Фіаско

Ну, а дана ситуація — то наслідок неправильних дій, викликаних відхиленням од програми експедиції. Згідно з GODом, зроблено низку хибних кроків з тієї простої причини, що коли їх робили, вони не здавалися хибними, їхній досить-таки фатальний баланс виявився лише в ретроспекції. Коротше кажучи, «Гермес» було введено у парадокс Ерроу[76], який полягає ось у чому: той, хто на щось відважується, намагається реалізувати конкретні цінності, причому кожна з них вельми важлива, але вони однаковою мірою нездійсненні. У габариті між максимальним ризиком і максимальною обережністю виникла рівнодіюча, з якої нелегко буде вибратися. GOD не вважав, що командир має відповідати за безвихідь, у якій вони опинилися, бо він, командир, прагнув поєднати ризик із завбачливістю. Після захоплення квінтянських орбітерів за Юноною і виявлення їхніх віроїдів Стірґард упав у надмірну обережність — маскував корабель і не посилав Квінті сигналів, котрі сповіщали про візит із космосу. Ціна такої завбачливості проявляється зараз.

Другою помилкою було надання «Гавриїлові» надто великої автономії, тобто надмірної самостійності. Цей парадокс також виник від зайвої обережності й хибної передумови, ніби «Гавриїл», переважаючи швидкістю орбітери чи ракети Квінти, здійснить посадку, не давши себе перехопити. Щоби він міг розвинути таку швидкість, його оснастили тератронним приводнем. А щоби після посадки він міг належно реагувати на несподівану поведінку господарів, його забезпечили аж надто розумним комп’ютером. Програма SETI передбачала послання перших легких зондів, але від цього довелося відмовитися, коли дипломатичні радіооперації «Посла» закінчилися крахом. Хоча ніхто й не вважав, що «Гавриїл» перетворить свій повідневий агрегат у сидеральну ядерну гармату, це все-таки сталося. Через надмірну винахідливість «Гавриїлового» комп’ютера, замість виконати програму, всі опинились у пастці. Тепер уже не можна було посилати нових зондів, так ніби нічого й не сталося. Нова ситуація потребувала нової тактики. Для її обміркування GODові знадобиться двадцять годин. На тому й порішили.

Після вечірнього чергування пілот не міг заснути. Він подумки вертався до наради, з якої не виніс для себе нічого, крім посиленої відрази до GODa. Цей найвищий електронний розум, може, й володів прекрасною логікою, проте ефекти її були вкрай фарисейські. Унаслідок допущених помилок вони відхилилися від програми, але в цьому не завинили ні командир, ні GOD, що він зумів дуже швидко довести. Парадокси Ерроу, багатий лихими наслідками камуфляж — через надмірну підозріливість квінтян, викликану «саботажницькою» гіпотезою походження віроїдів, тепер це блискуче довів GOD... А хто весь час прислужувався своїми порадами командирові?

Прив’язаний до ліжка, бо на кораблі панував стан невагомості, Темпе зрештою так розлютився, що про сон не могло бути й мови. Тоді він увімкнув над узголів’ям індивідуальну лампу, витягнув з-під ліжка «Програму корабля „Гермес“» і заходився читати. Спершу переглянув загальні постулати, які стосувалися Квінти. Книжку цю видрукував комп’ютер перед самісіньким стартом з «Евридіки» на основі зібраних та опрацьованих астрофізичних спостережень: квінтяни володіють енергією приблизно 1039 ерґів. Отже, їхня цивілізація перебуває на досидеральному рівні. Головні джерела енергії — очевидно, термоядерні реакції зоряного типу, але силові установки НЕ виведено у космічний простір. Імовірно, їхня енергетика після вичерпання викопних видів палива пройшла, як і земна, період використання уранідів, подальша експлуатація яких після освоєння циклу Бете[77] виявилася нерентабельною. Здається малоймовірним, щоби планета впродовж останніх ста років зазнала війн із застосуванням ядерної зброї. Холодна екваторіальна пляма не могла бути наслідком такої війни. Постатомна ядерна зима огорнула би практично всю планету, оскільки підняті у стратосферу маси пилу збільшують альбедо всієї кулі. Причини припинення будівництва льодового кільця з океанічних вод невідомі. Темпе пропустив під пальцями сторінки, заповнені діаграмами і таблицями, аж поки знайшов розділ «Рівень цивілізації. Гіпотези».

