Страница 8 из 126
Затремтів король, схопився, сховався за спинкою свого крісла. Сорок найсильніших электрицарів, прикриваючись свинцевими щитами, рачки стали повільно підбиратися до кулі, що обпалювала все навкруги, і, підштовхуючи списами, потихеньку викотили її з тронного залу.
Довелося королю Біскаляру визнати, що Креацій виконав завдання. Але гнів, що сповнив серце короля, вже не мав межі.
- Подивимося, чи впораєшся ти з другим завданням, - сказав король та наказав узяти Креація на борт космольоту і відправити на Місяць, - а була то пустинна планета, немов череп голий дикими скелями вищирився.
Капітан космольоту висадив конструктора на скелі і сказав:
- Виберися звідси, якщо зможеш, і завтра опівдні явися до короля! А не виберешся, - ти загинув!
Якби навіть ніхто і не прилетів за Креацієм, щоб стратити його, то все одно недовго зміг би він жити в такій жахливій пустелі.
Залишившись один, Креацій пішов досліджувати мертвий місячний простір. Згадав він про свої вірні іскорки, а їх немає! Мабуть, коли він спав, обшукали його королівські стражники і вкрали дорогоцінну скриньку.
- Погані справи! - сказав конструктор. - Втім, не так вже й погано. Ось якби у мене розум вкрали, тоді б я напевно програв!
А був на цьому Місяці океан, тільки увесь крижаний, застиглий. Конструктор став загостреним кременем вирубувати з льоду брили і складати з них загострену вежу. Потім він витесав з крижаної брили лінзу, упіймав нею сонячні промені і направив пучок їх на поверхню застиглого океану, і коли лід став танути та з'явилася вода, Креацій почав черпати її і лити на стіни крижаної вежі. Вода, стікаючи, замерзала і, спаявши брили, застигала на них виблискуючою гладкою оболонкою. І ось вже конструктор стоїть перед кришталевою ракетою, зведеною з льоду.
- Корабель у мене є, - сказав він, - тепер справа за енергією.
Він обшукав увесь Місяць, але не знайшов на ньому ні урану, ні інших потужних елементів.
- Нічого не поробиш! Доведеться використати свій мозок...
І конструктор розкрив власну голову. Мозок же у нього складався не з матерії, а з антиматерії, і дію його забезпечував тільки тонкий шар магнітного поля між стінками черепа і кристальними мислячими півкулями. Креацій вирізав в крижаній стіні отвір, увійшов до ракети, залив отвір водою, заморозив його, сів на крижане дно ракети і, діставши з голови зернятко, крихітне, як піщинка, кинув його біля себе...
Страшний блиск залив його крижану в'язницю. Ракета затремтіла, через пробитий в днищі отвір вирвалося полум'я - і ракета понеслася. Тільки ненадовго вистачило їй першого поштовху. Довелося Креацію другий раз використати свій мозок, а потім і третій, і четвертий, але вже з побоюванням, оскільки відчув він, що мозок у нього зменшується і слабшає. Але ракета вже увійшла до атмосфери планети і стала падати. Тертя об повітря розігрівало і розтоплювало її. Ракета ставала все меншою й меншою, поки нарешті не залишилася від потужного космічного корабля маленької закопченої бурульки. Втім, в ту ж саму хвилину вона торкнулася землі. Креацій квапливо заклав отвір у своїй черепній коробці та поспішив до палацу. Був саме час; годинник якраз збирався бити дванадцять.
Король мало не обімлів, угледівши конструктора, посипалися у нього іскри з очей, а чоло потемніло від гніву. Він був упевнений, що Креацій не повернеться, раз іскорок‑помічниць у нього не стало. Адже Біскаляр сам наказав замкнути їх в скарбниці разом із скринькою.
- Ну гаразд! - сказав він, киплячи від гніву. - Нехай так! Ось тобі третє завдання, і досить легке, як я вважаю. Я відкрию міські ворота, ти вибіжиш, а по слідах твоїм я пущу зграю хортів-роботів, щоб вони наздогнали тебе і розірвали своїми сталевими іклами. Якщо зумієш втікти від них, якщо з'явишся переді мною завтра в цей же час, будеш вільний!
- Гаразд, - погодився конструктор, - я прошу тільки дати мені перед цим шпильку...
Засміявся король.
- Нехай не говорять, ніби я відмовив тобі в милості. Дати йому зараз же золоту шпильку!
