Грішна

Спочатку вони зняли чорні шкіряні черевики, практичні й незугарні. Тоді спинилися, дивлячись на кількашаровий одяг і готуючись до того, чого ще ніколи не робили, — до роздягання черниці.

— Спочатку треба зняти апостольник, — мовила Мора.

— Це що? — запитав Фрост.

— Пелерина на плечах. Тільки от я не бачу застібок спереду. І не бачила нічого на рентгені. Перевернемо її на бік, я подивлюся ззаду.

Тіло, застигле у трупному заціпенінні, було легке, немов дитяче. Вони перекотили її на бік, Мора роз’єднала краї пелерини.

— Липучка, — повідомила вона.

Фрост здавлено засміявся.

— Не може бути.

— Зустріч сучасності й середньовіччя.

Мора зняла апостольник, згорнула його, поклала на пластикове простирадло.

— Я розчарований. Черниці з липучками.

— А ти хотів, щоб вони лишалися в темних віках? — спитала Ріццолі.

— Просто думав, що вони більше шанують традиції, якось так.

— Не хочу розбивати ваших ілюзій, детективе Фрост, — мовила Мора, знімаючи з черниці розп’яття на ланцюжку, — але нині деякі ордени навіть мають власні веб-сайти.

— Нічого собі. Черниці в Інтернеті. Це виносить мозок.

— Схоже, далі нарамник, — припустила Мора, вказуючи на накидку без рукавів від плечей до п’ят. Вона обережно зняла його через голову жертви. Тканина, просочена кров’ю, зовсім зашкарубла. Мора поклала її на інше пластикове простирадло, разом зі шкіряним поясом.

Лишився останній шар вовни — чорна туніка, вільно задрапована на стрункій фігурі Камілли. Останній захист скромності.

Мора багато років роздягала мертві тіла, однак ніколи не відчувала такого небажання оголювати жертву. Ця жінка обрала життя, приховане від чоловічих очей, однак зараз її насильно розкриють, мацатимуть, братимуть мазки з отворів. Від перспективи такого вторгнення Мора відчула гіркоту на язику й зупинилася, щоб опанувати себе. Побачила запитання в очах Йошими. Якщо його все це й бентежило, він цього не показував. Його кам’яне обличчя здавалося єдиним джерелом спокою в кімнаті, де повітря повнилося емоціями.

Жінка повернулася до роботи. Разом із Йошимою вони зняли з жертви туніку. Вона була широка, її вдалося стягнути, не порушивши заціпеніння рук. Під нею виявився ще одяг — білий бавовняний каптур, що сповз на шию, спереду прищеплений булавками до скривавленої футболки. Ті булавки, які показав рентген. Ноги закривали товсті чорні колготки. Спочатку зняли їх, відкривши білі бавовняні панталони — абсурдно скромні, призначені прикрити якомога більше тіла. Білизна старої жінки, а не квітучої молодої дівчини. Під бавовною випиналася прокладка. Як Мора й запідозрила з кривавих плям на простирадлі, в жертви була менструація.

Далі вона зайнялася футболкою. Розстебнула булавку, ще липучки й стягнула з неї каптур. Однак через трупне заціпеніння футболку зняти було не так просто. Мора взяла ножиці й розрізала її посередині. Тканина розійшлася, відкривши ще один шар.

Це заскочило її зненацька: тканина тісно огортала груди, скріплена попереду двома булавками.

— А це для чого? — спитав Фрост.

— Схоже, вона перев’язала груди, — відповіла Мора.

— Чому?

— Не маю жодного уявлення.

— Може, це замість бюстгальтера? — припустила Ріццолі.

— Не уявляю, чому вона замінила б його цим. Погляньте, як тісно зав’язана тканина. Це мало бути незручно.

Ріццолі пирхнула.

— Наче бюстгальтери бувають зручні.

— Це ж не щось релігійне? — запитав Фрост. — Не частина вбрання?

— Ні, звичайний еластичний бандаж. Такий можна купити в аптеці, перетягнути вивихнуту ногу.

— Але звідки нам знати, що зазвичай носять черниці? Тобто вони ж під цими рясами спокійно можуть мати чорне мереживо й сітку.

Ніхто не засміявся.

Мора подивилася на Каміллу. Її раптом вразила символічність перев’язаних грудей. Прихованість, пригноблення жіночності, утиск до повної покори. Про що думала Камілла, коли перев’язувала груди, коли еластичний бандаж торкався її шкіри? Чи відчувала огиду до цього нагадування про її жіночність? Може, почувалася дедалі чистішою, поки груди зникали під шарами тканини, сплющуючи її форми, заперечуючи сексуальність?