«1. Квінту роздирають внутрішні конфлікти, значною мірою спричинені технологічними факторами. На таку думку наводить наявність антагоністичних держав або інших агрегацій. Ера явних збройних інцидентів уже минула й до наслідку типу „переможці-переможені“ не призвела, а повільно перейшла у фазу таємного військового протистояння».

У цьому місці, вже на борту «Гермеса», було вклеєно вставку GODового авторства: «Один із аргументів на користь криптовоєнного конфлікту — паразити двох супутників Місяця. При цій інтерпретації блоки супротивників співіснують у такому стані, який не є ні класичним миром, ані класичною війною в розумінні Клаузевіца[78]. Окрім боротьби на фронтах криптомахічного типу, вони обмінюються кліматичними ударами, взаємною каталітичною ерозією технопродукуючих потенціалів. Це могло зірвати творення льодового кільця, оскільки тут потрібне було загальне співробітництво».

Наступний висновок походив знову з «Евридіки»: «Якщо існують такі антагоністичні групи й вони змагаються між собою некласичним способом, то контакт із будь-яким космічним пришельцем може бути значно утруднений. Апріорі здобуття космічного союзника — малоймовірний шанс для кожної зі сторін, якщо їх тільки дві. Бо інопланетяни не матимуть жодної вигоди ставати в конфлікті на той чи той бік. Контакт може відразу ж виявитися капсулем, який тиха, постійно тліюча і вперта криптомахічна війна оберне на лобове зіткнення обох сторін та сил. Приклад: хай на планеті існують блоки А, Б і В, які воюють між собою. Якщо Б вступить у контакт із пришельцем, то це буде викликом для А і В, які відчують для себе велику небезпеку. Вони можуть або атакувати пришельця — щоби він не збільшив потенціалу Б, — або разом атакувати Б. Бо ситуація стане нестабільною, а в будь-якій нестабільності достатньо стороннього фактора з великим технічним потенціалом (таким потенціалом повинен володіти пришелець, якщо він зумів здійснити галактичний стрибок) — щоби справа дійшла до ескалації ворожих дій».

«2. Квінта — федерація або протекторат. На ній нема рівносильних антагоністів, оскільки одна великодержавна сторона підкорила всю планету. Таке підкорення — внаслідок чи то переможної війни, чи мирних дій — також не створює передумов для контакту з галактичним прибульцем. Не треба приписувати всепланетній державі ні демонічних, ані імперіалістичних намірів щодо інопланетян. У намірах змодельованої таким способом Квінти — не знищення прибульця, а розладнання його планів установити контакт — зокрема висадитися на планеті. Технологічні дари, яких можна сподіватися від прибульця, легко можуть виявитися дарами згубними. Спроби утримати прибульця в послуху, аби він не порушив пануючої соціополітичної рівноваги, можуть рикошетом ударити саме по цій рівновазі. Отож і в такій системі можливе небажання контакту. Це — спрямована в космос політика під назвою PERFIS (Perfect Isolation[79]), за аналогією до історичної британської splendid isolation[80]. Висота інформаційних бар’єрів контакту, який повинен подолати прибулець, неозначена».

«3. За твердженням Гольґера, Кроха та їхніх послідовників, об’єднана планета, на якій нема ні переможених, ані переможців, сильної влади й поневолених, теж може не прагнути контакту. Головні дилеми такої цивілізації, яка сходить з лінії Ортеґи-Нейссла поблизу верхньої зони вікна, змішуються на стику її культури і технології. Культура завжди відзначається регулятивним відставанням створюваних правових та звичаєво-етичних норм щодо технології в параболітичному прискоренні. Технологія уможливлює вже те, що забороняє культурна традиція.

76

Парадокс (теорема) про неможливість «колективного вибору». Сформульований американським економістом Кеннетом Ерроу (Ke

77

Цикл Бете (також Вуглецево-азотний цикл або CNO-цикл) — ланцюжок термоядерних реакцій, внаслідок яких водень перетворюється на гелій та виділяється енергія. Запропонований 1938 р. німецьким фізиком-теоретиком Гансом Бете (Hans Bethe, 1906-2005) як джерело енергії звичайних зірок із температурою в центральній частині близько 20 млн К.

78

Йдеться про прусського генерала, військового реформатора і теоретика Карла фон Клаузевіца (Carlvon Clausewitz, 1780-1831), знаного завдяки незавершеній праці «Про війну» («Vom Kriege»), присвяченій питанням про стратегію, тактику та філософію війни. Одне із його найзнаменитіших визначень: «Війна є продовженням політики іншими засобами».

79

Цілковита ізоляція (англ.).

80

Блискуча ізоляція (англ.).