Страница 17 из 67
Коп різко, зі злістю видихнув.
— Її хлопець теж.
— Теж поліціянт?
— Так. Допоможіть нам узяти цього негідника, док.
Докторка Айлс кивнула.
— Візьмемо.
Вона пішла далі вулицею, раптом свідома того, скільки очей мали стежити за її рухами, скільки офіцерів точно помітили її прибуття. Вони знали її авто, усі знали, хто вона. Мора бачила, як їй кивали, вітаючи, подібні до тіней фігури, що скупчилися разом, і їхнє дихання парувало, наче вони зібралися там покурити. Усі знали про похмуру причину її візиту, так само як і про те, що кожен з них одного дня може стати нещасливим об’єктом її уваги.
Вітер раптом здійняв хмару снігу, судмедекспертка примружилася, опустила голову, ховаючись від холодних уколів. А коли знову підвела, виявила, що дивиться на людину, якої зовсім не очікувала тут побачити. По той бік дороги отець Деніел Брофі тихо розмовляв з молодим поліціянтом, який стояв, спершись спиною на патрульне авто, немов був заслабкий для того, щоб устояти на ногах. Брофі поклав руку йому на плече, втішаючи, й офіцер зі схлипуванням привалився до нього, впав в обійми. Інші копи стояли поблизу і знічено мовчали, човгаючи ногами, дивлячись у землю, вочевидь зніяковілі від цих проявів щирого горя. Хоча Мора не чула слів Брофі, вона побачила, що молодий коп кивнув і щось сказав крізь сльози.
«Я ніколи не змогла б робити те, що робить Деніел», — подумала вона. Різати мертву плоть і свердлити кістки було значно простіше, ніж мати справу з болем живих. Раптом Деніел підвів голову й помітив її. Мить вони просто дивились одне на одного. Тоді докторка Айлс відвернулася й рушила далі до будинку, де з кованих перил ґанку звисав, тріпочучи, серпантин жовтої стрічки. Він має свою роботу, вона — свою. Час зосередитися. Але поки вона йшла, не зводячи очей з тротуару поперед себе, на думці їй був Деніел. Чи буде він ще тут, коли вона зробить все, що мусить? І як буде, що далі? Запросити його на каву? Чи це буде надто прямо, надто спрагло? Просто сказати «добраніч» і піти своєю дорогою, як завжди?
«Чого я хочу?»
Вона зупинилася на тротуарі, дивлячись на гарний триповерховий маєток. У всіх вікнах горіло світло. Цегляні сходинки вели до масивних вхідних дверей, на яких блищав у світлі декоративних гасових ліхтарів латунний молоточок. Попри свята, прикрас на цьому ґанку не було — єдині на вулиці двері, на яких не висів вінок. В еркерне вікно вона побачила мигтіння вогню в каміні, але жодного різдвяного вогника.
— Докторко Айлс?
Вона почула, як зарипів метал, і подивилася на детектива, який саме відчинив ковану хвіртку збоку будинку. Роланд Тріпп був одним зі старших копів відділу розслідування вбивств, і сьогодні це було помітно. Він стояв під ліхтарем, який кидав жовтаві відблиски на його шкіру, підкреслюючи мішки під очима й зморшкуватість повік. Здавалося, що, попри масивний пуховик, йому холодно: він говорив, стиснувши зуби, наче намагався стримати цокотіння зубів.
— Жертва там, позаду, — мовив він, відчиняючи для неї хвіртку.
Мора пройшла, хвіртка клацнула в неї за спиною. Тріпп повів її у вузький дворик, освітлюючи дорогу нестабільним світлом ліхтарика. Після останнього снігопаду доріжку розчистили, на бруківці лежав лише тоненький шар занесеного вітром снігу. Детектив зупинився, вказав ліхтариком на низьку кучугуру в кінці проходу. На червону пляму.
— Це сполохало дворецького. Він побачив кров.
— Тут є дворецький?
— О так. У цьому домі гроші водяться.
— Чим він займається, власник будинку?
— Каже, що він професор історії на пенсії. Викладав у Бостонському коледжі.
— Я й не підозрювала, що викладачі історії стільки заробляють.
— Ще всередину зайдете. Це не дім викладача. Він має й інші гроші. — Коп махнув ліхтариком на бічні двері. — Дворецький вийшов звідси з мішком сміття, пішов до смітника, аж помітив, що хвіртка відчинена. Тоді йому вперше спало на думку, що тут щось не так. Тож він повернувся, пройшовся оцим двориком, роззирнувся. Помітив кров і зрозумів, що справді якась халепа. Тоді побачив ще кров на бруківці, в напрямку заднього двору.
