Голос Неба

Отож повна непридатність цілого стосу подібних публікацій — а їхня бібліографія, з якою я теж ознайомився, коли мене не зраджує пам’ять, налічувала близько п’яти з половиною тисяч позицій, — була очевидна для кожного співробітника Проекту. Найсмішніше при цьому було те, що такі праці й далі досить часто виходили в світ, який, втім, коли не брати до уваги невеликого кола обраних, анічогісінько не знав про існування «зоряного листа». Тож професійна гордість і почуття солідарності зайнятих у Проекті лінгвістів піддавалися суворому іспиту, коли Рейнгорн, одержавши поштою чергову порцію відповідних статей і праць, повідомляв нам на напівофіційних робочих зустрічах про новини у сфері «зоряної семантики». Непридатність, безплідність усіх отих міркувань, щедро нафаршированих математикою, хоч і розчаровувала, та все ж була справді забавна.

Доходило навіть до сутичок, бо мовознавці звинувачували Рейнгорна у зумисній злостивості. Взагалі суперечки між гуманітаріями і представниками природничих наук були звичним явищем у Проекті. Перших у нас називали «гумами», других — «фізами»; словник свого внутрішнього жаргону у Проекті був досить багатий. Цим жаргоном, так само, як і формами співжиття обох «сторін», міг би колись із користю для себе зацікавитися соціолог.

З досить складних причин Белойн залучив до команди MAVO цілий букет фахівців-гуманітаріїв; не останню роль у цьому відіграло й те, що й сам він був за освітою й уподобаннями гуманітарій. Проте їхнє суперництво з «фізами» не могло дати якихось плідних наслідків, оскільки наші антропологи, психологи й психоаналітики разом з філософами не мали, власне, ніяких матеріалів для роботи. Тому, як тільки намічалося закрите засідання якоїсь секції «гумів», на дошці оголошень хтось завжди дописував біля назви реферату літери «SF»;[24]це хуліганство, на жаль, виправдувалося безрезультатністю таких засідань.

Тим часом спільні зібрання майже завжди закінчувалися відвертими сварками. Найбільш жовчними були, мабуть, психоаналітики, особливо агресивні у своїх вимогах: вони домагалися, щоб відповідні фахівці розшифрували «буквальний смисл» зоряного послання, а тоді вже, мовляв, вони візьмуться до визначення усього комплексу символів, яким оперує цивілізація «відправників». Тут, певна річ, аж просилася відповідь на зразок сміливої гіпотези, наприклад, такої, що для їхньої цивілізації характерне безстатеве розмноження, а це неминуче має десексуалізувати її «символічну лексику» і тим самим заздалегідь прирікає на поразку будь-яку спробу психоаналітично дослідити її. Того, хто про це говорив, одразу ж називали неуком, адже сучасний психоаналіз вже не обстоює фрейдистську гіперсексуальність; а коли ще на такому засіданні брав слово якийсь феноменолог, затятим суперечкам не було кінця. Ми ж бо мали справжні embarras de richesse[25]через надмір зовсім непотрібних фахівців-«гумів», що репрезентували навіть такі езотеричні наукові галузі, як психоаналіз історії чи плейографія (їй-богу, не пригадую, чим, власне, займаються плейографи, хоча я певен, що колись мені про це говорили).

Мабуть, усе ж таки Белойнові не слід було щодо цього піддаватися впливові Пентагону: його радники засвоїли тільки одну праксеологічну максиму, але засвоїли назавжди. Вона проголошує, що коли одна людина викопає яму об’ємом в 1 м3за десять годин, то сто тисяч копачів викопають таку ж яму за частку секунди. Зрозуміло, що цей натовп землекопів порозбиває собі голови лопатами, перш ніж вхопить першу грудку землі; так само й наші нещасні «гуми» переважно сварилися або з нами, або між собою замість «ефективно працювати».

Проте Пентагон увірував у прямо пропорційну залежність між капіталовкладеннями у Проект і наслідками його роботи, й на це не було ніякої ради. На саму лише думку про те, що наші опікуни впевнені — з проблемою, якої не розв’язати п’ятьом фахівцям, безперечно впораються п’ять тисяч, — волосся дерлося догори. Бідолашні наші «гуми» перебували у стані психологічної напруженості й закомплексованості, оскільки вони були, по суті, приречені на повне безробіття, хоч і завуальоване різними способами, і коли я прибув до Проекту, Белойн признався мені віч-на-віч, що його найбільша (але нездійсненна!) мрія — позбутися цього вченого баласту. Та про це не могло бути й мови з дуже простої причини: хто вже увійшов до складу співробітників Проекту, не міг просто собі вийти з нього, бо це загрожувало «розгерметизацією» або витоком секретної інформації у широкий світ, який на той час ні про що й гадки не мав.

