Страница 4 из 60
Я знаю родину, в якій дідо — батько кількох синів, інвестор у будинок молодшого — осліп і так багато років лежав, нікому не потрібний, та зрештою помер від меланоми. Ну, йому по черзі приносили їжу і вважали, що зробили все можливе. Про гігієну та психологічні потреби людини мова не йшла. В іншій родині дві доньки відмовилися від власного життя і роками буквально спали на стільцях у лікарнях, щоб подовжити життя матері з діабетом і всіма запущеними наслідками цієї хвороби. Мучилися всі. Для мене ці два приклади однаково трагічні.
Нещодавно в українському перекладі вийшов бестселер Маргарети Магнуссон під назвою «Вишукане мистецтво прибирання по-шведськи». Думаєте, це щось про хюґе чи мінімалізм?.. Ні. Це книга про підготовку до смерті. Оригінальна назва дослівно перекладається як «Вишукане мистецтво шведського передсмертного прибирання: Як звільнити себе і родину від мотлоху прожитих років». Але ж у нас не можна говорити про смерть, «бо ж прийде». Усе б нічого, якби при цьому було заведено відсувати смерть діями й дбати про власну антикрихкість, тобто піклуватися про здоров’я і порядок у голові так, наче мова йде про миття вікон перед Великоднем. Чи купівлю корму для улюбленого кота. Або пошук бюстгальтера з пуш-апом. Що для кого важливіше.
Що ж воно таке, ця крихкість?.. Це втрата здатності до абстрактного мислення. Це коли рукостискання кволе, хода повільна, а встати зі стільця і дійти до дверей кімнати — цілий виклик. Крихкість — це якщо людину впродовж останнього року забирала «швидка», а лікарі прописали понад п’ять найменувань ліків (хоча в нас і здоровим людям часто з десяток препаратів призначають «про всяк випадок», бо ж не шкода грошей пацієнтів). Крихкість — це коли забувають випити ліки і не можуть самі виконувати буденні дії, а поруч нікого немає. Крихкість — це коли людина різко марніє, бо не хоче їсти чи харчується погано. Коли настрій сумний і депресивний. Коли ліжко вранці мокре чи складно вчасно дійти до вбиральні. Крихкість — це втрата контролю над своїм тілом [6].
Антикрихка в медичному розумінні людина активна, досить бадьора, дає собі раду, тримає стабільну вагу, а її руки теплі та вправні. Наше завдання — посприяти, щоб крихкість настала якомога пізніше і ближче до відходу та не вважалася нормою, яка мусить усіх спіткати.
Дослідження майже пів мільйона людей віком від 37 до 73 років виявило дві речі — добру і погану. Передвісники крихкості бувають у чоловіків уже принаймні в 37 років, а в жінок — у 45 (це погано). Люди, які ризикують стати такими, зазвичай уже в середньому віці мають хронічні хвороби (дві чи й більше), зокрема діабет або ожиріння, а також є бідними й соціально ізольованими (привіт, локдауне). Добра новина полягає в тому, що, якщо отямитися в 37 чи бодай у 45, слабкості та холоду власних худих пальців двадцять років по тому можна запобігти [7].
«То як протидіяти крихкості?» — нетерпляче запитаєте ви. Відповідаю: наразі найкращою профілактикою і протидією крихкості в старшому віці є запобігання хронічним хворобам і їх лікування, фізичні вправи та збалансований раціон. Мені аж ніяково писати такі очевидні речі, але інших порад доказова превентивна медицина наразі не має. Були часи, що заради антикрихкості й кров пили, і змій сушили та в ступі товкли, і дівчат диктаторам до ліжка підкладали… Але це не наші методи. Тим паче, вони недієві.
Про хронічні хвороби, раціон та руханку ми говоритимемо впродовж усієї книги. Це великий пласт інформації, і при всьому бажанні догодити аудиторії, втиснувши всю корисну інформацію в перші сторінки, я мушу писати далі й розгортати оповідь поступово. А ви поки відкладіть оте печиво, до якого потягнулася рука, поки друга тримає книжку.
