Фіаско

При 99 відсотках швидкості світла вакуум у вхідних отворах двигунів густішав, водню було достатньо, тривале прискорення збільшувало масу корабля-розвідника вже сильніше, ніж його хід. GOD підтримував 20 g без найменших відхилень, і конструкція, розрахована на вчетверо вищі перевантаження, не постраждала. Жоден живий організм, більший від блохи, не витримав би власної ваги у такому польоті. Кожна людина важила понад дві тонни. Під таким пресом не можна було би поворушити ребрами, роблячи вдих, і серце розірвалося б, нагнітаючи рідину, набагато важчу за рідкий свинець. Однак вони не дихали, і їхні серця вже не билися, хоча ці люди й не померли. Екіпаж спочивав у рідині, що заміняла йому кров. Насоси, здатні працювати й у стократ більшому тяжінні (звичайно, такого тиску ембріоновані вже б не витримали), перекачували в їхні судини онакс, а серця скорочувалися раз або двічі на хвилину — не працювали, а лише пасивно приводилися в дію припливом життєдайної штучної крові.

У призначений час GOD змінив курс, і, прямуючи до скупчення зірок у коротаційному колі галактики[53], «Гермес» викинув крізь отвір у носі захисний щит. Він випередив корабель на кілька миль і, ніби завмерши на цій відстані, виконував роль протипроменевої броні. Якби цього захисту не було, то за розвиненої швидкості космічне проміння знищило б надто багато нейронів у людському мозку. За кормою вже променіла блакитна Альфа. Усередині тунельної палуби, у довгій кормі «Гермеса», однак, не запанувала цілковита темрява, бо ізоляційні шари реакторів давали мікроскопічний витік квантів і біля стін жевріло випромінювання Черенкова[54]. Ця бліда напівтемрява панувала у позірному безрухові, в ідеальній тиші, й лише двічі крізь масивне вікно перегородки, що відділяла ембріонатор од верхньої рубки управління, сюди проникли гострі, різкі спалахи. Першого разу досі сліпий контрольний монітор захисного щита зблиснув холодною білиною й одразу ж згас. Пробудившись за наносекунду, GOD віддав відповідний наказ. Струм повернув важіль, ніс корабля відкрився і бурхнув полум’ям так, щоби новий вистрілений щит замінив розбитий, який його космічний пил умить перетворив на розжарену хмару атомів. «Гермес» пролетів крізь сонячний феєрверк, що розтягся за кормою довгим хвостом, і помчав далі. За кілька секунд автомат урівноважив безладне тремтіння нового щита, щоразу рідше блимаючи жовтогарячими контрольними лампочками бакборту та штирборту[55], ніби чорний кіт по-змовницькому і заспокійливо кліпнув жовтими очима до GODa. Потім на кораблі все знову завмерло — аж до наступного зіткнення з метеоритним чи кометним пилом. Урешті цезієві годинники, блимаючи, подали умовний знак. GODy не треба було дивитися на покажчики — вони були його власними почуттями, і він читав їхні показання своїм мозком, який через його трисантиметровий розмір жартуни з «Евридіки» називали «курячим». GOD стежив за показаннями люменометрів, щоби не відхилятись од курсу при зменшенні тяги. Приглушені й реверсовані двигуни почали гальмування. І цей маневр пройшов бездоганно: навігаційні зірки на фокаторах навіть не здригнулись, отож запрограмована поправка траєкторії польоту не знадобилася. У принципі зменшення близькосвітлової швидкості до параболічної, приблизно до 80 км/сек лише за мікропарсек — перед Юноною, периферійною планетною системою, — потребувало простого реверсування тяги, аж поки вона сама згасне від нестачі водневого палива й перейде на гальмування гіперголами. Проте GOD вчасно прийняв попередження «Евридіки» і, перш ніж братися до реанімації, змінив програму гальмування. Сяйво воднево-гелієвих сопел так само, як і полум’я самозаймистих палив, розрізнити було легко, й тепер для GODa першим законом стала «надзвичайно обмежена довіра до Братів по Розуму». Він не копирсався в бібліїстиці, не аналізував сварок між Каїном і Авелем, а просто пригасив прямопотокові двигуни у тіні Юнони і використав її тяжіння для зменшення швидкості та зміни курсу. Друге газове небесне тіло Дзети допомогло йому перейти на параболічну швидкість, і лише тоді він задіяв реаніматори.