Вона розстебнула булавки, поклала їх на тацю. Тоді, з допомогою Йошими, почала розгортати бандаж, поступово оголюючи тіло. Навіть еластична тканина не могла змусити здорову плоть стати зовсім непомітною. Останній шар було знято, відкрилися стиглі молоді груди зі слідами бандажу на шкірі. Інші жінки пишалися б такими грудьми, а Камілла Маджіннес ховала їх, наче соромилася.

Лишилося зняти тільки один предмет одягу. Бавовняні труси.

Мора взялася за еластичний пояс, потягла білизну вниз по стегнах. На прокладці було лише кілька краплин крові.

— Прокладка свіжа, — завважила Ріццолі. — Схоже, вона її саме змінила.

Та Мора дивилася не на прокладку. Вона не зводила очей з живота, який мішком висів поміж тазових кісток, що випирали. На білій шкірі виділялися сріблясті смуги. Вона мовчала, усвідомлюючи значення цих смужок і думаючи про замотані груди.

Тоді повернулася до таці, на яку поклала бандаж, і взялася поволі розгортати його, вивчаючи тканину.

— Що ви шукаєте? — спитала Ріццолі.

— Плями, — відповіла Мора.

— Кров і так видно.

— Не кров…

Вона замовкла. На бандажі, розкладеному по таці, відкрилися темні кола там, де висохла рідина. «Господи, — подумала Мора. — Хіба ж це можливо?»

Вона глянула на Йошиму.

— Підготуймо її до огляду таза.

Асистент насупився:

— Порушити заціпеніння?

— М’язова маса невелика.

Камілла була стрункою жінкою, це полегшить завдання.

Йошима перейшов до краю столу. Мора тримала таз, він взявся знизу за ліве стегно й потягнув, згинаючи його. Порушення трупного заціпеніння було брутальною, неприємною процедурою — примусовим розриванням заціпенілих м’язових волокон. Воно вочевидь нажахало Фроста, який, пополотнівши, відступив від столу. Йошима сильно штовхнув, і Мора відчула, як рветься м’яз.

— О Боже, — відвернувся Фрост.

Однак до стільця біля вмивальника нетвердою ходою рушила Ріццолі. Упала на нього, опустила голову на руки. Стоїчна Ріццолі, яка ніколи не скаржилася на видовища чи сморід у залі для аутопсії, — тепер вона, схоже, не була здатна витримати навіть етап підготовки.

Мора підійшла до столу з другого боку і знову взялася за таз, поки Йошима працював із правим стегном. Навіть вона відчула, як до горла підкотила нудота, поки вони боролись із заціпенінням тіла. Під час навчання найбільшу огиду в неї викликало стажування в ортопедичній хірургії. Свердлення й розпилення кісток, груба сила, потрібна для роз’єднання стегна. Тепер, чуючи, як рвуться м’язи, вона відчувала той самий жах. Праве стегно раптом зігнулося, і навіть на спокійному обличчі Йошими промайнула огида. Однак не було іншого способу ретельно оглянути геніталії, а вона відчувала потребу якнайшвидше підтвердити свої підозри.

Вони вивернули стегна, Йошима спрямував лампу чітко на проміжність. У вагінальному каналі стояла кров — раніше Мора припустила б, що це нормальна менструальна кров. Але тепер вона була ошелешена побаченим. Взяла марлю, обережно витерла, відкриваючи слизову оболонку.

— Вагінальний розрив другого ступеня на шість годин, — сказала вона.

— Будете брати мазки?

— Так. І доведеться вирізати все блоком.

— Що відбувається?

Мора подивилася на нього.

— Я нечасто таке роблю, але зараз вирізатиму всі органи таза разом. Проріжу лобкову кістку й дістану їх.

— Гадаєте, було сексуальне насильство?

Мора не відповіла. Підійшла до таці з інструментами, взяла скальпель. Перейшла до торса, взялася робити V-подібний розріз.

Задзижчав інтерком.

— Докторко Айлс? — пролунав голос Луїз.

— Так.

— Дзвінок на першій лінії. Це знову Віктор Бенкс з організації «Єдина Земля».

Мора завмерла, опустила скальпель. Кінчик леза торкнувся шкіри.

— Докторко Айлс? — повторила Луїз.