Нині в соціальних мережах — там буцімто безпечно, бо так просто в щелепу не дадуть — вирують священні війни навколо питання, мати дітей чи не мати. Із часом неодмінно в коментарі приходять люди на принаймні шостому десятку і кажуть щось на кшталт: «Поки ви молоді й розважаєтеся, а треба ж народжувати, бо хто потім про вас подбає?..» Тобто хотіли добровільно бездітних людей звинуватити в егоїзмі, а «спалилися» самі. Хоч я і не childfree, та не вважаю, що дітей треба народжувати з розрахунку на те, що згодом вони про нас подбають. Це ще одна установка, яку варто видалити з нашого жертовно-примхливого світогляду. Отакий удар по традиціях з перших сторінок.
Мені здається, що сценарій «Я присвячу молодість дітям, середній вік — батькам, а потім мої діти зроблять те саме» надто песимістичний. Він поганий для всіх, бо залежні один від одного всі. Добре тільки дітям, і те не факт. Їм-бо можуть дорікати, що про них дбають, тож вони мусять бути вдячними та відповідальними за емоційний стан батьків — тільки-но спробуйте не втілити їхні сподівання щодо вашої долі!.. Пишу це як людина, яка поховала мрію кількох поколінь про три літери «к. б. н.» перед прізвищем.
Питання піклування складне. В ньому багато граней, нюансів, етичних меж. Не хочу бути догматичною чи жорсткою, не хочу, аби подумали, ніби я закликаю не дбати про близьких хай там що. Прагну лише змістити фокус на важливість відповідальності за себе та здорового егоїзму. Людина, яка може дати собі раду і не має претензій до оточення, має кращі шанси на спокійне і довге життя. Вона не говоритиме, як героїня анекдоту: «Іди, синку, женися, роби маму сиротою».
Головною цінністю та метою є ми самі й наш добробут у широкому значенні. Це вигадала не я, між іншим. Важливо знайти сенс власного життя та вміти чинити опір зовнішньому хаосу, а не шукати, як вчорашнього дня, абстрактного щастя, якого зичимо одне одному.
Микола Хвильовий сформулював гасло для української інтелігенції: «Геть від Москви!»
Лесь Подерв’янський висловив національну ідею як «Відчепіться від нас!» (ну майже так, не дослівно).
Іван Семесюк запропонував альтернативу: «Якщо вам шо-то не понятно, постарайтесь це понять».
А я вирішила запропонувати індивідуальну та водночас співзвучну з думками діячів ідею: «Зосередьтеся на собі».
Дбайте про якість життя 1) самі та 2) змолоду. Амінь.
1.3. Газ і гальма старіння
Вічне життя і молодість шукають уже не перше тисячоліття, але, здається, нічого, крім продажу душі дияволу, людська свідомість не вигадала. Та й те — лише в художній літературі. Наука теж підводить — замість щоб запропонувати чипування, латексну шкіру, пластир із сумішшю гормонів і психотропних речовин чи бодай заморожування до кращих часів науково-технічного поступу, нас розчаровують до глибини душі рептильного мозку, бо кажуть:
Головними чинниками, що визначають тривалість життя і відсутність хронічних хвороб, є спадковість, гроші, рівень стресу і здатність з ним упоратися, а також раціон, регулярні фізичні навантаження, некуріння, здорова вага й обмежене споживання алкоголю[5] [8,9].
Оце і все. Самій сумно. Це — програма-мінімум. Та якщо у 50 років відповідати бодай цим вимогам і продовжувати в тому ж дусі, то можна прожити в середньому на 12–14 років довше, ніж якщо робити все навпаки.
Ото писала б я нормальну мотиваційну книгу, сказала би (пафосно): «Всі перешкоди — лише у вашій голові! Читайте уважно, робіть, як я скажу, і житимете до 120 і більше!»
Але ні. Згадала собі на клопіт про чинники, які так з понеділка не змінити, тобто про генетику, стрес і гроші. Відкладімо здоровий спосіб життя на потім, а про них поговорімо вже.
Генетика. Дослідження так званих блакитних зон — місцевостей, де багато довгожителів, — свідчить, що здатність прожити довгі та повноцінні роки залежить від уже згаданих раціону, фізичної активності, а ще від спілкування з іншими людьми та — цього не уникнути — від генетики. Частота генів довгожительства і їхніх поєднань дуже мала. Хіба на вже згаданих островах чи в закритих спільнотах довгожителів частота таких генів у популяції зростає, бо всі одне одному рідня.
5
Здорова вага — це індекс маси тіла 18,5–24,9. Обмежене споживання алкоголю означає, що чоловікам можна вживати до 15–20 грамів чистого спирту за день, і те не щодня, ясна річ. І про індекс маси тіла, і про норми споживання алкоголю буде далі.