Страница 56 из 56
Юсуф зробив кілька швидких кроків і завмер, опустивши руки.
У горлі в неї стояв клубок, очі щипало від сліз. Ніби злякавшись, що під руку потрапить щось непідходяще, Зулейха не наважилася витерти очі, висунула голову з вікна і підставила лице темряві й вітру.
* * *Продзвенів дзвінок — запрошення до обіду. Цей звук здався Зулейсі закликом струсити з себе тягар темряви, який, здавалося, навалився на неї, і впевненим кроком іти назустріч сяйву нового життя.
Освітленим коридором пройшли дві молоді жінки і чоловік. Зулейха підвелась, увімкнула лампу, довго підправляла розмазану туш перед люстерком, а потім попрямувала у вагон-ресторан.