Фіаско

Океан північної півкулі, з білою шапкою полярної криги, розділяв два континенти — західний, якого земляни назвали Норстралія, вдвічі більший за Африку, і східний, Гепарія, названий так через форму розпластаної печінки. На підставі знімків, зроблених під час польоту «Гавриїла», який збирався сісти біля зірчастого утворення на Гепарії, Накамура визначив місце старту тих чотирьох квінтянських ракет: вони піднялися з тропіка, тільки на протилежних материках. Справді затулені хмарами, ракети не виявили себе типовим полум’ям віддачі, одначе Накамура визнав, що їх було або катапультовано, або їхня тяга мала незначний термічний складник. Незалежно від того, чи ракети було катапультовано з незапущеними двигунами, чи з холодним корпускулярним струменем, вони розігрілися, долаючи звуковий бар’єр, що дало змогу виявити гарячу частину їхніх трас і способом ретрополяції визначити місце пускових установок.

Якщо ракети вискочили з хмар майже одночасно, дві зі сходу, а дві із заходу, то це свідчить про попередню синхронізацію акції й, отже, про співробітництво штабів обох ворогуючих сторін.

Автори моделі не погодилися з думкою Накамури. Атмосфера Квінти густо іскрилася світними цятками; члени екіпажу вважали, що це — крижини з кільця, яке повільно дробилося. На їхнє переконання, саме ці цятки Накамура вважав слідами ракет.

Якість зображень, отриманих на кораблі, була радше посередньою, оскільки «Гермес» одержував їх зі своїх зондів, своєрідних електронних очей, а сам ховався за Місяцем у периселенії. Крім того, довкола Квінти кружляли тисячі супутників — або в унісон її обертання довкола осі, або в протилежному напрямку. Напрям руху по орбіті нічого не говорив про їхнє походження, бо супротивники могли вистрелювати свої бойові супутники коротаційно або антиротаційно. Те, що супутники не зіштовхувалися та не воювали один з одним, утверджувало авторів «відчуженої сферомахії» на думці, що воєнна гра залишається «холодною» і полягає в тому, щоби тримати супротивника під загрозою, а не знищувати його бойові засоби. Якби супутники почали збивати один одного, то це свідчило б, що холодна війна вступила у фазу гарячої ескалації. Отже, орбітери супротивників тримали один одного під загрозою постійного удару. Щоб зберегти рівновагу сил, космічні системи обох сторін мусили розпізнавати одна одну. Що ж до «Гавриїла», то він для всіх був пришельцем із чужого світу, через те його й атаковано. Ротмонт наочно пояснив цей погляд на такому прикладі: два пси гарчать один на одного, що свідчить про їхню взаємну антипатію, але тільки-но вибігає заєць, вони разом кидаються навздогін за ним.

Незважаючи на це, Поласар підтримав Накамуру. Справді, невідомо, чи «Гавриїла» повинні були перехопити ракети однієї сторони, чи обох, але атака почалася з точністю, що свідчила про заздалегідь узгоджений план операції. Сигнали, котрі посилав «Посол», було, поза всяким сумнівом, на планеті прийнято, й відсутність відповіді не означала пасивності. Стірґард не приєднався до жодної зі сторін. Питання, чи «Гавриїла» було піддано нападу, запланованому на Квінті, чи це зробили самостійні орбітери, він вважав другорядним. Головне те, що планета відмовляє їм у контакті, отож їм треба зараз вирішити, чи можна її до цього примусити.

— Тільки не вмовляннями, — стверджував Гаррах. — І не реалізацією первісної програми. Що більше пошлемо спускних апаратів, то більше буде сутичок. Вони примусять наших посланців оборонятися та відступити або прийняти бій. Оскільки війна нам ні до чого, а відступ не входить у плани, то замість делікатно жалити їх і щипати, ми повинні продемонструвати рішучість. З горилою не можна ні заприязнитися, ні умиротворити її, помаленьку кусаючи за хвіст.

— У горили хвоста нема, — зауважив Кірстінґ.

— Ну то в крокодила є. Не лови мене на слові. Єдине, що нам залишилося, — це демонстрація сили. Якщо хтось має кращу ідею, прошу висловитися.

Ніхто із присутніх не озивався.

— У тебе є конкретний план? — запитав Стірґард Кірстінґа.

— Так. Кавітація[89] Місяця. Максимальний ефект з мінімумом шкоди. З планети це побачать, однак не відчують. Я вже давно думав про це. GOD щойно все підрахував. Місяць розпадеться, але його уламки залишаться на орбіті. Центр мас зміни не зачеплять.

