Страница 6 из 52
— Я вас образив, — зітхнув він. — Запропонувати таке професіоналу вашого рівня було, звісно, зухвальством з мого боку. У вас, без сумніву, чимало проектів, до яких ви хочете повернутися — певні високомагічні заняття, я розумію...
— Ні, — мляво озвався Ринвінд. — Саме зараз ні. Одне рину, кажете? Одне в у день. Щодня?
— Гадаю, за цих обставин я, мабуть, повинен збільшити суму до півтора рину. Плюс будь-які кишенькові витрати, звичайно.
Чарівник швидко оговтався.
— Мені підходить. Чудово.
Двоцвіт сягнув рукою у торбинку і вийняв великий круглий золотий предмет, подивився на нього якусь мить і заховав назад. Ринсвінду не вдалось роздивитися його як слід.
— А тепер, — сказав турист, — думаю, мені не завадить перепочити. Подорож була довга. Потім, коли ваша ласка, повертайтесь пополудні, і ми підемо оглянути місто.
— Авжеж.
— В такому разі зробіть мені приємність і попросіть шинкаря провести мене у мій номер.
Ринсвінд зробив, як веліли, і тепер міг простежити, як заклопотаний Товстопуз, примчавши галопом з якоїсь підсобки, повів його наверх дерев’яними сходами позаду прилавка. Через кілька секунд Багаж схопився з місця і почимчикував за ними.
Залишившись на самоті, чарівник розтиснув кулак і поглянув на шість великих золотих монет, що йому дав Двоцвіт. Чужинець наполіг на тому, щоб виплатити йому аванс за перші чотири дні роботи.
Г’ю кивнув і схвально посміхнувся. Ринсвінд у відповідь тільки щось буркнув.
У свої студентські роки Ринсвінд ніколи не вирізнявся особливими успіхами у яснобаченні, але тепер оті незадіяні звивини в його мозку раптом ожили, а майбутнє, цілком ймовірно, вигравало в його очах усіма барвами райдуги. Він відчув легенький свербіж на спині між лопатками. Розумно було б купити за ці гроші коня, він це знав. То має бути добрий скакун, що обійдеться недешево, — жоден знайомий торговець кіньми не мав стільки грошей, щоб отак несподівано дати решту майже з цілої унції[15] золота.
Ну, а на інші п’ять монет він зможе відкрити власну справу десь подалі звідси, миль за сто, скажімо. То був би справді розумний вчинок. Але що ж буде з Двоцвітом, якщо він залишиться сам-один у місті, де навіть таргани інстинктивно і безпомилково відчувають золото? Треба бути справжнім негідником, щоб покинути його напризволяще. Патрицій Анк-Морпорка посміхнувся, але самими губами.
— Серединна брама, кажеш? — пробурмотів він.
Капітан охорони миттю відсалютував.
— Так точно, володарю. Нам довелось пристрелити коня, перш ніж він сам зупинився.
— Що і привело тебе сюди найкоротшим шляхом, — мовив Патрицій, глузливо зблиснувши очима в бік Ринсвінда. — Маєш що сказати на своє виправдання?
Ходили чутки, що одне крило в палаці Патриція було повністю зайняте дрібними чиновниками, які цілими днями тільки те й робили, що перевіряли та поновлювали усю інформацію, зібрану службою таємного стеження, майстерно організованою їхнім господарем. Ринсвінд у цьому не сумнівався. Він глипнув на балкон, що простягався з одного боку зали для аудієнцій. Там хтось раптом пробіг, тоді хтось прудко звідкись вистрибнув — і несподівано усе закінчилось сердитою стріляниною з арбалетів. Ринсвінд здригнувся.
Патрицій підпер підборіддя рукою і зиркнув на чарівника своїми маленькими і колючими, як вістря голки, очима.
— Так, так... порушення присяги, викрадення коня, поширення фальшивих грошей — що ж, гадаю, тебе чекає Арена[16], Ринсвінде.
Це вже було занадто.
— Я не викрадав коня! Я його чесно купив!
— Але за фальшиві гроші. Формально — це крадіжка, як бачиш.
— Але ж ті рину — з чистого золота!
— Рину, — Патрицій покрутив одне у своїх пальцях, товстих, прикрашених перстенями. — Це так їх називають? Як цікаво. Але, як ти сам відзначив, вони не зовсім подібні на долари...
— Ну, так, звичайно не подібні...
— А! Значить, ти це визнаєш?
Ринсвінд розтулив було рота, збираючись щось сказати, та передумав, вважаючи за краще промовчати.
— Правильно. І на довершення — моральна образа, завдана туристу у наших краях, як наслідок твого підступного шахрайства.
Патрицій зробив рукою ледь помітний жест. Охоронці за спиною Ринсвінда позадкували, їхній капітан теж відступив кілька кроків назад. Ринсвінд несподівано відчув себе дуже самотнім.
