Клуб «Мефісто»

— Однак наш убивця не вшановує Князя миру. Він намагається викликати Князя темряви, — погодився Цукер.

— Є ще фотографія, яку вам варто побачити, — сказала Джейн, вказуючи на стос знімків, яких Цукер іще не бачив. — На стіні був напис. Кров’ю жертви.

Психолог знайшов потрібний знімок.

— Три перевернуті хрести, — зауважив він. — Вони так само можуть мати сатанинське значення. А що за символи під хрестом?

— То слово.

— Не бачу.

— Обернене зображення. Його можна прочитати, якщо піднести дзеркало.

Цукер здійняв брови.

— Ви ж знаєте, що означає дзеркальний напис?

— Ні. Що він означає?

— Коли диявол укладає угоду, щоб купити душу, договір пишеться й підписується дзеркально оберненим письмом. — Він насупився, дивлячись на слово. — То що там написано?

— Peccavi. Це латина. Означає: «На мені гріх».

— Зізнання? — припустив Маркетт.

— Чи вихваляння, — сказав Цукер. — Наче говорить Сатані: «Я виконав твою волю, господарю».

Він подивився на знімки на столі.

— Хотів би я завести цього вбивцю в кімнату для допитів. Стільки символізму. Чому він розклав частини тіла саме таким чином? Що означає кисть на тарілці? Обідній стіл, накритий на чотирьох?

— Чотири вершники Апокаліпсису, — тихо промовила детектив Кассовіц.

За всю зустріч вона майже нічого не сказала.

— Чому ви це припускаєте? — зацікавився Цукер.

— Ми говоримо про Сатану. Про гріх. — Кассовіц прокашлялася, сіла рівно, і голос став міцніший. — Це все біблійні теми.

— Стіл на чотирьох так само може означати трьох невидимих друзів, які приєднуються до нього на пізню вечерю, — сказала Джейн.

— Вас не підкупає біблійна тематика? — спитав Цукер.

— Я знаю, що це нагадує сатанізм, — мовила Ріццолі. — Тобто все на місці — коло й свічки, дзеркальний напис, перевернуті хрести. Наче нас підштовхують до цього висновку.

— Думаєте, це просто постановка?

— Можливо, щоб сховати справжню причину вбивства Лорі-Енн Такер.

— Які тут можуть бути мотиви? Вона мала проблеми на особистому фронті?

— Вона розлучена, але колишній чоловік живе в Нью-Мексико. Розійшлися, вочевидь, мирно. Вона переїхала до Бостона лише три місяці тому. Здається, бойфрендів не мала.

— У неї була робота?

Єва Кассовіц відповіла:

— Я говорила з її керівником у Музеї природничих наук. Лорі-Енн працювала в сувенірній крамничці. Ніхто не знав про якісь її проблеми чи конфлікти.

— Ми в цьому повністю впевнені?

Цукер звернувся до Джейн, не до Кассовіц — таке презирство змусило її зашарітися. Ще один удар по і без того постраждалій самооцінці.

— Детектив Кассовіц сказала вам усе, що ми знаємо, — підтримала колегу Джейн.

— Гаразд, — мовив Цукер. — То чому цю жінку було вбито? Для чого обставляти все це як сатанізм, якщо це не він?

— Щоб зацікавити. Привернути увагу.

Цукер зареготав.

— Хіба воно й без того не привернуло б нашу увагу?

— Не нашу. Увагу людини, значно важливішої для нашого вбивці.

— Вам ідеться про докторку О’Доннел, чи не так?

— Ми знаємо, що він телефонував їй, однак вона стверджує, що її не було вдома.

— І ви їй не вірите?

— Ми не можемо цього підтвердити, бо вона витерла всі повідомлення. Сказала, слухавку кинули.

— Що змушує вас думати, що це неправда?

— Ви знаєте, хто вона, чи не так?

Психолог пильно подивився на Джейн.

— Я знаю, що між вами був конфлікт. Що її дружба з Ворреном Гойтом вас турбує.

— Річ не в мені та О’Доннел…

— Але ж це так. Вона водить дружбу з чоловіком, який мало не вбив вас, із тим, чия найглибша фантазія — завершити цю справу.

Ріццолі нахилилася вперед, напружившись усім тілом.

— Не треба цього, докторе Цукере, — тихо мовила вона.

Щось у неї в очах змусило його повільно відкинутися на спинку стільця, відступаючи.

— Вважаєте О’Доннел підозрюваною?

