Грішна

— Довго ви одружені?

— Майже сім років. — Лорен подивилася на чоловіка, додала з ноткою обурення: — У горі й у радості.

— Ви з пасербицею були близькі? Вона звірялася вам?

— Камілла? — Жінка похитала головою. — Буду з вами чесна. Ми так і не змогли прив’язатися одна до одної, якщо ви про це. Їй вже було тринадцять, коли я зустріла Рендолла, і ви знаєте, які бувають діти в цьому віці. Вони не хочуть мати нічого спільного з дорослими. Не те щоб вона вбачала в мені злу мачуху, просто ми, ну, не знайшли спільної мови. Я намагалася, справді, але вона завжди була така…

Лорен раптово замовкла, наче злякалася, що сказала щось не те.

— Що ви хотіли сказати, місіс Маджіннес?

Вона замислилася. Нарешті відповіла:

— Дивна. Камілла була дивна. — Глянула на чоловіка, який пильно дивився на неї, і швидко додала: — Вибач, Рендолле. Знаю, з мого боку жахливо так казати, але ж це поліція. Вони хочуть знати правду.

— Що ви маєте на увазі? — запитав Фрост.

— Знаєте, буває, на вечірках помічаєш людину, яка завжди стоїть сама? Нікому не дивиться в очі? Вона завжди ховалася сама по кутках чи в себе в кімнаті. Ми ніяк не могли зрозуміти, що ж вона там робить. Молиться! Стає на коліна й молиться. Читає книжки, позичені в однієї з дівчат-католичок у школі. Ми ж навіть не католики — пресвітеріани. А вона замикалася в кімнаті й шмагала себе ременем, уявляєте? Очищалася. Звідки вони беруть такі ідеї?

Надворі вітер кидав у вікна морську сіль. Рендолл Маджіннес кволо застогнав. Ріццолі помітила, що він дивиться просто на неї, й зустріла його погляд, питаючи себе, що з цієї розмови він розумів. Подумала, що ясна свідомість тут була б найгіршим прокляттям. Знати, що відбувається навколо. Знати, що твоя дочка, єдина рідна дитина, мертва. Що твоя дружина почувається обтяженою доглядом за тобою. Що жахливий сморід, яким ти вимушений дихати, походить від тебе ж.

Джейн почула кроки й побачила, як у кімнату заходять двоє молодих чоловіків. Вочевидь, сини Лорен, з таким же рудувато-каштановим волоссям, такими само привабливими рисами обличчя.

Хоча обидва були у джинсах і светрах із вирізом під горло, як і мати, вони випромінювали стильну впевненість. «Порода», — подумала Ріццолі.

Вона потисла їм руки — міцно, утверджуючи авторитет.

— Я детектив Ріццолі.

— Мої сини, Блейк і Джастін, — сказала Лорен. — Приїхали з коледжу на канікули.

«Мої сини» — так вона сказала. Не «наші». Відновлення не поєднало цієї родини лінями любові: навіть після семи років шлюбу сини Лорен залишалися її синами, а дочка Рендолла — лише його дочкою.

— У нас тут двоє перспективних адвокатів, — мовила вона. — Зважаючи на суперечки за обіднім столом, у них чимало практики перед судовими засіданнями.

— Дискусії, мамо, — виправив її Блейк. — Ми називаємо їх дискусіями.

— Іноді я не бачу різниці.

Хлопці всілися з грацією атлетів і зосередилися на Ріццолі, наче в очікуванні розваги.

— Коледж, так? — сказала Джейн. — І де ви вчитеся?

— Я в Амгерсті, — відповів Блейк. — А Джастін у Бовдіні.

Від обох коледжів недалеко до Бостона.

— І хочете стати юристами? Обидва?

— Я вже подав заяви до шкіл юриспруденції, — сказав Блейк. — Думаю про шоу-бізнесове право, можливо в Каліфорнії. Вивчаю ще й кінематограф, тож, гадаю, це буде непоганою базою.

— Так, усе, чого йому хочеться, — зависати з гарненькими акторками, — додав Джастін, отримавши за це дружнього стусана. — Це ж правда!

Ріццолі дивувалася з того, як брати можуть так легковажно теревенити, тоді як їхня зведена сестра, яка зовсім недавно загинула, лежить у морзі. Вона запитала:

— Коли ви востаннє бачили сестру?

Блейк із Джастіном перезирнулися. Майже в унісон відповіли:

— На бабусин похорон.

— Це в березні? — перепитала Джейн і подивилася на Лорен. — Коли Камілла навідувалася додому?