Кажуть, що коли чарівникові настає час помирати, Смерть з’являється по його душу власною персоною (а не доручає це завдання комусь із підлеглих, наприклад Хвороті чи Голоду, як це буває зазвичай). Ринсвінд знервовано озирнувся на всі боки, вже готовий побачити високу постать у чорному каптурі (до слова, в очах чарівників, навіть у тих, кого вважають невдахами, окрім усяких там паличок і колбочок, є ще й крихітні восьмикутнички, які дають їм можливість розрізняти октарин — основний колір веселки, порівняно з яким усі інші кольори здаються лиш блідими відтінками, що насилу проникають у звичайний чотиривимірний простір. Кажуть, він наближено скидається на люмінесцентний зеленувато-жовтий пурпур).
Що це за мерехтлива тінь у кутку?
— Я, звичайно ж, можу проявити милосердя, — сказав Патрицій.
Тінь у кутку зникла. Ринсвінд підвів голову — в його очах зажевріла безглузда надія.
— Правда? — спитав він.
Патрицій знову подав знак рукою. Ринсвінд побачив, що охоронці покидають залу. Залишившись наодинці з верховним Правителем двоєдиного міста, він волів би, щоб вони повернулись.
— Підійди ближче, Ринсвінде, — мовив Патрицій і показав на низький столик з оніксу поблизу трону, де стояла таця з вишуканими наїдками. — Може, скуштуєш підсушеної медузи?
— Е... — ні, — відповів Ринсвінд.
— Добре. Тоді слухай уважно, що я збираюсь тобі сказати, — продовжував Патрицій приязним тоном, — якщо не маєш бажання померти. Цікавим способом. Не відразу. Будь-ласка, припини вертітися на всі боки.
— Позаяк ти знаєшся на всіляких магічних штуках, тобі, звичайно, відомий той факт, що земля, на якій ми живемо, має форму — так би мовити — диска? І що кажуть, наче десь ближче до її краю лежить континент, хоч і малий за розміром, однак за своєю вагою такий, що не поступається жодному з могутніх масивів суші у цій півкулі? І що причиною цього, згідно давньої легенди, є те, що він в основному складається із золота?
Ринсвінд ствердно кивнув. Хто ж не чув про Противажний континент? Деякі моряки, повіривши дитячим казкам, навіть подалися на його пошуки. Вони, зрозуміло, повернулися з порожніми руками — якщо повернулися взагалі. Цілком ймовірно, що їх з’їли гігантські черепахи, як вважають бувалі мореплавці. Тому що Противажний континент був всього-на-всього старою доброю байкою.
— Він таки існує, — сказав Патрицій. — І хоча він, звісно, не золотий, та золото там справді є звичайнісіньким металом. Надра більшої частини його суші містять багаті поклади октирону. Тепер стає очевидним для усіх, хто вміє проникати в суть речей — як от ти, наприклад, — що Противажний континент становить собою жахливу загрозу для людей у наших краях, — він зробив паузу, поглянувши на збентеженого чарівника. Зітхнув. — Чи, може, ти мене не розумієш?
— Тряк, — відповів Ринсвінд з переляку і облизав пересохлі губи. — Тобто, ні. Тобто — авжеж, золото...
— Все ясно, — посміхнувся Патрицій. — Ти, мабуть, думаєш — як чудово було б помандрувати до того континенту і привезти звідти повні трюми золота?
У Ринсвінда виникло відчуття, що йому готують пастку.
— Хіба ж ні? — наважився він.
— А якби усі, хто живе на узбережжі Округлого моря, мали гору золота, кожен — свою власну? Чи добре це було б? Що могло б тоді статися? Подумай добре.
Ринсвінд наморщив лоба. Він думав.
— Ми усі були б багаті?
З того, як різко повіяло холодом після його слів, Ринсвінд збагнув, що відповідь була неправильна.
— Зрештою, можу тобі також сказати, що між Володарями Округлого моря та Імператором Агатійської імперії є певний, як це прийнято говорити, зв’язок, — вів далі Патрицій. — Ми усі маємо дещо спільне. У нас немає нічого, що б їх цікавило, зате все, що є у них, — ми не можемо собі дозволити. Ця Імперія — стара, як світ, Ринсвінде. Стара, підступна і жорстока, і дуже-дуже багата. Тож ми по-родинному обмінюємось вітаннями, надсилаючи їх поштовими альбатросами. Не надто часто.
15
Міра ваги, що дорівнює 28,35 г. — Прим. пер.
16
Місце в Анк-Морпорку, на зразок майдану, де відбувався суд над порушниками законів; алюзія на давньоримський цирк, де відбувалися бої гладіаторів та інші громадські події. — Прим. пер.