Тож Белойн мусив бути генієм дипломатії і тактовності, й навіть вигадував час від часу для «гумів» якісь заняття чи, власне, заміну занять; дотепи на їхню адресу не смішили його, а лютили, бо знову роз’ятрювали загоєні вже рани, — так було, наприклад, коли у «скриньці ідей» виявили пропозицію перевести психологів і психоаналітиків у службовому порядку з посад дослідників зоряного листа на посади лікарів для тих, хто не може прочитати цей лист і через те потерпає від стресів.

Вашінгтонські радники ставили Белойнові палиці в колеса також і тим, що час від часу хапалися за нову ідею, — наприклад, дуже довго й настирливо домагалися організації великих змішаних засідань згідно з популярною засадою «brainstorming»,[26]яка полягає в тому, що розум самотнього мислителя, котрий напружено розмірковує над проблемою, замінюється всіма наявними силами, що хором, колективно «міркують уголос» на задану тему. Белойн у свою чергу випробував різні тактичні ходи — «пасивні», «наступальні» й «активні» — всупереч подібним «добрим порадам».

Оскільки силою обставин я тяжію до партії «фізів», мене вважатимуть упередженим, але повинен сказати, що з самого початку будь-яка упередженість була мені чужа. Відразу після прибуття до Проекту я взявся студіювати мовознавство, бо вважав це за необхідне, й невдовзі страшенно здивувався, переконавшись, що стосовно найосновніших і найелементарніших понять у цій начебто такій точній, математизованій і «офізичненій» науці немає й сліду одностайності. Скажімо, найбільші авторитети не можуть дійти згоди в основному, фундаментальному питанні — що таке, власне, морфеми і фонеми.

Коли я цілком поважно запитував у відповідних осіб, як вони можуть працювати за подібного стану речей, мої наївні запитання сприйнято було за продиктовані злостивістю кпини. Адже я потрапив — хоча й не усвідомлював цього спочатку — між молотом і ковадлом, думав, що дрова треба рубати, не замислюючись над тим, які при цьому тріски летять, і лише мої зичливці — такі, як Раппопорт і Ділл, приватним чином утаємничили мене у складну психосоціологію співіснування «фізів» і «гумів» (іноді її називали «холодною війною»).

Проте я мушу зазначити — не все, що робили «гуми», було непотрібне; так, наприклад, цікавими були теоретичні праці змішаної групи Уейна й Трекслера, присвячені теорії «скінченних автоматів із самоусвідомленням», тобто здатних до «повної аутодескрипції». А взагалі, чимало цінних праць народилось у середовищі «гумів», з тим лише уточненням, що зв’язок цих праць із «зоряним листом» був або дуже слабкий, або його й зовсім не було. Я про все це кажу не для того, щоб якось принизити «гумів», а для того, щоб показати, який великий і складний механізм запущено було в дію на Землі з нагоди Першого Контакту і скільки той механізм мав клопоту з самим собою, із власними деталями, що безперечно не сприяло досягненню ним головної мети.

Не дуже сприятливі — з погляду, так би мовити, «тілесного» комфорту — були й наші побутові умови. У селищі майже зовсім не було автомобілів, бо прокладені колись дороги позаносило піском: зате діяло мініатюрне метро, збудоване ще для обслуговування атомного полігону. Усі будівлі стояли на величезних бетонних опорах, — сірі й важкі коробки з опуклими боками, а під ними, на бетоні порожніх стоянок, гуляв тільки гарячий вітер; у цьому тісному просторі він дув потужно, як із доменної печі, переганяючи хмари отого жахливого червонястого, незвично дрібного піску, який проникав усюди, досить було тільки вийти з герметичних приміщень. Навіть басейн містився під землею, інакше в ньому було б неможливо плавати.

24

Science Fiction —наукова фантастика(англ.).

25

Труднощі у виборі(фр.).

26

Мозкового штурму(англ.).