Місіс Маджіннес кивнула.

— Довелося писати прохання, щоб церква відпустила її на службу. Це як просити про дострокове звільнення. Ніяк повірити не могла, що вони не відпустили її додому в квітні, після того, як у Рендолла був інсульт. Це ж її батько! А вона просто прийняла їхнє рішення, зробила так, як їй сказали. Цікаво, що ж робиться в цих монастирях, що вони так бояться їх випускати. Що за насильство вони приховують? Але, може, саме тому їй там подобалося.

— Чому ви так вважаєте?

— Бо саме цього вона прагнула. Покарання. Болю.

— Камілла?

— Я вже сказала вам, детективе, вона була дивною. У шістнадцять років зняла взуття й ходила босоніж. У січні. У мінус дванадцять градусів! Покоївка побачила, як вона стоїть на снігу. А вже скоро про це почули всі сусіди. Довелося відвезти її в лікарню з обмороженням. Вона сказала лікарю, що зробила це тому, що святі страждали й вона теж хотіла відчути їхній біль, бо думала, що це зробить її ближчою до Бога. — Лорен похитала головою. — Що можна зробити з такою дівчиною?

«Можна любити її, — подумала Ріццолі. — Спробувати її зрозуміти».

— Я хотіла, щоб вона відвідала психіатра, але Рендолл і чути про це не хотів. Він ніколи не визнавав, що його дочка…

Лорен замовкла.

— Скажи це, мамо, — мовив Блейк. — Вона була божевільна. Так ми всі думали.

Батько Камілли тихо застогнав.

Лорен підвелася, витерла ще одну цівку слини, що тягнулася в нього з рота.

— Де ж це медсестра? Вона мала бути о третій.

— Коли Камілла приїхала в березні, вона довго тут була? — запитав Фрост.

Жінка збентежено глянула на нього.

— З тиждень. Могла лишитися ще, але вирішила повернутися до монастиря раніше.

— Чому?

— Гадаю, їй не подобалося бути поряд з людьми. На похорон приїхало багато моїх родичів із Ньюпорта.

— Ви сказали, що вона була самітницею.

— Це м’яко кажучи.

Ріццолі запитала:

— Вона мала багато друзів, місіс Маджіннес?

— Якщо вони в неї й були, то вона ніколи не знайомила їх з нами.

— А у школі?

Джейн подивилася на юнаків, вони перезирнулися. Джастін відповів із недоречною бездушністю:

— Хіба що непопулярні дівчата.

— Я мала на увазі хлопців.

Лорен збентежено засміялася.

— Які хлопці, коли вона тільки й мріяла про те, щоб стати Христовою нареченою?

— Вона була привабливою молодою жінкою, — завважила Ріццолі. — Можливо, ви цього не помічали, але я певна, що були хлопці, які це бачили, які нею цікавилися.

Вона знову подивилася на синів Лорен.

— Ніхто не хотів з нею зустрічатися, — відповів Джастін. — З них збиткувалися б.

— А коли вона приїхала додому в березні? Вона проводила час із друзями? Чи не цікавилися нею якісь чоловіки?

— Чому ви постійно про це питаєте? — поцікавилася Лорен.

Ріццолі не знайшла способу уникнути правди.

— Мені прикро, що доводиться вас про це повідомляти. Але незадовго до того, як Каміллу вбили, вона народила дитину. Немовля померло під час пологів.

Вона подивилася на братів. Ті відповіли їй однаково ошелешеними поглядами.

На мить у кімнаті було чутно лише вітер з моря, що стукав у вікна.

Тоді Лорен сказала:

— Ви ж читаєте новини? Про те, які жахіття коять усі ці священики? Вона провела в монастирі останні два роки! Була під їхнім наглядом, у їхній владі. То поговоріть з ними.

— Ми вже допитали священика, який мав доступ до монастиря. Він охоче здав аналіз ДНК, скоро буде результат.

— Отже, ви зараз навіть не знаєте, чи він батько. Навіщо турбуєте нас такими запитаннями?

— Дитину було зачато десь у березні, місіс Маджіннес. У місяці, коли вона приїздила додому на похорон.

— То ви вважаєте, що це сталося тут?

— Ви мали повен дім гостей.

— Чого ви від мене хочете? Щоб я потелефонувала кожному чоловікові, який заходив у гості того тижня? «О, до речі, ви не спали з моєю пасербицею?»

— Ми маємо ДНК немовляти. З вашою допомогою можемо встановити особу батька.

Лорен рвучко підвелася.

— Я прошу вас піти, негайно.