Докторка Айлс подивилася під ноги.
— Жертву тягнули цим проходом.
— Я вам покажу.
Детектив Тріпп рушив далі, до невеликого двору, обходячи маєток. Промінь ліхтарика ковзав по вкритих льодом плитах та клумбах, укритих на зиму сосновим гіллям. У центрі дворика стояла біла альтанка. Безсумнівно, влітку тут має бути дуже приємно посидіти в затінку, сьорбаючи каву і вдихаючи аромати саду.
Утім, та, яка займала альтанку зараз, не дихала взагалі.
Мора зняла вовняні рукавиці, вдягнула замість них латексні. Вони не захищали від холодного пронизливого вітру. Жінка присіла й відгорнула пластикову плівку.
Детектив Єва Кассовіц лежала на спині, руки вздовж тіла, біляве волосся в крові. Вона була вбрана в темний одяг — шерстяні штани, бушлат та чорні черевики. Пальто було розстібнуте, наполовину піднятий светр відкривав вимащений кров’ю тулуб. На ній була кобура, зброя на місці. Але Мора дивилася на обличчя трупа, і побачене змусило її нажахано відсахнутися. У жінки були зрізані повіки, широко розплющені очі дивились у вічність. На скронях червоними сльозами висохли цівки крові.
— Я бачила її шість днів тому, — мовила судмедекспертка. — На іншому місці злочину.
Вона підвела погляд на Тріппа. Його обличчя ховалося в тіні, видно було лише огрядний силует, що височів над нею.
— Там, у Східному Бостоні.
Детектив кивнув.
— Єва приєдналася до нас лише кілька тижнів тому. Перевелася з відділу боротьби з наркотиками та проституцією.
— Вона живе десь поблизу?
— Ні, мем. У неї квартира в Маттапані.
— То що вона робила на Бікон-Гілл?
— Навіть її хлопець того не знає. Але є певні припущення.
Мора подумала про молодого копа, який схлипував в обіймах Деніела.
— Її хлопець — це той офіцер з отцем Брофі?
— Бен важко все це сприймає. Ще й так жахливо дізнався. Був на патрулюванні, коли почув звістку по радіо.
— І в нього є ідеї, що вона могла робити в цьому районі? Вбрана в чорне, зі зброєю?
Тріпп завагався, так, що Мора помітила.
— Детективе Тріппе? — смикнула вона його. Той зітхнув.
— Їй з нами складно було. Ну, знаєте, через те, що сталося на Святвечір. Може, ми надто сильно її дражнили.
— Це про те, що її знудило на місці злочину?
— Так. Знаю, як підлітки повелися. Просто в нас тут так заведено — дуркуємо, ображаємо одне одного. Але боюся, Єва сприйняла це надто близько до серця.
— Це однаково не пояснює того, що ж вона робила на Бікон-Гілл.
— Бен каже, що після наших кпинів вона заповзялася довести, що чогось варта. Ми думаємо, вона тут працювала над справою, та в цьому разі нікому з команди про це не говорила.
Докторка Айлс подивилася на обличчя Єви Кассовіц. На незмигні очі. Руками в рукавичках відвела вбік жорстке від крові пасмо волосся, відкриваючи рану на голові, але тріщин чи перелому намацати не змогла. Удар, який розірвав шкіру, здавався не досить серйозним, щоб стати причиною смерті. Далі вона зосередилася на тулубі. Обережно підняла светр, відкриваючи грудну клітку, й побачила скривавлений бюстгальтер. Одразу під грудиною була колота рана. Кров уже засохла, краї рани закривала заморожена кірка.
— О котрій її знайшли?
— Близько десятої. Дворецький ще виносив сміття раніше, десь о шостій, але її не бачив.
— Він двічі за вечір виносив сміття?
— У домі була звана вечеря на п’ятьох. Чимало куховаріння, чимало сміття.
— Отже, час смерті в нас між шостою та десятою вечора.
— Саме так.
— Коли хлопець детектива Кассовіц бачив її живою востаннє?
— Близько третьої пополудні. Перед своєю зміною.
— Тож він має алібі.
— Так. Напарник увесь вечір був із ним. — Тріпп помовчав. — Будете вимірювати температуру тіла? Бо температуру повітря ми вже виміряли, як вона вам потрібна. Мінус одинадцять.
Мора глянула на важкий одяг покійної.