Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 15 из 77



Цок 

Хто така ця дівчина?

Мадам Фраут, директорка Фраут-академії та авторка Фраут-методики розважального навчання, нерідко ставила собі це запитання, коли їй треба було починати розмову з міс Сюзен. Звичайно, ця дівчина була її підлеглою, але… просто мадам Фраут не полюбляла дисципліну, і саме тому, мабуть, вона й винайшла цю Методику, яка взагалі не вимагала жодної дисципліни. Загалом вона покладалася на грайливе спілкування з людьми, аж поки ті не поступалися їй, відчувши певну ніяковість.

Міс Сюзен, здається, нічим не можна було примусити зніяковіти.

— Я вас викликала сюди, Сюзен, через те, що, е-е, через те, що… — мадам Фраут завагалася.

— Були якісь скарги? — запитала міс Сюзен.

— Е-е, ні… е-е… хоча міс Сміт казала мені, що після ваших уроків діти стають, е-е, неспокійні. А ще, каже вона, у них проявляється здатність читати невідповідні, на жаль, їхньому віку книжки…

— На думку міс Сміт, у добрій книжці має йтися про хлопчика й песика, які женуться за великим червоним м’ячем, — відрізала міс Сюзен. — Мої діти навчилися очікувати цікаву фабулу. Не дивно, що вони втрачають терпець. Зараз ми з ними читаємо «Казки сестер Ґрім».

— Доволі неввічливо з вашого боку, Сюзен.

— Ні, мадам. Це ще доволі ввічливо. Неввічливо було б, якби я сказала, що для таких учителів, як міс Сміт, зарезервоване окреме коло в Пеклі.

— Але ж це жахли… — мадам Фраут затнулася, а тоді знову почала говорити. — Ви взагалі не повинні вчити їх читати! — огризнулася вона. Але це був огризок старого і напівзогнилого яблука. Мадам Фраут з’їжилася на своєму стільці, коли на неї подивилася міс Сюзен. Ця дівчина мала таку жахливу здатність зосереджувати на вас усю свою увагу. Для того, щоб витримати інтенсивність цієї уваги, треба було бути кращою за мадам Фраут особою. Увага прискіпливо інспектувала вашу душу, окреслюючи маленькими червоними кружечками ті місця, як їй не подобалися. Коли міс Сюзен дивилася на вас, було враження, що вона ставить вам оцінки. 

— Я маю на увазі, — пробурмотіла директорка, — що дитинство — це час для гри і…

— Навчання, — вставила міс Сюзен.

— Навчання за допомогою гри, — додала мадам Фраут, задоволено відчувши себе на знайомій території. — Адже кошенята й цуценята…

— …стають, виростаючи, котами й собаками, ще менш цікавими, — урвала її міс Сюзен, — тоді як діти мають ставати дорослими.

Мадам Фраут зітхнула. Вона тут нічим не могла собі зарадити. І так було завжди. Вона знала, що в цій ситуації вона безсила. Про міс Сюзен пішов поголос. Стурбовані батьки, які вирішили спробувати «Навчання за допомогою гри», втративши надію, що їхні чада спроможні засвоїти «Навчання за допомогою звертання уваги на те, що їм говорять інші», раптом помітили, що ті приходять додому дещо спокійніші й задумливіші, а тоді, щонайдивніше, без жодного нагадування самі сідають робити домашні завдання, і навіть собаки їм допомагають. А ще вони вдома розповідають різні байки про міс Сюзен.

Міс Сюзен володіла всіма мовами світу. Міс Сюзен знала все і про все. Міс Сюзен постійно вигадувала чудові шкільні мандрівки…

…і це особливо збивало з пантелику, адже з того, що знала мадам Фраут, ніхто офіційно такі мандрівки не організовував. Коли вона проходила повз клас, у якому проводила урок міс Сюзен, там завжди панувала зосереджена тиша. Це дратувало мадам Фраут. Так, ніби верталися старі лихі часи, коли дітей піддавали Муштрі в класах, що були нічим не кращі за Камери тортур для юних мізків. Хоч інші вчителі казали, що з класу міс Сюзен долинали якісь звуки. Інколи немовби чувся плескіт хвиль, а інколи — шум джунглів. А одного разу мадам Фраут могла б навіть поклястися, якби це було в її стилі, що в класі, який вона проминала, точилася справжня повномасштабна битва. Такі речі нерідко траплялися в процесі «Навчання за допомогою гри», але цього разу було, здається, забагато бойових закликів сурм, свистіння стріл і криків полеглих.

