Страница 1 из 32
Люб'язний приятелю! [1]
На сьомiм десятковi нинiшнього столiття, полишивши вчительську посаду й усамiтнившись у лiсах, полях, садах, селах, хуторах та пасiках, що лежать довкруж Харкова, навчав я себе доброчинству i повчався з Бiблiї; до того ж, добропристойними iграшками бавлячись, написав півтора десятка байок, ще не маючи з тобою знайомостi. А цього року в селi Бабаях [2] примножив їх до половини. Помiж тим, як писав решту, здавалося менi, що ти завжди присутнiй, схвалюєш мої думки i разом до них зi мною причащаєшся. Дарую ж тобi три десятки байок — тобi й тобi подiбним.
Батькiвська кара має в гiркотi своїй солодощi, а мудра iграшка приховує в собi силу. Нерозумну пиндючливiсть зустрiчають за зовнiшнiстю, випроваджують за смiхом, а розумний жарт поважний вiнчає кiнець. Немає смiшнiшого, як розумний вигляд з порожнiм нутром, i немає нiчого веселiшого, як смiшне обличчя з прихованою дiльнiстю. Згадайте прислiв'я: "Красна хата не вуглами, а пирогами”.
Я й сам не люблю мiнливих масок тих людей i справ, про якi можна сказати малоросiйською приказкою: "Стучить, шумить, гримить... А що там? Кобиляча мертва голова бiжить". Кажуть великоросiяни: "Летала высоко, а села недалеко", — про тих, що багато та красно говорять, а слухати нiчого. Не любi менi ця порожня зарозумiлiсть і пишна пустеля, а миле те, де зверху нiчого, а всерединi — щ о с ь, зовнi брехня, а всерединi iстина. Така вже рiч, i людина звалася в еллiнiв, картинка, зверху смiшна, а всерединi красою велична[3] .
Друже мiй! Не зневажай байкарства![4] Байка i притча — одне й те ж. Не за гаманом суди скарб — правдивим судом осуджуй. Байка тодi буває погана й бабська, коли в простацькiй та смiшнiй шкаралущi своїй не ховає зерна iстини i схожа на червоточний горiх. Вiд таких байок вiдводить Павло свого Тимофiя[5] (1 до Тим., гл. 4, ст. 7). І Петро заперечує не просто байки, але байки з хитрощами, якi, окрiм прикрашеної оболони, сили Христової не мають. Інодi в покидьках ховається коштовний камiнь. Будь ласка, затям собi цi Павловi слова, щоб люди "на юдейськi байки не зважали, анi на накази людей, що вiд правди вiдвертаються"[6] . Як обряд без сили Божої — порожнеча, то й байка така без iстини. Коли ж вона з правдицею — хто посмiє назвати її неправдивою? "Для чистих усе чисте, а для занечищених та для невiрних не чисте нiщо, але занечистилися i розум їхнiй, i сумлiння" (До Тита, 1-15). Цим хворим, позбавленим страху Божого, а з ним i доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а споганенi в них розум та сумлiння.
Цей потiшний i фiгурний рiд писань був найкращий для стародавнiх мудрецiв. Лавр i взимку зеленiє. Так мудрi i в забавках розумнi, i в брехнi iстиннi. Істина їхньому гострому зоровi не здаля бовванiла, як простацьким розумам, а ясно, мов у свiчадi, виставлялася, i вони, забачивши вiдразу живу її подобу, уподобили її у рiзноманiтнi тлiннi фiгури.
Жоднi фарби не передають приваби троянди, лiлеї, нарциса настiльки точно, наскiльки прегарно в них з'явлена невидима Божа iстина — тiнь небесних i земних образiв. Звiдси народились iроглiфiка, емблематика[7] , таїнства, притчi, байки, подобизни, приказки... І не дивина, що Сократ[8] , коли його внутрiшнiй янгол — керманич у всiх його справах — повелiв писати вiршi, тодi вiн вибрав Е з о п о в i б а й к и[9] . І як кожна вправно показана картина здається неукам брехнею, так i тут виходить.
Сонце всiх планет i цариця Бiблiя з тайнотворених фiгур, притч та подобизн утворена. Вся вона лiплена з глини i зветься у Павла "буйством". Але в цю глину вдихнуто дух життя, а в тiм буйствi ховається мудрiсть усього смертного. Зобразити, приєднати, уподiбнити — означає те саме.
Прийми ж, люб'язний приятелю, дружнiм серцем вiд твого друга цю небезсмаковиту думок його воду. Не мої це думки, не я їх вигадав, бо iстина безначальна. Але люблю — з тим i мої, люби — i будуть твої. Знаю, що твiй плотський бовван рiзниться вiд мого опудала, але двi рiзнi посудини хай наповняться одним лiкером, хай будуть єдина душа i єдине серце. В цьому й полягає справжня дружба i єднiсть думок. Все не наше, все загине — i самi боввани нашi. Однi лише думки завжди з нами, одна лише iстина вiчна, а ми в нiй, як яблуня в своїм зернi, затаїмося.
Будьмо ж дружнi! Прийми i споживай з Петром мої чотириногi звiрi, змії та птицi. Хай тебе Бог благословить! З ним не зашкодить i трута поганська. То лише образи, що криють, як полотном, iстину. Споживай, доки споживєш з Богом чого кращого.
Люб’язний приятелю! Твій вірний слуга,
любитель священної Біблії
Григорій С к о в о р о д а 1774 року в селі Бабаях,
напередодні П’ятидесятниці
1
Люб'язний приятелю! — Йдеться про приятеля Г. Сковороди П. Ф. Панкова.
2
Бабаї — село, де гостював Г. Сковорода у священика Якова Правицького.
3
Йдеться про так званi "силени" — потворнi фiгури, всерединi яких в античностi зберiгали чудовi скульптури богiв.
4
Не зневажай байкарства! — Загалом у давнiй лiтературi на Українi художнi прозовi форми не були розвиненi через тодiшнi приписи православної церкви, якi огуджували байкарство. Але, незважаючи на це, байка, зокрема прозова, мала певний розвиток, зате роман чи оповiдання, як жанри красного мистецтва, нi.
5
У Першому посланнi Павла до Тимофiя про байки говориться так: "Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочестi" (IV — 7).
6
Послання апостола Павла до Тита, І—14.
7
Ієрогліфіка — фiгурне зображення конкретної речi, яка має символiчне значення на пiдставi домовленостi (наприклад, змiя — мудрiсть, обручка — вiчнiсть i таке iнше). Емблематика — картинка iз символiчним значенням.
8
Сократ (469 — 399 рр. до н. е.) — давньогрецький фiлософ.
9
Тодi вiн вибрав Езоповi байки — в дiалозi "Федон" Платон говорить, що Сократ з любовi до поезії займався переказуванням байок Езопа, тобто переводив їх на вiршi, бо байки Езоповi написано прозою. В традиції барокової лiтератури було писання на задану тему, зокрема на теми античних байок, але сюжет опрацьовувався так, що починав звучати як самостiйний твiр. Ця традицiя затрималася i в ХІХ ст. (І. Крилов, Л. Глiбов).