Батько Вепр

— Дійсно? — здивувався Ридикуль. — Ніколи з таким не стикався. Дивина, та й годі. Можу пити всю ніч, а на ранок — свіжий, як ромашка.

О Боже розплющив очі, а тоді метнувся в бік Ридикуля і почав молотити його по грудях кулаками.

— Ах ти негідник, сволота, мерзенник! Ненавиджу, ненавиджу, ненавиджу...

Його очі заплющилися, і він сповз на підлогу.

— Чого це він? — поцікавився Ридикуль.

— Думаю, це була якась нервова реакція, — дипломатично промовила Сюзен. — Сьогодні відбувається щось дивне. Сподіваюся, він зможе сказати мені, у чому річ. Але для цього йому треба мислити тверезо.

— Іти принесла його сюди?! — скрикнув Ридикуль.

— ХО. ХО. ХО. ТАК, ЗВИЧАЙНО. ПРИВІТ, МАЛИЙ НА ІМ’Я БУГРИК БОРОДАВКО. ЩО ЗА МИЛЕ ІМ’Я. СІМ РОКІВ, ПРАВИЛЬНО? ДОБРЕ. ТАК, Я ЗНАЮ. НАДЗЮРИЛА НА ВСЮ ЧИСТУ ПІДЛОГУ. ТАК, ЗНАЄШ, ВОНИ ТАКЕ РОБЛЯТЬ. ТАК ЗАВЖДИ ЗІ СПРАВЖНІМИ СВИНЬМИ. ОСЬ, ТРИМАЙ, ПОДЯКИ НЕ ТРЕБА. ЩАСЛИВОЇ ВЕПРОНОЧІ, І БУДЬ ЧЕМНИМ ХЛОПЧИКОМ. ТИ ЗНАЄШ, ЯКЩО ПОВОДИТИМЕШСЯ ПОГАНО, Я ВІДРАЗУ ПРО ЦЕ ДІЗНАЮСЯ. ХО. ХО. ХО.

— Ну, ви принесли в це маленьке життя крихітку чарів, — зауважив Альберт, коли наступна дитина побігла геть.

— МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ ВИРАЗ НА ЇХНІХ МАЛЕНЬКИХ ОБЛИЧЧЯХ, — зізнався Батько Вепр.

— Маєте на увазі суміш страху, благоговіння і неспроможності визначити, сміятися, плакати чи надзюрити в штани?

— ТАК. ОСЬ ЩО Я НАЗИВАЮ ВІРОЮ.

О Боже внесли у Велику залу й поклали на лавці. Довкола скупчилися старші чарівники, завжди готові допомогти тим, кому пощастило менше, ніж їм, залишитися в тому ж стані.

— Я знаю, що добре від похмілля, — сказав Декан, перебуваючи в святковому настрої.

Чарівники подивилися на нього з очікуванням.

— Помірно пити минулого вечора, — сказав Декан.

Він оглянув їх із широкою усмішкою.

— Це була гра слів, — сказав він, щоб перервати мовчання.

Однак мовчання повернулося.

— Дуже смішно, — сказав Ридикуль. Він обернувся назад і задумливо витріщився на О Боже.

— Кажуть, сирі яйця помічні для... — він злісно зиркнув на Декана, — тобто від похмілля, — сказав він. — І свіжий апельсиновий сік.

— Хапонська кава, — твердо сказав Викладач новітніх рун.

— Але в цього хлопаки не просто похмілля, а похмілля всіх людей на Диску, — зауважив Ридикуль.

— Я вже пробував сік, — пробурмотів О Боже. — Від нього я блюю й думаю про самогубство.

— Суміш гірчиці і хрону? — запропонував Завкаф неточних наук. — А ще краще в сметані. З анчоусами.

— Йогурт, — сказав Скарбій.

Ридикуль здивовано на нього подивився.

— Ну це поки що найадекватніший варіант, — сказав він. — Молодець. На твоєму місці, я би на цьому і зупинився, Скарбію. Гм. Звичайно, мій дядько завжди сварив соус Ого-Ого, — додав він.

— Маєш на увазі, хвалив? — перепитав Викладач новітніх рун.

— Скоріше за все, і те, й інше, — сказав Ридикуль. — Знаю, що колись він випив цілу пляшку, щоб врятуватися від похмілля, і це, однозначно, допомогло. Він мав дуже умиротворений вигляд, коли його готували до погребіння.

— Кора верби, — сказав Скарбій.

— Непогана ідея, — сказав Викладач новітніх рун. — Це анальгетик.

— Дійсно? Ну, напевно, краще покласти її йому просто до рота, — сказав Ридикуль. — З тобою все добре, Скарбію? Ти сьогодні на диво логічно мислиш.

О Боже розплющив очі, вкриті кіркою.

— Це все лайно дійсно допоможе? — пробурмотів він.

— Скоріше за все, воно тебе вб’є, — сказала Сюзен.

