Хірург

Він більше не міг на це дивитися. Він підійшов до неї, пригорнув до себе і міцно тримав у своїх обіймах. Весь день він думав про це, він дуже хотів її обійняти. Але не хотів, щоб це сталося так, як зараз, коли вона опинилася в його обіймах через страх. Він хотів бути для неї чимось більшим, ніж захисником, надійним товаришем, до якого можна звернутися в скруті.

Але зараз вона потребувала саме такої людини. І він пригорнув її, захищаючи від нічних кошмарів за вікном.

– Чому це повторюється? – прошепотіла Кетрін.

– Не знаю.

– Це Капра…

– Ні. Він мертвий. – Він узяв обома руками її мокре від сліз обличчя, зазирнув у її очі. – Ендрю Капра мертвий.

Вона глянула на нього і завмерла в його обіймах.

– То чому Хірург обрав мене?

– Якщо хтось і знає відповідь, то це ви.

– Я не знаю.

– Можливо, на свідомому рівні. Але ви самі казали, що не пам’ятаєте усього, що сталося тієї ночі в Саванні. Не пам’ятаєте, як зробили другий постріл. Не пам’ятаєте, хто відрізав ваше волосся і коли. Чого ще ви не пам’ятаєте?

Вона похитала головою. Тоді кліпнула, здригнувшись від сигналу його пейджера.

«Ну чому вони не дадуть мені спокою?» Він підійшов до телефону, що висів на стіні, і відповів на дзвінок.

Голос Ріццолі прозвучав так, ніби вона в чомусь його звинувачувала.

– Ви у неї вдома.

– Як здогадалися?

– У мене на телефоні визначник номера. Зараз північ. Ви добре подумали про те, що робите?

– Навіщо ви телефонували на мій пейджер? – роздратовано запитав він.

– Вона десь поруч?

Він озирнувся і побачив, що Кетрін вийшла. Без неї кухня раптом опустіла. Втратила для нього будь-який інтерес.

– Ні, – відповів Мур.

– Я тут думала про те волосся. Знаєте, може бути ще одна версія, звідки воно у неї взялося.

– І яка ж це?

– Вона надіслала його сама собі.

– Не можу повірити, що чую таке.

– А я не можу повірити, що таке не спадало вам на думку.

– І який тут мотив?

– Той же, який спонукає людей приходити в поліцію і зізнаватися у злочинах, яких вони не вчиняли. Тільки подумайте про увагу, яка їй дісталася! Вашу увагу. Надворі північ, а ви в її квартирі, трясетеся над нею, заспокоюєте. Я не кажу, що Хірург не переслідує її. Але вся ця історія з волоссям примусила мене замислитись. Поглянути на ці події з іншого боку. Звідки в Хірурга те волосся? Невже це Капра дав йому два роки тому? Як він міг зробити це, якщо лежав мертвий на підлозі її спальні? Ви ж бачили невідповідності між її свідченнями і протоколом розтину Капри. Ми обоє знаємо, що вона не розказала всієї правди.

– Ці свідчення витягнув з неї детектив Сінґер.

– Гадаєте, він трохи доповнив її розповідь?

– Тільки подумайте, як усі тиснули на Сінґера. Чотири вбивства. Усі вимагають впіймати злочинця. Аж ось у нього з’явилося просте і зручне вирішення проблеми: убивця мертвий, його застрелила власна жертва. Кетрін допомогла йому закрити справу, навіть якщо йому й довелося підказати їй потрібні слова. – Мур перевів подих. – Нам потрібно дізнатися, що насправді сталося тієї ночі в Саванні.

– Вона єдина, хто був там. Але вона стверджує, що всього не пам’ятає.

Мур підняв голову і побачив, що Кетрін знову зайшла до кухні.

– Поки що.

14

– Ви впевнені, що доктор Корделл хоче цього? – запитав Алекс Полочек.

– Вона вже тут і чекає на вас, – відповів Мур.

– Ви не вмовляли її, правда? Тому що гіпноз не спрацює, якщо людина сама цього не бажатиме. Вона має іти на контакт, інакше це лише марнування часу.

Марнування часу, саме так Ріццолі називала цю затію, і її погляд поділяли майже всі детективи відділення. Вони вважали гіпноз дурисвітством, що його вигадали й активно застосовували фокусники в Лас-Вегасі та різні фальшиві чаклуни. Колись Мур і сам був такої думки.

Та справа Меґан Флоренс змінила його ставлення до гіпнозу.

31 жовтня 1998 року десятирічна Меґан поверталася зі школи додому, коли біля неї зупинилася автівка. Живою її більше не бачили.

Єдиним свідком викрадення був дванадцятирічний хлопчик, що стояв неподалік. Хоча він добре бачив автівку, міг описати її форму і колір, хлопчик ніяк не міг пригадати номерний знак.

