Фіаско

Хоча він був велетнем у земних масштабах, та проти колапсара, якого мав розгойдати, залишався порошинкою. Але «Орфей» міг скористатися гравітаційним резонансом. Передаючи Аїдові свій розколиханий подув, він змушував би його стиснутися та розслабитися, й тоді чорне пекло, роззявивши пащу, відкрило б «Евридіці» вхід до Чорної Діри, аби вона впливла у вири брадихронічних течій. Перед цією операцією належало пересвідчитися, чи Квінта, віддалена на п’ять світлових років, уже перебуває у розквіті технологічної ери, а тоді визначити, коли настане слушна мить для її відвідин. Після визначення часу «Евридіка» мала утворити для себе темпоральну пристань в Аїді, розколиханому грасеровим випромінюванням «Орфея». Але його потужності вистачило б тільки на один постріл когезійної[39]гравітації (цим пострілом він сам себе знищує), тож повторити операцію було неможливо. Якби з першого разу цього зробити не вдалося — через навігаційну помилку всередині темпоральних бур, через хибні висновки щодо темпів розвитку квінтянської цивілізації або з будь-якої іншої причини, — експедиції загрожувало фіаско. А це в найкращому випадку означало повернення на Землю з порожніми руками. План цей був ускладнений ще й наміром використати в Аїдовому пеклі ретрохрони — тобто увійти в загальний час усієї Галактики, що плине назад, щоб експедиція могла повернутися до своєї Сонячної системи лише через кільканадцять років після старту, незважаючи на те, що Гарпію відділяли від Землі тисячі парсеків. Щоправда, точна дата повернення була не визначена: за ту частку секунди, впродовж якої корабель перебуватиме в брадихронах чи ретрохронах, віддалений від пресів і жорен гравітації, могли минути роки й роки.

Його розум не міг сприйняти цієї інформації — тут було повно суперечностей і головна з них така: «Евридіка» має завмерти у безчассі над колапсаром, чи, точніше, в часі, інакшому, ніж звичний. Розвідники полетять до Квінти й повернуться назад: це займе понад сімдесят тисяч годин або близько восьми років. Колапсар лише кілька хвилин має коливатися під ударами ґрасера, набуваючи форми то диска, то веретена, — так це видаватиметься далеким спостерігачам. Отож коли розвідники повернуться, вони вже не застануть корабля у колапсаровій пристані. Чорна діра задовго до їхнього повернення знову набере форми нерухомої кулі. Але «Гермес», незважаючи на це, має відшукати головний корабель у темпоральному порту. Як же він зможе це зробити, коли не застане того порту, який з’явиться, щоб одразу зникнути? Як погодити одне з іншим?

— Є фізики, — пояснив Маркові Лауґер, — котрі твердять, що розуміють існування подібних явищ так само, як розуміють, що таке камінь чи шафа. Насправді розуміють лише відповідність теорії результатам вимірів. Фізика, друже мій, — це вузька стежка, що пролягає над безоднею, недосяжною людській уяві. Це набір відповідей на певні запитання, які ми ставимо світові — світ дає нам відповіді лише за умови, якщо ми не ставитимемо йому інших запитань, тих, про які волає здоровий глузд. А що ж воно таке — здоровий глузд? Це те, що ми називаємо інтелектом, який ґрунтується на тих самих почуттях, що й почуття мавпи. Цей інтелект бажає пізнавати світ за правилами, сформованими його земною життєвою нішею. Але світ поза цією нішею, цим інкубатором мислячих мавполюдей, має цінності, яких не можна взяти в руки, побачити, вкусити, почути, обстукати і таким способом привласнити. Політ «Гермеса» триватиме для «Евридіки» лише кілька тижнів, поки вона залишатиметься у колаптечному порту. А екіпаж «Гермеса» перебуватиме в польоті майже півтори року. З них три місяці — це політ до Квінти, рік перебування на Квінті та чверть року на повернення назад. Для спостерігачів, які не перебувають ані на «Гермесі», ні на «Евридіці», «Гермес» виконає своє завдання за дев’ять років, «Евридіка» зникне з їхніх очей на такий самий час. Відповідно до часу, який відлічують на її борту, вона перейде з п’ятниці в суботу, повернеться у п’ятницю, а тоді колапсар виплюне її у простір. На «Гермесі» час пливтиме повільніше, ніж на Землі, завдяки його швидкості — близької до світлової. Час на «Евридіці» йтиме ще повільніше, а тоді полине назад завдяки її маневрам: адже вона зійде з брадихрону в ретрохрон, а звідти вискочить на галактохрони. Тобто перескочить із часу гравітаційно розтягнутого у час, обернений назад, а тоді вирине з нього і зустріне «Гермеса» в недеформованому часопросторі. Якщо «Евридіка» схибить у своїх маневрах хоча б на секунду, рухаючись у варіохронах, то ніколи не відшукає «Гермеса». У цьому нема жодної суперечності з погляду, так би мовити, світу. Суперечності виникають при зіткненні Розуму, що виник у слабкому земному тяжінні, з явищами, які зародились в умовах тяжіння у більйони разів більшому. І це — найголовніше. Світ влаштований за універсальними правилами, що звуться Законами Природи, але те саме правило може проявлятися з різною силою. Ось, наприклад, для того, хто провалився вглиб чорної діри, простір набуває вигляду часу, тому що він уже не може повернутись у ньому назад. Так само, як неможливо рухатися назад у земному часі, тобто повертатися в минуле. Переживання такого «водолаза» несила уявити, якщо навіть припустити, що він не загине відразу ж, перетнувши горизонт подій. Попри це я вважаю, що світ влаштовано, так би мовити, доброзичливо, коли нам щастить оволодіти тим, що суперечить нашим почуттям. Зрештою, подумай сам: дитина здатна оволодіти мовою, не розуміючи принципів граматики, не знаючи ні синтаксису, ні внутрішніх суперечностей мови. Ти спонукав мене до філософствування. Людина прагне осягти якісь остаточні істини. Я гадаю, що так само поводиться будь-який смертний розум. А що воно таке — остаточна істина? Це кінець шляху, де вже нема ні таємниць, ані надії. Де ні про що вже не можна запитувати, бо прозвучали всі відповіді. Такого місця нема. Космос — це лабіринт, збудований із лабіринтів. У кожному відкривається наступний. Туди, куди ми не годні увійти самі, ми проникаємо за допомогою математики. Ладнаємо з неї візочки для пересування нелюдськими просторами світу. За допомогою математики можна конструювати й позакосмічні світи, незалежно від того, існують вони чи ні. Крім того, можна полишити математику і змодельовані з її допомогою світи, спираючись на віру, увійти у потойбічний світ. Цим займаються люди, подібні до отця Араґо. Різниця між мною і ним — це різниця між можливістю та сподіванням. Я за своїм фахом займаюся досяжним, він — тим, на що сподіваються, перед чим можна стати лицем до лиця лише після смерті. Що ти осягнув після смерті? Що побачив?

