Морт

— Знаю, — сказав Морт. — Об’єднати королівства і таке інше. 

— МОЖЛИВО, ТИ НАВІТЬ ПОШКОДУЄШ, ЩО НЕ ЛИШИВСЯ У МЕНЕ НА СЛУЖБІ. 

— Я справді багато чого там навчився, — визнав Морт. Він мимохіть підніс руку до щоки і намацав чотири тонкі білі рубці. — Але я не певен, що маю талант до такого фаху. Слухайте, мені справді прикро… 

— У МЕНЕ ДЛЯ ВАС ПОДАРУНОК. 

Смерть поставив на стіл тарілку з закусками й запустив руку кудись у таємничі глибини свого плаща. Коли рука показалася знову, між вказівним і великим пальцями вона тримала невеличку кульку. 

Кулька була три дюйми в поперечині. Можливо, це була найбільша в світі перлина, от тільки на поверхні її танцювали невловні срібні образи. Здавалося, вони от‑от набудуть впізнаваної форми, та чомусь щоразу вони примудрялися цього остаточного оформлення уникнути. 

Коли Смерть поклав кульку Мортові на долоню, вона виявилася несподівано важкою і трохи теплою. 

— ДЛЯ ТЕБЕ І ТВОЄЇ ДРУЖИНИ. ВЕСІЛЬНИЙ ПОДАРУНОК. ПОСАГ. 

— Вона прекрасна! А ми гадали, чи та срібна решітка для хліба від вас. 

— РЕШІТКА ВІД АЛЬБЕРТА. НА ЖАЛЬ, УЯВА В НЬОГО НЕ НАДТО БАГАТА. 

Морт так і сяк перевертав кульку на долоні. Обриси, що скипали на її поверхні, здавалося, відповідали на дотик, розпускаючи поверхнею потоки світла в напрямку пальців. 

— Це перлина? — запитав Морт. 

— ТАК. КОЛИ ЩОСЬ ПОДРАЗНЮЄ ВУСТРИЦЮ, І ПОДРАЗНИКА ПОЗБАВИТИСЯ НЕ ВДАЄТЬСЯ, БІДОЛАШНА ІСТОТКА ВКРИВАЄ ЙОГО СЛИЗОМ ШАР ЗА ШАРОМ І ПЕРЕТВОРЮЄ НА ПЕРЛИНУ. АЛЕ ЦЯ ПЕРЛИНА ОСОБЛИВОЇ ПОРОДИ. ПЕРЛИНА ДІЙСНОСТІ. УСІ ТІ БЛИСКУЧІ ВІЗЕРУНКИ — ЗАМКНЕНЕ У НІЙ СУЩЕ. ТИ МАВ БИ ВПІЗНАТИ ЇЇ. ЗРЕШТОЮ, ЦЕ ТИ ЇЇ СТВОРИВ. 

Морт лагідно перекотив перлину з долоні на долоню. 

— Ми її триматимемо там само, де й інші коштовності, — сказав він. — Їх у нас не так і багато. 

— КОЛИСЬ ВОНА БУДЕ ЗЕРНЯМ НОВОГО ВСЕСВІТУ. 

Морт випустив перлину з рук, але блискавично нахилився й упіймав її, перш ніж вона впала на кам’яну підлогу. 

— Зерням чого? 

— ТИСК ЦІЄЇ ДІЙСНОСТІ ТРИМАЄ ЇЇ В СТИСНЕНОМУ СТАНІ. ТА МОЖЕ НАСТАТИ ЧАС, КОЛИ ВСЕСВІТ СКІНЧИТЬСЯ І ДІЙСНІСТЬ ЗАГИНЕ РАЗОМ ІЗ НИМ, І ТОДІ ЦЯ ДІЙСНІСТЬ ВИБУХНЕ І… ХТО ЗНАЄ? БЕРЕЖИ ЇЇ. ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ТЕПЕРІШНЄ, АЛЕ Й МАЙБУТНЄ. 

Смерть схилив череп набік. 

— ЦЕ КРИХІТНА РІЧ. ДРІБНИЦЯ. ТИ МІГ ОБРАТИ ВІЧНІСТЬ. 

— Знаю, — відповів Морт. — Я був такий везунчик. 

Він поклав перлину на стіл між перепелиними яйцями й рулетами з сосисками. 

— Є ЩЕ ДЕЩО, — сказав Смерть. Він знов запустив руку під плащ і витягнув щось довгасте, невміло загорнуте в папір і зав’язане ниткою. 

— ЦЕ ДЛЯ ТЕБЕ. ОСОБИСТО. ТИ НІКОЛИ ЦІЄЮ РІЧЧЮ НЕ ЦІКАВИВСЯ. ГАДАВ, ЇЇ НЕ ІСНУЄ? 

Морт розгорнув пакунок і побачив невелику книгу в шкіряній палітурці. На корінці була золота бляшка з одним-єдиним словом. «Морт». 

Він розгорнув книгу й гортав чисті сторінки, аж доки не дійшов до самописного чорнильного рядка, який терпляче повз сторінкою, і взявся читати: 

Морт згорнув книгу, і та легенько клацнула. У повній тиші той звук пролунав так, ніби позначав собою першу мить творення. Він сором’язливо всміхнувся. 

— Там ще стільки чистих сторінок, — сказав він. — Скільки в мене лишилося піску? От тільки Ізабелл казала, що якщо клепсидру перевернули, я помру, коли мені буде… 

— ЙОГО В ТЕБЕ ДОСТАТНЬО, — холодно відповів Смерть. — МАТЕМАТИКА ПРАЦЮЄ НЕ ТІЛЬКИ ТАК, ЯК ЗАВЕДЕНО ВВАЖАТИ. 

— Як ви поставитеся до запрошення на хрестини? 

— ГАДАЮ, НІЯК. БАТЬКО З МЕНЕ НЕ ДУЖЕ, А ДІД ТИМ ПАЧЕ. КОЛІНА В МЕНЕ НЕПІДХОДЯЩІ. 

Він поставив свій келих і кивнув Мортові. 

— ВІТАННЯ ПРЕКРАСНІЙ ДРУЖИНІ, — сказав він. — МЕНІ ЧАС ІТИ. 

— Точно? Ви можете лишатися, вам тут раді. 

— ДУЖЕ ПРИЄМНО ЦЕ ЧУТИ, ТА ОБОВ’ЯЗОК НЕ ЧЕКАЄ, — він простягнув кістляву руку. — ТИ Ж ЗНАЄШ, ЯК ВОНО. 

Морт потиснув руку, не зваживши на крижаний холод. 

— Слухайте, — сказав він. — Якщо колись захочете вихідний взяти, а я ж знаю, що до вихідних ви мастак… 

— ДУЖЕ ДЯКУЮ ЗА ПРОПОЗИЦІЮ, — чемно відповів Смерть. — Я РОЗГЛЯНУ ЇЇ ЦІЛКОМ СЕРЙОЗНО. А ЗАРАЗ… 

— Прощавайте? — сказав Морт і відчув, як у горлі тисне. — Таке неприємне слово, правда ж? 

— І СПРАВДІ. — Смерть вишкірився, бо, як тут уже було неодноразово сказано, вибору в нього не було. Але, можливо, цього разу він саме так і почувався. — МЕНІ БІЛЬШЕ ДО СМАКУ О’РЕВУАР, — сказав він. 

КІНЕЦЬ