Вона відчинила навстіж двері і відчула, як щось просвистіло в повітрі над її головою. Міс Сюзен сиділа на ослінчику і читала вголос книжку, а учні в мовчазному захопленні розташувалися довкола неї напівколом, схрестивши ноги. Це було таке старомодне видовище, якого терпіти не могла мадам Фраут, немовби всі діти були молільниками довкола якогось Вівтаря Знань.

Ніхто не вимовив жодного слова. Усі діти й сама міс Сюзен чітко давали зрозуміти своєю шанобливою мовчанкою, що вони очікують, коли мадам Фраут забереться геть.



Вона метнулася назад у коридор, а за її спиною грюкнули, зачиняючись, двері. Тут вона помітила довгу, грубо обтесану стрілу, що й досі вібрувала, застрягши в протилежній стіні.

Мадам Фраут озирнулася на двері, пофарбовані у звичний зелений колір, а тоді знову подивилася на стрілу.

Яка вже зникла.

Вона перевела до класу міс Сюзен Джейсона. Це був жорстокий учинок, але мадам Фраут вважала, що між ними зараз точиться така собі непроголошена війна.

Якби дітей асоціювали зі зброєю, то Джейсон був би заборонений усіма міжнародними угодами. Джейсон мав люблячих батьків і здатність зосереджувати свою увагу не більше, ніж на мінус декілька секунд, хіба що йшлося про винахідливу жорстокість стосовно маленьких пухнастих звіряток, яку він застосовував вельми терпляче. Джейсон хвицав ногами, молотив руками, кусався і плював. Його художні твори могли налякати до смерті навіть міс Сміт, яка, зазвичай, завжди могла сказати щось добре про будь-яку дитину. Він явно був хлопцем із особливими потребами. Увесь персонал школи вважав, що насамперед він потребував екзорцизму.

Мадам Фраут нахилилася до замкової щілини і прислухалась. Вона почула першу цього дня істерику Джейсона, а тоді запала тиша. Їй важко було почути, що сказала міс Сюзен.

Коли за пів години вона вигадала відмовку, щоб зайти до класу ще раз, Джейсон допомагав двом маленьким дівчаткам робити з картону зайчика.

Пізніше його батьки зізналися, що були приголошені зміною, хоч тепер він і лягав спати тільки з увімкненим світлом.

Мадам Фраут пробувала розпитувати свою найновішу вчительку. Адже попри всі захоплені відгуки, вона все ж таки була її підлеглою. Біда була лише в тому, що Сюзен так уміла їй відповідати, що мадам Фраут верталася від неї цілком задоволена розмовою і тільки у своєму кабінеті, коли вже було запізно щось міняти, усвідомлювала, що так і не отримала належної відповіді на жодне своє питання.

А міняти щось було вже дійсно запізно, бо несподівано виявилося, що існує довжелезний список охочих вступити в її школу. Батьки змагалися за нагоду записати своїх дітей до класу міс Сюзен. А стосовно всіх тих байок, які дітлахи розповідали, приходячи додому… та ж усім відомо, яка яскрава в них уява, що тут казати?

Та все одно, візьмімо хоча б есей Річенди Гіґс. Мадам Фраут намацала окуляри, які соромилася постійно носити, тому тримала їх на шнурочку довкола шиї, і ще раз переглянула есей. Ось що там було написано:

До нас приходив чоловік з одних кісток і він зовсім не був страшений, він мав велику білу коню. Ми гладили коню. Він мав кусу. Він нам казав цікаві речі і оберешно переходити дорогу. 

Мадам Фрау передала цей аркуш міс Сюзен, яка уважно його переглянула. Тоді дістала червоний олівчик, зробила кілька виправлень і віддала есей назад.

— І що? — запитала мадам Фраут.

— Так, у неї, бачу, проблеми з пунктуацією. Але «косу» написала майже правильно.

— Хто… А що це за великий білий кінь у класі? — спромоглася видушити з себе мадам Фраут.

Міс Сюзен співчутливо глянула на неї і сказала:

— Мадам, ну хто міг би затягнути в клас коня? Це ж треба піднятися на два поверхи сходами.

Але цього разу мадам Фраут не збиралася відступати. Вона показала ще один коротенький есей.