Минуло кілька тижнів, а розслідування так і не зрушило з місця, і батьки дівчинки наполягли на тому, щоб із хлопчиком поговорив гіпнотерапевт.

Поліція вичерпала всі свої ресурси і неохоче, але таки погодилася.

Мур був присутній під час сеансу. Він спостерігав, як Алекс Полочек обережно ввів хлопця в стан гіпнозу, і з подивом слухав, як той ледь чутно називав цифри номерного знаку.

Два дні по тому тіло Меґан Флоренс знайшли закопаним на задньому дворі викрадача.

Мур сподівався, що дивовижна магія Полочека, яка відновила пам’ять хлопця, допоможе і Кетрін Корделл.

Обоє чоловіків стояли перед кімнатою для допитів і крізь дзеркальну перегородку дивилися на Кетрін та Ріццолі, які сиділи по той бік. Кетрін здавалася схвильованою. Вона вовтузилася на своєму стільці і кидала погляди на дзеркальне скло, ніби знала, що на неї дивляться. Вона навіть не торкнулася чашки чаю, що стояла поряд на маленькому столику.

– Вам доведеться викликати болючі спогади, – сказав Мур. – Може, вона й захоче піти на контакт, але для неї це буде неприємно. Під час нападу вона ще перебувала під дією рогіпнолу.

– Отруєні наркотиком спогади дворічної давності? А ще ви казали, що ці спогади можуть бути перекручені.

– Детектив із Саванни під час допиту міг підказати їй кілька свідчень.

– Ви ж розумієте, що я не чарівник. Та й інформацію, яку ми отримаємо під час сеансу, навряд чи можна вважати доказом. До того ж це позбавить юридичної сили будь-які покази, які вона у майбутньому може давати в суді.

– Я знаю.

– І все одно хочете продовжувати?

– Так.

Мур відчинив двері, й обоє чоловіків зайшли до кімнати.

– Кетрін, – звернувся до неї Мур, – це чоловік, про якого я вам розповідав, Алекс Полочек. Він гіпнотерапевт і співпрацює з поліцією Бостона.

Вона потисла Полочеку руку й нервово засміялась.

– Вибачте, – сказала Кетрін. – Просто я уявляла вас по-іншому.

– Ви очікували, що я буду в чорній мантії і з чарівною паличкою, – відказав Полочек.

– Це звучить безглуздо, але так.

– Та замість цього перед вами стоїть лисуватий опецькуватий чоловічок.

Вона знову засміялась, її тіло трохи розслабилось.

– Вас ніколи не вводили у стан гіпнозу? – запитав він.

– Ні. Чесно кажучи, сумніваюся, що зі мною це можливо.

– Чому ви так думаєте?

– Тому що я не вірю в гіпноз.

– Але погодилися спробувати.

– Детектив Мур вважає, що варто це зробити.

Полочек опустився на стілець навпроти неї.

– Докторе Корделл, щоб отримати користь від сеансу гіпнозу, вам не обов’язково в нього вірити. Але ви мусите захотіти піти на контакт. Ви маєте довіритись мені. Ви маєте добровільно розслабитись і відпустити всі думки. Ви маєте дозволити мені завести вас у підсвідомість. Це дуже схоже на початкову фазу сну. Однак ви не будете спати. Обіцяю, що ви будете знати, що відбувається навколо. Але вам вдасться розслабитися настільки, щоб проникнути до тих закутків вашої пам’яті, до яких зазвичай у вас немає доступу. Ви ніби відчините шафу, яка міститься у вашому мозку, і врешті зможете висунути шухляди й вийняти з них необхідні файли.

– Саме в це я і не вірю. Що гіпноз примусить мене згадати.

– Він не примусить, а дозволить вам згадати.

– Добре, дозволить мені згадати. Та я дуже сумніваюся, що він допоможе мені витягти спогади, до яких я не можу сягнути самостійно.

Полочек кивнув.

– Так, цілком нормально, що ви ставитеся до цього скептично. Адже це здається неможливим, правда ж? Та наведу вам приклад того, як можна заблокувати пам’ять. Це називається «Законом зворотної дії». Чим сильніше ви намагаєтесь щось пригадати, тим більша ймовірність того, що вам це не вдасться. Гадаю, вам уже доводилося зустрічатися з таким явищем. Таке трапляється з усіма. Приміром, ви побачили по телевізору відому акторку, і ви знаєте її ім’я, але не можете його пригадати. І це вас страшенно дратує. Ви годину напружуєте мозок, намагаючись пригадати її ім’я. Дивуєтесь, чи у вас, бува, не починається хвороба Альцгеймера. Адже з вами таке траплялося?