— Чому? — поцікавився домініканець.

— Бо фрагменти обертатимуться довкола Квінти по тій самій орбіті, що й Місяць. Планета становить з ним двоїсту систему, а оскільки вона значно важча, то центр обертання системи перебуває поблизу неї. Цифр я не пам’ятаю. У всякому разі, динамічний розподіл мас не зміниться.

— Зміняться гравітаційні припливи та відпливи, — втрутився у розмову Накамура. — Ти це врахував?

— Урахував GOD. Літосфера навіть не здригнеться. Щонайбільше активізуються неглибокі сейсмічні вогнища. Припливи та відпливи в океані стануть слабшими. Це все.

— І яка ж від цього буде користь? — запитав Араґо.

— Це буде не тільки демонстрація сили, а й повідомлення. Перед цим ми пошлемо їм попередження. Пояснити докладніше?

— Тільки коротко, — сказав командир.

— Я не хочу, щоб хтось бачив у мені чудовисько, — з незворушним спокоєм відповів перший пілот. — Іще на самому початку ми передали їм логічний розрахунок, а також твердження на кшталт «Якщо А, то Б», «Якщо не А, то В» і так далі. Ми заявимо їм: «Якщо ви не відповісте на наші сигнали, ми знищимо ваш Місяць — і це буде перше попередження про нашу рішучість домогтися контакту». Ну і ще раз усе те, про що їм сигналізував «Посол»: мовляв, ми прибули з мирними намірами, і якщо вони перебувають у якомусь конфлікті, то ми збережемо в ньому нейтралітет. Отець Араґо може все це прочитати, це благовіщення висить у стерновій рубці, й кожен член екіпажу отримав окремий примірник.

— Я читав, — відповів Араґо, — а що буде опісля?

— Усе залежатиме від їхньої реакції.

— Ти вважаєш, що ми повинні встановити їм певний термін? — запитав Ротмонт. — Це був би ультиматум.

— Називай це як хочеш. Можемо не встановлювати точного терміну: вистачить чітко заявити, доки ми утримуватимемося від дій.

— Чи є ще якісь пропозиції, крім відступу? — запитав Стірґард. — Нема? Тоді хто за проект Гарраха?

Поласар, Темпе, Гаррах, Ель Салям і Ротмонт підняли руки. Накамура завагавсь, однак, зрештою, теж приєднався до них.

— Чи враховуєте ви те, що вони можуть відповісти нам достроково, але не сигналами? — запитав Стірґард.

Усі десятеро сиділи довкола величезної плити, що, мов стіл на одній ніжці, спиралася на ажурний перетин ланжеронів, які відділяли верхню, гравітаційну стернову рубку від навігаторської, а вона зараз була порожня. Тільки блимання моніторів над розташованими вздовж стін пультами оживляло простір під ними грою світла й тіні.

— Цілком можливо, — озвався Темпе. — Я не знаюся на латині так добре, як отець Араґо. Якби я прилетів сюди тільки з власної волі, то не голосував би «за». Але ми тут не просто десять звичайних астронавтів. Якщо «Гермес» після всіх його спроб установити мирний контакт усе-таки було піддано нападу, то це означає, що вчинено напад на Землю, бо нас сюди прислала вона. Через те Земля має право заявити нашими вустами: «Nemo те ітрипе lacessit»[90].

Пароксизм

Сидеральні операції, феномени астрономічних розмірів, через силу, що вивільняється в них, не дають спостерігачеві таких глибоких, вражаючих переживань, як повінь чи тайфун. Навіть звичайний землетрус, подія для Космосу ультрамікроскопічна, виходить уже за сприйнятливість людських органів чуття. Справжній жах або захват викликають у нас події ні надто гігантського, ні надто малого масштабу. Ніхто не здатен пересвідчитися, що таке зірка — камінь чи діамант. Найменша зірка, океан океанів вічного вогню, вже з відстані мільйона кілометрів обертається на стіну жару, котра виходить аж за горизонти, а при наближенні до неї втрачає будь-яку форму, розпадаючись на хаотичні вихори полум’я, що засліплюють з однаковою силою: тільки з великої далечі холодніші воронки хромосфери зменшуються до розмірів сонячних плям.

89

Тут у значенні: порушення суцільності (від лат. cavitas — «порожнина»).

90

Ніхто не нападе на мене безкарно (лат.).