— Я їй не довіряю. Вона найманка для поганців. Заплатіть їй за свідчення, вона піде до суду й захищатиме хоч якого вбивцю. Заявлятиме, що він зазнав неврологічної шкоди, не відповідає за власні дії й місце йому в лікарні, а не за ґратами.

Маркетт додав:

— Правоохоронці її не люблять, докторе Цукере. Ніде.

— Слухайте, навіть якби ми її любили, — продовжила Джейн, — однаково маємо запитання без відповідей. Чому вбивця телефонував їй з місця злочину? Чому її не було вдома? Чому вона не каже нам, де була?

— Бо знає про ваше вороже ставлення.

«Вона не уявляє, якою ворожою я можу бути».

— Детективе Ріццолі, ви хочете сказати, що докторка О’Дон­нел пов’язана з цим убивством?

— Ні. Але вона цілком може ним скористатися. Отримати з нього прибуток. Хоче вона того чи ні, вона на це надихнула.

— Як?

— Знаєте, як домашні коти іноді вбивають мишей і приносять господарям додому, наче якесь приношення? Знак приязні?

— Гадаєте, наш убивця намагається вразити О’Доннел.

— Саме тому він їй зателефонував. Тому так ретельно продумав місце злочину — щоб збудити її цікавість. Тоді, щоб переконатися, що його робота не залишиться без уваги, він набирає 911. А за кілька годин, коли ми вже стоїмо в кухні, телефонує в будинок із таксофона, щоб переконатися, що ми там. Злочинець утягує нас усіх. Правоохоронців. І О’Доннел.

Маркетт запитав:

— Вона усвідомлює, у якій небезпеці перебуває? У фокусі уваги вбивці?

— Це її начебто не дуже вразило.

— Що ж може налякати цю жінку?

— Можливо, надісланий ним знак приязні. Еквівалент мертвої миші. — Джейн помовчала. — Не забуваймо, ми досі не знаємо, де кисть Лорі-Енн Такер.

10

Джейн не могла викинути з голови цю кисть, коли, стоячи в себе на кухні, нарізала холодну курятину для пізнього перекусу. Вона віднесла їжу до столу, де сидів її зазвичай бездоганно охайний чоловік: засукані рукави, дитяча слина на комірці. Чи є щось сексуальніше за чоловіка, який терпляче чекає, поки відригне його дочка? Реджина голосно ригнула, Гебріел засміявся. Прекрасна, досконала мить: вони разом, цілі й здорові.

Тоді Джейн опустила погляд на нарізану курку й подумала про те, що лежало на іншій тарілці, на столі іншої жінки. І відсунула тарілку геть.

«Ми всі просто м’ясо. Курятина. Чи яловичина».

— Гадав, ти голодна, — сказав Гебріел.

— Здається, передумала. Раптом курка перестала бути апетитною.

— Через цю справу, так?

— Якби ж я могла про неї не думати.

— Бачив досьє, яке ти принесла додому. Не зміг утриматися, подивився. Мене це теж бентежило б.

Джейн похитала головою.

— У тебе ж наче відпустка. Нащо ти дивишся фото з розтину?

— Знімки просто лежали на столі. — Він поклав Реджину до колиски. — Хочеш це обговорити? Можеш виговоритися переді мною, якщо так тобі стане краще.

Вона глянула на доньку, яка насторожено за ними пильнувала, і раптом засміялася.

— Боже, коли вона підросте й усе розумітиме, ну й сімейні розмови в нас будуть. Дорогенька, то скільки безголових трупів ти бачила сьогодні?

— Зараз вона нас не розуміє. Тож говори зі мною.

Джейн підвелася, підійшла до холодильника, дістала пляшку елю, зняла кришку.

— Джейн?

— Ти справді хочеш подробиць?

— Я хочу знати, що тебе так турбує.

— Ти бачив фото, тож знаєш, що мене турбує. — Вона знову сіла, зробила великий ковток пива й тихо мовила, дивлячись на пляшку, вкриту краплинами конденсату: — Мені здається, що мати дітей — це нерозважливо. Любиш їх, виховуєш, а тоді дивишся, як вони йдуть від тебе у світ, де їх кривдять. Де вони зустрічають людей на кшталт…

«На кшталт Воррена Гойта» — так вона думала, але вголос цього не сказала; вона майже ніколи не називала його імені вголос. Наче так можна було прикликати самого диявола.

Раптом задзижчав домофон, жінка різко виструнчилася. Глянула на годинник на стіні.

— Десята тридцять.

— Я гляну, хто там. — Гебріел пішов до вітальні, натиснув на кнопку. — Так?