Страница 18 из 56
Ще одна група, яка критично залежить від наявності дупел, — папуги. У деяких видів квартирне питання піддає випробуванням найсвятіше, те, чим уславлені ці птахи, — подружню вірність. Знайомтеся: папуга зелено-червоний (Eclectus roratus), мешканець вологих тропічних лісів Папуа-Нової Ґвінеї. Це один з небагатьох видів, у якого самці чітко відрізняються від самок. Дами — червоно-пурпурові, а джентльмени — яскраво-зелені (див. посилання).
Гніздове дупло цих птахів має відповідати купі умов. Воно мусить бути велике, аби вмістити весь виводок із самкою аж до вильоту пташенят. Має розташовуватися не просто на великому дереві, а на верхівці найвищого на цій ділянці лісу. Тільки таке розташування дупла забезпечить велику кількість сонячного світла й захист від деревних хижаків, передусім пітонів. Як ви розумієте, у лісі таких «квартир» обмаль. За них точиться запекла боротьба. Самка в парі має головне завдання: усі одинадцять місяців сезону бути при гнізді та в будь-який спосіб охороняти правильне дупло від конкуренток. Саме тому вона така яскрава — це сигнал іншим самкам, що місце зайняте. А самець у цей час має забезпечувати кормом, насамперед фруктами, самку й виводок. Його зелений колір — маскувальний у тропічному лісі. Проблема в тому, що одного самця на прогодування дружини й дітей не вистачає. Тому самка «дружить» з трьома-сімома самцями, і кожен її годує, сподіваючись, що діти у виводку саме його. У кожного самця в лісі на утриманні перебуває від трьох до п’яти власниць дупла, з якими він парувався і в яких теоретично можуть бути діти від нього.
Але це ще не все. Дефіцит дупел призводить до досить рідкісного у птахів явища — інфантициду, коли самка може вбити власних дітей. У випадку цього папуги — суто дітей чоловічої статі. Річ у тому, що вже в перші години вилуплення маленькі самці й самки відрізняються за кольором. А дівчатка у цього виду зростають приблизно на сім днів швидше за хлопців. Якщо матері дісталося погане дупло, таке, що заливається тропічними дощами, це може знищити кладку та пташенят. І тому власниця «нехорошої квартири» пришвидшуватиме вихід усього виводка з дупла, вбиваючи пташенят-самців, що відстають у розвитку72.
Що й казати, кляте квартирне питання псує не тільки людей.
Східні мігранти в Європі
Зазирніть якось у ліс чи парк ранньою весною, коли в заглибинах ще лежить останній сніг, а на деревах тільки-но почали з’являтися перші бруньки. І ви обов’язково почуєте дуже голосний протяжний крик — «кі-кі-кі-кі-кі-кі». Це кричить повзик (Sitta europaea) — єдиний наш птах, здатний переміщуватися по стовбуру дерева вниз головою. У повзика красиве сизе оперення, довгий дзьоб, яким зручно виколупувати здобич з кори або роздовбати жолудя, і пронизлива пісня-крик (див. посилання). Як і птахи-носороги, цей вид замазує вхідний отвір глиною так, аби в гніздове дупло міг пролізти тільки він. Більшість «квартир», які займає повзик, — це глибокі дупла в живих деревах, які птах вистилає шматочками кори так, аби виводку було зручно зачаїтися під найвіддаленішою від отвору стінкою, якщо хижак таки спробує вдертися до гнізда73. Але на «квартири», що найкраще пасують для цілей повзика, у міських парках Європи є ще один, доволі несподіваний, претендент — великий і дужий папуга Крамера (Psittacula krameri).
Цей красивий зелений птах розселився в європейських містах та гарно до них адаптувався ще в середині ХХ століття. Його батьківщина — Індія та Східна Африка. Там він мешкає, наприклад, на схилах Гімалайських гір, тобто наші м’які європейські зими йому не страшні — аби були їжа й дупла для гніздування. Вважається, що початок європейській популяції поклали птахи, які втекли з неволі. На сьогодні значні колонії цих папуг існують у великих містах Великої Британії, Нідерландів, Бельгії, Німеччини, не кажучи вже про південніші країни.