- Ні, милостивий правителю! - відповів Креацій. - Мені потрібно просту, залізну...
Узяв він цю шпильку і кинувся бігти з міста так, що вітер у вухах засвистів. Король злорадно сміявся, дивлячись із зубчастої стіни на те, як він мчиться. Король був упевнений, що конструктора ніщо вже не врятує.
А той все біг і біг, здіймаючи ногами пісок, тримаючи увесь час на захід, перетинаючи одну за іншою магнітні лінії планети, і шпилька його скоро намагнітилася, а коли він підвісив її на нитці, висмикнутій зі свого одягу, вона завертілася і показала на північ...
- Ось у мене вже й компас є. Відмінно! - сказав конструктор і насторожився, оскільки вітер доніс до нього тупіт. Це зграя залізних гончаків вискочила з міських воріт. З диким гавкотом і виттям мчала вона по його сліду. Скоро на горизонті з'явилася хмара пилу.
- Ах, були б у мене мої іскорки! - сказав Креацій. - Я б з вами швидко покінчив, жваві гвинтики! Ну та якось і без них обійдуся. З твоєю допомогою, шпилечка!
І він побіг далі - так швидко, як тільки міг, уважно стежачи за рухом шпильки. Королівські псарі так добре навели зграю на слід конструктора, що вона мчалася, ніби хто метеор запустив. Озирнувся конструктор і бачить: ось‑ось його наздоженуть, тому що гончаки були роботами високої напруги і швидкого ходу, створеними спеціально для висліджування і переслідування. Руде сонце дивилося крізь хмару піску, що піднялася від їх бігу. Чутно було, як люто брязкають вони шестерінками.
"Місця тут пустинні, - сказав про себе конструктор, але здається мені, ніби десь тут поблизу є поклади залізної руди"!
А показала йому це шпилька, трохи‑трохи відхилившись від напряму на північ, куди досі показувала...
Побіг Креацій в ту сторону і побачив ствол давно покинутої шахти. Камінь з такою швидкістю не котився по гірському укосу, з якою покотився він в темну прірву, укутавши лише краєм одягу свою кристалічну голову, щоб вона не розбилася.
Підбігли роботи до порожньої шахти, завили в один залізний голос, та відчувши слід, кинулися до ями.
А конструктор звівся на ноги і помчав по штольні, пробитій в магнетитовой скелі. Але біг він не просто, він то сяде, то підстрибне, ніби йому весело, - і притупне, як в танці, й підковами іскру висіче, і ще й хустинкою розгорнутою по скелі хлопне... Піднявся іржавий пил, й суцільною хмарою заповнив штольню, по якій він біг. Влетіли роботи в цю хмару, і найдрібніша залізна тирса потрапила їм в суглоби, так що вони заскреготали. Проникла тирса в їх неповороткі мізки і так їх забила, що іскри з очей посипалися. Забило залізним пилом їм колектори та з'єднання, й реле. Сіпаючись від коротких замикань, як від гикавки, роботи бігли все повільніше, а деякі, зовсім очманівши, билися лобом об стінку, так що з тріснутих голів повилітали дроти. Тих, що впали топтали ті, що бігли услід і тут же самі летіли вверх ногами. Але інші усі гналися за Креацієм, який не переставав піднімати залізний пил. Не пробіг він і милі, а за ним вже мчалася не зграя, а лише троє залізних калік, та й ті гойдалися, як п'яні, і стикалися один з одним з таким гуркотом, ніби хтось котив залізні бочки.
Зупинився конструктор і побачив, що два роботи ще біжать за ним, - як видно, голови у них були міцніші, ніж у інших.
- Неважливо ця зграя спрацьована, - помітив він. Всього тільки двоє пилу не бояться! Але і з цими потрібно впоратися...
Впав він на землю, вивалявся в залізному пилі й сам кинувся назустріч переслідувачам.
- Стій! Ім'ям короля Біскаляра!
- А ти хто такий? - запитав перший робот і втягнув повітря в сталеві ніздрі, але нічого, окрім запаху заліза, не вчув.
- Я - робот‑посильний, дистанційно керований, з усіх боків закутий, клепаний, штампований! Станьте заклепка до заклепки і побачите у свої чотири чавунні зиркалки, який я молодець, як грає сталевий дух проти чавунок двух! Напружте свої котушки, це вам не іграшки, а коли сперечатися будете, - то свого електричного життя позбудетесь!