— Нічого.

— Власне, у цьому полягає differentia specifica[40] між знанням та вірою. Воскрешені нічого не побачили після смерті, але це, наскільки я знаю, не порушило догматів віри. Найновіша есхатологія християнства твердить, ніби воскрешений забуває обставини перебування у потойбічному світі. Мовляв, це є актом Божественної цензури, яка забороняє людям тинятися з цього світу в той. Коли вже людина може присвятити своє життя такій еластичній вірі (доказом чого є Араґо), то наскільки ж простіше прийняти за чисту монету реальні суперечності, вивчивши які, ти можеш опинитися серед квінтян. Сприйми фізику так, як Араґо — свою віру. Хоча, на відміну од віри, фізика може помилятися. Ти маєш свободу вибору. Обміркуй усе. А тепер іди вже, я повинен працювати.

Наближалася північ, а Марк, опинившись у своїй каюті, не переставав думати про Лауґера та ченця. Фізик на своєму місці, а ось той, другий? На що він сподівається? На що розраховує? Невже на місіонерську діяльність? Чи, може, й справді виникла якась нова галузь теології, що займається нелюдськими дарами і творіннями Бога, а панотець Араґо вважає себе її представником? Чому під час розмови він сказав, що там може панувати зло? Лише тепер Марк осягнув усю глибину страху, який мав відчувати чернець. Араґо боявся не за себе, а за свою віру. Міг ставитися до Спокути як до ласки, якою ощасливили і людство, і його — представника Церкви, котрий бере участь в експедиції до нелюдських істот. Туди, куди не сягає сила його Євангелія. Священик міг так думати. А через те, що вірив у Божу всюдисущість, вірив і у всюдисущість зла, бо диявол, який уводив Христа у спокусу, існував іще перед Благословенням і Зачаттям. Отже, чернець віз із собою догмати, якими жив, заради того, щоби наразити їх на ризик бути спростованими? Він похитав головою — не міг із цим погодитися. У Лауґера міг питати про все, а у священика — не наважився б. У Євангелії нема жодного слова про те, що розповів Лазар після воскресіння з мертвих. Так само й він, Марк, нічим не може допомогти панотцеві Араґо, хоча й повернувся з того світу. Віра, аби вберегти себе, надала подібному воскресінню іншу, мирську, тлінну назву, тож не зазнала втрат. Зрештою, він, Марк, на цьому не знався, але зрозумів нестерпну самотність ченця. Зрозумів тому, що сам перестав бути самітником, безпорадним і бездіяльним, випадково взятим на борт, нещасною жертвою аварії. Почав роздягатися, збираючись лягти спати, і прислухався до цілковитої тиші, що панувала на кораблі. «Евридіка» летіла на межі світлової швидкості, а невдовзі мала реверсувати тягу. Тоді хронометри в усіх приміщеннях покажуть критичну годину, аби екіпаж встиг укластися в ліжка навзнак і пристебнутися ременями. У цей час кулі, що з’єднують корпус, виконають усередині броньованих сегментів поворот на сто вісімдесят градусів. Довкола все завирує, але хаос і сум’яття триватимуть лише якусь мить. Після цього все знову застигне у незворушному спокої. А пломінь тяги, замість того, щоби бурхати навколо корми, витягнеться вздовж носа вперед. Завдяки цьому зв’язок із Землею трохи поліпшиться. З багаторічним запізненням «Евридіку» наздоганятимуть вісті від тих, кого члени екіпажу полишили вдома. До нього, Марка, такий лазерний лист не надійде, адже на Землі в нього нікого не залишилося. Але замість минулого він мав майбутнє, заради якого варто жити.

39

Тобто зумовленої поверхневим зчепленням.

40

Видова відмінність (лат.).