Водночас GOD вислав назовні автомати з дистанційним управлінням, які натягли на сопла корми і носа маскувальну апаратуру — електромагнітні міксери. З цього моменту полум’я тяги розмазалося: його радіація була спектрально розсіяна. Найделікатніший етап гальмування відбувся на порозі системи Юнони: GOD запланував та виконав його вправно, як і належало комп’ютерові останнього покоління. Він просто прорізав «Гермесом» найвищі шари атмосфери газового велетня. Перед кораблем утворилася подушка розпеченої плазми і, втрачаючи у ній швидкість, GOD витиснув із кліматизацїї «Гермеса» все, на що вона була спроможна, щоби температура в ембріонаторі не піднімалася більш як на два градуси. Плазмова подушка вмить знищила захисний щит, який і так був уже непотрібний, і замінила його іншим — він мав захищати корабель від пилу й уламків комет на планетних орбітах. «Гермес» розпікся у вогняному проході, але в тіні Юнони він охолов, і GOD переконався, що розпечені хмари, майже протуберанці, викликані гальмівним маневром, опадають відповідно до закону Ньютона на важку планету. GOD не лише замасковував присутність «Гермеса», а й замітав усі його сліди. Корабель із погашеними двигунами дрейфував у далекому афелії, коли в ембріонаторі засвітились усі лампи, а головки медикомів зависли над контейнерами, готові до роботи.

За програмою першим мав прокинутися Ґерберт, щоби за потреби долучитись як лікар до операції пробудження. Однак цю послідовність було порушено: біологічний фактор залишався найслабшою ланкою таких складних операцій. Ембріонатор містився на середній палубі й порівняно з кораблем здавався мікроскопічною шкаралупкою, оточеною багатьма шарами броні та протипроменевою ізоляцією з двома люками, які вели до житлових приміщень. Центр «Гермеса», званий «містечком», з’єднувався комунікаційними шахтами з рубкою управління, розділеною на два яруси. Між носовими перегородками тяглися лабораторні палуби, призначені для роботи як у стані невагомості, так і при гравітації. Енергетичні ресурси були розташовані на кормі — в анігіляційних контейнерах, у недосяжному для людей сидеральному машинному залі й у камерах спеціального призначення. Між зовнішньою та внутрішньою бронею корми були шасі, щоби корабель міг приземлятися на планетах і ставати на вигнуті членистоногі сталеві балки. Посадці мала передувати перевірка витривалості ґрунту, бо на кожну з велетенських лап ракети припадало 30 000 тонн ваги. На середній палубі вздовж штирборту було складено розвідувальні зонди та допоміжне оснащення для них, уздовж бакборту — автомати для внутрішнього й зовнішнього обслуговування, здатні самостійно вести далеку розвідку, пересуваючись поверхнею чи здійснюючи перельоти. Були серед них і велетоходи.

Коли GOD увімкнув реанімаційні системи, на «Гермесі» панувала сприятлива для операції невагомість. До Ґерберта повернулися нормальний пульс і температура тіла, але він не прокидався. GOD докладно обстежив його і завагався. Мав приймати рішення самостійно. Власне, він не вагавсь, а порівнював шанси на успіх різних медичних процедур. Можна було почати з реанімації командира Стірґарда або витягти лікаря з ембріонатора і перенести його до операційної. GOD вчинив так, як людина, котра, опинившись перед вибором, підкидає монету. Коли не відомо, що вибрати, нема тактики, ліпшої за лотерею. Генератор випадкових величин вказав на командира, й GOD його послухався. Через дві години Стірґард, іще напівпритомний, сів у відкритому ембріонаторі, розірвавши прозору оболонку, що огортала його голе тіло. Озирнувшись навкруги, він пошукав очима Ґерберта. Репродуктор щось йому сказав. Стірґард поволі зрозумів, що це механічний голос і що з Ґербертом щось сталося. Він спробував підвестись і вдарився головою об покришку ембріонатора — вона була не до кінця відчинена. Стірґардові на мить забило памороки. Першим звуком людської мови, що пролунав у системі Дзети, була добірна лайка. Липка, біла рідина стікала Стірґарду з волосся на обличчя й груди. Він порачкував уздовж усіх контейнерів із людьми аж до відчиненого у стіні люка. Сперся плечима на м’яку оббивку стіни у кутку між порогом та стелею й, витерши молочну рідину, що липла до пальців і повік, обвів поглядом увесь циліндричний ембріонатор. У проміжку між саркофагами з піднятими покришками темніли вже відчинені проходи до ванн. Стірґард прислухався до голосу машини. Ґерберт, як і решта, був живий, але не прокидався. У цьому не було нічого страшного: всі енцефалографи та електрокардіографи показували норму.

53

Коло, на якому кутова швидкість зірок (що зменшується обернено пропорційно зі збільшенням радіуса) зрівнюється із кутовою швидкістю спіральних рукавів галактики.

54

Випромінювання електромагнітних хвиль зарядженою часткою, яка рухається у середовищі зі швидкістю більшою за швидкість розповсюдження світла в цьому середовищі. Випромінювання назване на честь Павла Черенкова (Павел Черенков, 1904-1990), який отримав за його відкриття Нобелівську премію з фізики у 1958 р. разом із І. М. Франком та І. Є. Таммом, які дали теоретичне пояснення цього ефекту.

55

Відповідно лівий і правий за ходом руху борти корабля.