Чисельність папуг продовжує зростати такими загрозливими темпами, що європейці хвилюються за свої місцеві види, з якими папуга конкурує за гніздові дупла. І недарма. Дослідження, проведені в Бельгії, засвідчили, що у випадку житлової кризи перші, кого ці пташині швондери починають «ущільнювати», — це повзики74. Ще одні жертви папужачої навали — кажани. В іспанському місті Севілья місцева популяція кажанів, вечірниць велетенських (Nyctalus lasiopterus) за десять років зменшилася на 80 %. Великі й сильні папуги в прямому сенсі викидають бідолашних кажанів з дупел і штучних кажанятників, де ті відпочивають удень75. Папуги також воюють за дупла з одудами, шпаками й маленькими совами — сплюшками (Otus scops).
Чому все це має нас хвилювати? Бо зелена навала вже впритул підібралася до наших кордонів. Нещодавно перша пара папуг Крамера загніздилася в Польщі, а під Києвом уже декілька зим поспіль тримається один наш, український, зелений прибулець. Як справжній натуралізований українець, він полюбляє сало, прихильно ставиться до щорічних паломництв київських бердвочерів і, певно, строчить послання в пташиному тіндері, розказуючи закордонним нареченим, скільки підходящих затишних хаток чекає на них в українських парках. Але поки він не знайшов собі пари, місцеві дуплогніздні види почуваються у відносній безпеці.
А їх у лісах і парках України гніздує чимало. Це синиці, шпаки, горобці польовий і хатній, схожий на мишу, непомітний птах-дереволаз — підкоришник (Certhia sp.), а ще —мухоловки, сови й одуди (Upupa epops). Колись в українських лісах жив також і дуплогніздний голуб — синяк (Columba oenas). Але старі ліси вирубували, дупел меншало, чисельність голуба-синяка падала, і врешті-решт він опинився в Червоній книзі України. Здається, вид був приречений, але сталася цікава річ. Синяк, як і багато інших дуплогніздних видів в умовах «квартирного» дефіциту, зміг освоїти гніздування в дірках та отворах бетонних стовпів ЛЕП. Чисельність цього пташиного біженця з потерпілих від людини лісів почала швидко відновлюватися76.
Голуб-синяк — це не єдиний приклад виду, який вирішив «квартирну» проблему за допомогою людини. Птахи загалом залюбки займають будинки й людські споруди під побудову власного житла. Ми вже згадували горихвістку чорну — типового птаха багатоповерхової забудови у великих містах. Серед інших мешканців скелястого ландшафту, а також ніш, гротів, урвищ і дупел, яким в Україні до вподоби припала людська забудова, — невеличкий сокіл боривітер (Falco ti
У великих містах Європи до цього додається найшвидший птах на планеті — величний сокіл сапсан (Falco peregrinus), який полюбляє селитися на високих старих будинках, наприклад, церквах і соборах. У 2020 році в ніші на башті замку Кенігштайн у Саксонії, Німеччина, загніздувала найбільша сова Європи — пугач. До гнізда приставили вебкамеру, і любителі природи могли протягом року споглядати долю цієї гніздової пари та її трьох яєць.
Україна — не Росія, навіть для качок
Ще один приклад пошуку незвичайних «квартир» в умовах великих міст — історія невеличкої помаранчевої качки огаря в Москві. В Україні це досить рідкісна пташка, яка охороняється Червоною книгою України, мешкає вона переважно у степовій зоні. Гніздиться, хай як дивно, здебільшого в покинутих лисячих норах. Але в Москві на сьогодні перебуває єдина в Європі популяція огаря, яка змогла пристосуватися до життя у великому місті. У 1948 році з Московського зоопарку вилетіло декілька птахів, яким перестали підрізати крила. Птахи почали зимувати в місті, а за десять років в огарів з’явилися перші гнізда, які вони почали влаштовувати на горищах багатоповерхівок.
У цих качок самець і самка утворюють пару на декілька років. Поки самка насиджує кладку, самець «тримає територію» — кормову водойму, став чи озерце, — і відганяє звідти суперників. Саме туди подружжя має привести виводок після вилуплення пташенят. Малеча має спочатку вистрибнути просто на асфальт з горища, яке може бути розташоване дуже високо. Самка збирає їх докупи кілька годин, багато пташенят при цьому губляться й гинуть. На шляху до водойми сімейну групу в мегаполісі чекають багато небезпек — ворони, коти, собаки, транспортний рух і люди (див. посилання). Деякі пари втрачають на цьому шляху всіх своїх дітей. Тих, кому пощастило дістатися сімейної водойми, може чекати неприємний сюрприз — окупанти. Чисельність огаря в місті зростає, підходящих водойм залишається дедалі менше, серед самців починається скажена конкуренція та бійки. Водойму можуть окупувати суперники, пару господарів прогнати, а їхніх дітей присвоїти.