— А. Чудово.

— Можна випробувати Посилювач Енґлеберта, — сказав Декан. — Пам’ятаєте, коли Модо додав крихту до гороху? Нам вдалося осилити тільки одну горошинку!

— А ви не могли б зробити щось більш, ну, магічне? — запитала Сюзен. — Вивести з нього алкоголь чи щось таке?

— Звісно, але тепер це вже не алкоголь, — сказав Ридикуль. — Він перетворився на безліч гидотних отруток, які знущаються над його печінкою.

— З цим точно впорається Незмішувальний Ділитель Сполда, — сказав Викладач новітніх рун. — І це дуже просто. У результаті отримаєте велику скляну пляшку повну всього того лайна. Жодних проблем, якщо ви не проти побічних ефектів.

— Ну і які ж там побічні ефекти? — поцікавилася Сюзен, яка вже стикалася з чарівниками.

— Основний — полягає у тому, що його рештки опиняться в трохи більшій пробірці, — сказав Викладач новітніх рун.

— Живими?

Викладач новітніх рун зморщився й замахав руками.

— Загалом, так, — сказав він. — Тканини точно будуть живими. І, безумовно, тверезими.

— Думаю, ми розглядатимемо такі варіанти, після яких він збереже колишню форму і, бажано, життя, — сказала Сюзен.

— Ну, це треба було сказати заздалегідь...

А тоді Декан повторив слова, котрі вже століттями були значним рушієм прогресу.

— Чому б нам просто не змішати все й не подивитися, що з цього вийде? — запитав він.

І отримав від Ридикуля традиційну відповідь.

— Дійсно, варто спробувати.

На п’єдестал посередині залу помістили велику посудину для ліків. Чарівники і так любили перетворювати будь-яку подію на церемонію, але інстинктивно відчували, що лікування найсильнішого похмілля на світі повинне відбутися стильно.

Сюзен і Сушняк спостерігали за додаванням інгредієнтів. Приблизно посередині процесу суміш, що набула помаранчево-коричневого кольору, гучно булькнула.

— На вигляд не дуже багатообіцяюче, — зауважив Викладач новітніх рун.

Посилювач Енґлеберта був передостанньою складовою.

Декан кинув у суміш зеленувату кулю світла, що моментально зникла з поверхні. Єдиним видимим ефектом стали пурпурові бульбашки, що поповзли по стінках посудини й почали крапати на підлогу.

— І це все? — здивувався О Боже.

— Гадаю, йогурт був зайвим, — сказав Декан.

— Я цього не питиму, — твердо заявив Сушняк, а тоді схопився за голову.

— Але ж богів практично неможливо вбити, — сказав Декан.

— Чудово, — пробурмотів Сушняк. — Чому б тоді не засунути мої ноги до м’ясорубки?

— Ну, якщо ти думаєш, що це допоможе...

— Я очікував, що пацієнт хоч трохи опиратиметься, — зауважив Архіректор. Він зняв капелюх і виловив із потайної кишеньки в підкладці маленьку кришталеву кульку. — Погляньмо, що зараз робить бог вина. У цей вечір неважко буде знайти такого веселуна, як він...

Він подув на кульку й протер її рукою. А тоді усміхнувся.

— Ось і він, маленький негідник! Схоже, що на Дунманіфестіні. Так-так... лежить на дивані в оточенні оголених менад.

— Що? Маніяків? — перепитав Декан.

— Він мав на увазі... збудливих молодих жінок, — сказала Сюзен, що викликало щось на кшталт колективної реакції — усі чарівники немов ненароком потягнулися до блискучої кульки.

— Не до кінця розумію, що він робить, — сказав Ридикуль.

— Може, мені вдасться, — з надією пробурмотів Завкаф неточних наук.

Ридикуль відвернувся, щоб той не дістався кульки.

— Ага, ясно, — сказав він. — Схоже, він п’є... дуже схоже на пиво й настійку з чорної смородини, на мою думку...

— О Боже... — застогнав О Боже.

— А ці молоді жінки, — почав Викладач новітніх рун.

— На столі ще безліч пляшок, — продовжив Ридикуль. — Он у тій, гм, так, помиян, який, як ви знаєте, робиться з яблук...

— Переважно з яблук, — озвався Декан. — То що там з тими бідними дівчатами...

О Боже впав на коліна.

— ...а тут... у цій пляшці плаває черв’як...

— О Боже...

— ...а ще там... порожня склянка, велика, не до кінця розберу, що в ній, але звідти стирчить паперова парасолька. І кілька вишеньок на паличці. О, і смішна мавпочка.

— ...а-а-а...

— ...звісно, там ще багато інших пляшок, — весело зауважив Ридикуль. — Переважно різноманітні кольорові напої. Типу з дині, кокоса, шоколаду тощо. Дивно: усі склянки на столі — півлітрові кухлі.