це розуміємо. Навряд чи телефонувала жертва.
Рипнула під кроками підлога, обидві жінки озирнулися й побачили у дверях Баррі Фроста, який зовсім не хотів заходити.
— Приїхали криміналісти, — повідомив він.
— Нехай заходять. — Джейн трохи помовчала. — Вигляд у тебе не дуже.
— Гадаю, я ще молодець. Зважаючи на все.
— Як там Кассовіц? Вже поблювала? Нам тут не завадить допомога.
Фрост похитав головою.
— Досі в машині сидить. Не думаю, що її шлунок до цього готовий. Піду по криміналістів.
— Заради Бога, скажи їй, хай яйця відростить! — гукнула Ріццолі навздогін, коли він вийшов. — Ненавиджу, коли жінки мене підставляють. Псують репутацію нам усім.
Докторка Айлс знову подивилася на тіло на підлозі.
— Ви знайшли…
— Решту? — закінчила за неї Джейн. — Так. Ліву кисть ви бачили. Права рука лежить у ванні. А тепер, гадаю, час показати вам кухню.
— Що там?
— Нові несподіванки.
Джейн рушила через кімнату до коридору.
Мора розвернулася до неї й краєм ока побачила себе в дзеркалі спальні. Відображення дивилося на неї втомленими очима, чорне волосся злиплося від розталого снігу. Але не власне обличчя змусило її заціпеніти.
— Джейн, — прошепотіла вона. — Погляньте сюди.
— Куди?
— У дзеркало. Ті символи. — Мора розвернулася й вдивилась у символи на стіні. — Бачите? Це дзеркальне зображення! Це не символи, а літери, які треба читати в дзеркалі.
Джейн подивилася на стіну, тоді на дзеркало.
— То це слово?
— Так. Тут написано Peccavi.
Детектив похитала головою.
— Навіть так це мені нічого не каже.
— Це латина, Джейн.
— І як перекладається?
— На мені гріх.
На мить жінки витріщились одна на одну. Тоді Джейн раптом реготнула:
— Оце так неймовірна заява. Думаєте, молитви до Діви Марії вистачить, щоб стерти цей конкретний гріх?
— Можливо, слово стосується не вбивці. Можливо, йдеться про жертву. — Вона подивилася на Джейн. — На мені гріх.
— Покарання, — припустила Ріццолі. — Помста.
— Це ймовірний мотив. Вона чимось розлютила вбивцю. Згрішила проти нього. Це — його розплата.
Джейн глибоко вдихнула.
— Ходімо до кухні.
Вона повела Мору коридором. Біля дверей зупинилась і глянула на неї, закляклу на порозі й надто ошелешену побаченим, щоб вимовити хоча б слово.
На вкритій кахлями підлозі було намальоване велике коло, нібито червоною крейдою. По колу на певній відстані розпливлися п’ять калюж чорного воску, який розтав і вже застигнув. «Свічки», — подумала Мора. У центрі кола лежала відрізана жіноча голова — так, щоб очі дивилися просто на них.