Страница 3 из 6
- Знав я одного джокера. А точніше не одного. В іграх та кіно були такі ось кадри!
Ворота замку знову відчинилися. Цього разу з них стали виходити монстри більшими. Вони навіть згиналися, щоби виповзти.
В даному випадку крокують роботи!
Хлопчик-геній вигукнув:
- Євангеліон !
Дівчинка здивовано запитала:
- Що?
Едік з посмішок пояснив:
- Цей мультсеріал було знято на тій планеті, звідки я родом. І там теж були такі великі роботи!
Адала помітила:
- Планета у вас дивовижна. Ти якось казав, що у вас понад двісті країн.
Хлопчик із зітханням відповів:
- Так, на жаль, так воно й є.
Дівчинка недовірливо запитала:
- А чому на жаль? Можливо, якраз на щастя. Тому що мати стільки країн та культур на одній планеті, здорово!
Едік заперечив:
- Ні! Не дуже й здорово. Люди надто часто воюють і пускають у хід кулаки. Тобто, я хотів сказати, різні країни надто часто конфліктують і кидають одна на одну ракети.
Адала зітхнувши помітила:
- Та це...
Хлопчик-воїн рішуче закінчив:
- Неподобство! А поки що займемося роботами!
А електронних монстрів вийшла справді ціла дюжина. І на них зброї стільки, що можуть зруйнувати ціле місто.
Едік помітив:
- Тут проти них потрібний інший підхід.
І хлопчик витяг з кишені невеликий прилад з антеною.
Дівчинка з подивом запитала:
- Що це таке?
Едік відповів із усмішкою:
- Переносник швидких, але руйнівних вірусів!
Адала прочирикала у відповідь:
- Ах, які віруси, віруси- шкодируси !
Хлопчик поправив:
- Ні! Наша мета захистити добро, а не шкодити людям, чи сайкалам , чи навіть їхнім роботам!
І хлопчик-геній випустив невидимий промінь у бік термінаторів.
Згадали фільми про роботи та інші. І тут уже ніяк не попреш, що просунутий промінь таки.
Едік водив великими роботами, кожен розміром з дев'ятиповерхівкою , променем. І в нього вийшло. Ось один із термінаторів раптом застиг і став опускатися. А за ним та інший.
Хлопчик з посмішкою проспівав:
Час удачі
Настав час пограти!
Час удачі
Намагайтеся цю годину не втратити!
Дівчинка, дивлячись, як застигають і падають роботи, піднімаючи вгору пил і розкидаючи при ударі об плити поламані деталі.
- Так, це технічно!
Едік кивнув з усмішкою:
- Так, техніка у період реконструкції вирішує все!
Адала заперечила:
- Ні! Люди та кадри вирішують все! І водночас, і не всі!
І дівчинка теж витягла з кишеньки, що щось нагадує кубик- рубик , і почала його крутити.
Роботи-термінатори знову зіткнулися, і їх огорнула ціла мережа, що світилася, яка заіскрила і завібрувала. А потім, бойові машини, почали кришитися і розлітатися на дрібні шматки. Які теж, у свою чергу, вибухали, і летіли уламки, наче крижина, що потрапила під нищівний удар ключки хокейної зірки.
Адала зробила налаштування та зазначила:
- Зараз ми можемо на пару хвилин стати невидимими!
Хлопчик-ген відповів:
- Не найдосконаліший прилад, в інфрачервоному світлі буде видно нас. Давай, я краще зроблю налаштування.
У цей момент ззаду пари почувся галас. З'явилися хлопчики та дівчатка у бойових костюмах. Їх було всього дюжина, і за віком вони нітрохи не старші пари, принаймні на вигляд. Але при цьому у дітей цілком пристойна зброя. Лазерні автомати, бластери, анігіляційні крихітні горошинки-гранати. Так, хлопці тут не прості. Та ще й навчені в боях у вірті !
Едік вигукнув:
- Хлопці обережніші, інакше потрапите під удар! Тут є гармати, здатні пробивати ваші бойові костюми.
Діти-воїни залягли. По повітрю проносилося світлове проміння, і запрацювали лазерні гармати.
Вони почали бити по всьому, що рухається. Навіть по пилу.
Адала прочирикала: