Бог-Імператор Дюни

– Людства, що може ухвалювати справді довгострокові рішення. Ти знаєш ключ до цього вміння, Монео?

– Ви багато разів казали про це, Владико. Це вміння змінювати свій розум.

– Змінювати, так. А знаєш, що я розумію під довгостроковістю?

– Для вас її слід вимірювати тисячоліттями, Владико.

– Монео, навіть мої тисячоліття – лише дрібний спалах порівняно з Вічністю.

– Але ж ваші перспективи мусять відрізнятися від моїх, Владико.

– На тлі Вічності кожна означена довгостроковість є короткою.

– То взагалі немає жодних правил, Владико? – У голосі Монео з’явилася нотка легкої істерії.

Лето всміхнувся, щоб зменшити напругу.

– Хіба що одне. Короткострокові рішення зазвичай провалюються у довгій перспективі.

Монео приголомшено труснув головою.

– Але ж, Владико, ваша перспектива…

– Час кожного скінченного спостерігача збігає. Замкнутих систем не існує. Навіть я лише розтягаю скінченну матрицю.

Монео відірвав погляд від обличчя Лето й зазирнув у віддалені коридори мавзолею. «Колись я там лежатиму. Золотий Шлях може продовжуватися, але я смертний». Лише Золотий Шлях, нерозривну тяглість якого він відчував, лише це важило. Знову повернувся поглядом до Лето, але не до тих цілковито синіх очей. Чи в цьому величезному тілі справді чаїться хижак?

– Ти не розумієш функції хижака, – промовив Лето.

Ці слова вразили Монео, бо вони натякали на читання думок. Подивився вгору, в очі Лето.

– Розумом ти знаєш, що навіть я одного дня помру якимось чином, – сказав Лето. – Але не віриш у це.

– Як я можу повірити в те, чого ніколи не побачу?

Монео зроду не почувався таким самотнім і наляканим. Що робить Бог-Імператор? «Я прийшов сюди, аби обговорити проблеми паломництва… і довідатися про його наміри стосовно Сіони. Він грається зі мною?»

– Поговорімо про Сіону, – сказав Лето.

Знову читання думок!

– Коли ви її випробуєте, Владико? – Це питання постійно крутилося у свідомості, але зараз, промовивши його, Монео відчув страх перед ним.

– Скоро.

– Даруйте, Владико, але ви знаєте, як я боюся за благо єдиної дитини.

– Інші пережили випробування, Монео. Ти теж.

Монео ковтнув слину, згадавши, як йому відкрили Золотий Шлях.

– Мене готувала мати. Сіона не має матері.

– У неї є Рибомовки. У неї є ти.

– Трапляються нещасні випадки, Владико.

В очах Монео з’явилися сльози.

Лето відвів від нього погляд, подумавши: «Він розривається між вірністю мені та любов’ю до Сіони. Яка зворушлива ця турбота про потомство. Хіба ж він не бачить, що все людство – моє єдине дитя?»

Знову повернувшись до Монео, Лето сказав:

– Ти маєш рацію, нещасні випадки трапляються навіть у моєму світі. Хіба ж це нічого тебе не вчить?

– Владико, цього єдиного разу ви не могли б…

– Монео! Ти ж не просиш мене, щоб я передав владу слабкому адміністратору.

Монео відступив на крок.

– Ні, Владико. Звичайно, ні.

– Тож довірся силі Сіони.

Монео розправив плечі.

– Зроблю те, що повинен.

– Сіону слід пробудити, аби вона виконувала обов’язки Атрідки.

– Так, звичайно, Владико.

– Хіба ж це не наша повинність, Монео?

– Не заперечую, Владико. Коли ви представите її новому Дункану?

– Спершу випробування.

Монео глянув униз, на холодну долівку крипти.

«Він так часто вдивляється в долівку, – подумав Лето. – Що він там може побачити? Тисячолітні сліди мого повозу? Ах, ні – це погляд у глибини, у королівство скарбів і таємниць, куди він сподівається невдовзі увійти».

Монео знову глянув угору, на обличчя Лето.

– Маю надію, що їй сподобається товариство Дункана, Владико.

– Будь певен. Тлейлаксу передали його мені в неспотвореному вигляді.

– Це тішить, Владико.

– Ти, без сумніву, зауважив, що його генотип напрочуд приваблює жінок?

– Таким було і моє спостереження, Владико.

– Є щось у м’якій пильності його очей, у мужніх рисах, каракулевому волоссі, перед чим рішуче не може встояти жінка.

– Як cкажете, Владико.

– Ти знаєш, що зараз він із Рибомовками?

– Мене поінформовано, Владико.

Лето всміхнувся. Звичайно, Монео поінформовано.

– Невдовзі вони приведуть його до мене для першого побачення з Богом-Імператором.

– Я особисто обстежив кімнату для побачення, Владико. Усе готово.

– Інколи я думаю, що ти хочеш мене ослабити, Монео. Зостав мені бодай щось.

Монео спробував приховати напад страху. Схилився і відступив назад.

– Так, Владико, але ж є певні речі, які я мушу робити.

Відвернувся і поспіхом пішов геть. Лише підіймаючись угору ліфтом, Монео усвідомив, що вийшов до того, як його відпустили.

«Він має знати, який я втомлений. Він вибачить».

Твій Владика дуже добре знає, що коїться у твоєму серці. Сьогодні голосу душі достатньо для порахунку з тобою. Я не потребую свідків. Ти не прислухався до своєї душі, а прислухався натомість до гніву й люті.

Во ім’я нашого Святого Ордену та нерозривного Сестринства цей запис визнано точним і гідним внесення до Хронік Капітули.

Сестри Ченоа і Тавсуоко безпечно повернулися з Арракіса, щоб доповісти про підтвердження давно підозрюваної екзекуції дев’ятьох істориків, які зникли 2116 року панування Владики Лето в його Цитаделі. Сестри доповідають, що цю дев’ятку привели в несвідомий стан, а тоді спалили на вогнищах з їхніх же друкованих праць. Це узгоджується з розповідями, які розійшлися по всій Імперії. Визнано, що записи тих часів зроблені самим Владикою Лето.

Сестри Ченоа і Тавсуоко доставили рукописні записи наочного свідка, які сповіщають, що коли інші історики запитали інформацію про долю своїх колег, то Владика Лето відповів:

«Їх було знищено, бо вони вдалися до претензійної брехні. Не бійтесь, що мій гнів упаде на вас через ваші ненавмисні помилки. Я не маю особливої охоти створювати мучеників. Мученики схильні додавати драматизму до людських справ. Драма – одна з мішеней мого хижацтва. Тремтіть лише тоді, коли збудуєте споруди з фальшивих записів і будете ними пишатися. А тепер ідіть і не розмовляйте про це».

Докази, що містяться в цьому рукописному свідченні, дозволяють ідентифікувати його автора як Іконікре, мажордома Владики Лето з 2116 року.

Слід звернути увагу на вживання Владикою Лето слова «хижацтво». Це дуже промовиста вказівка у світлі теорії, висунутої Превелебною Матір’ю Сьяксою, що Бог-Імператор розглядає себе як хижака в природному сенсі слова.

Сестрі Ченоа було запропоновано приєднатися до Рибомовок, що супроводжували Владику Лето в одному з його нечисленних паломництв. Якоїсь миті її запросили йти поруч із Королівським Повозом і розмовляти з самим Владикою Лето. Вона так викладає цю розмову:

Владика Лето сказав: «Тут, на Королівській Дорозі, я інколи почуваюся так, наче стою на парапеті біля бійниці, захищаючись від напасників».

Сестра Ченоа відповіла: «Ніхто на вас не нападає, Владико».

Владика Лето промовив: «Ви, Бене Ґессерит, атакуєте мене з усіх боків. Навіть зараз ти намагаєшся підкупити моїх Рибомовок».

Сестра Ченоа каже, що вона, скріпивши сили, приготувалася до смерті, але Бог-Імператор лише зупинив повіз і глянув поверх неї на свій супровід. Вона каже, що всі інші зупинилися і чекали на дорозі, лишаючись нерухомими на шанобливій відстані.

Владика Лето сказав: «Є мій маленький гурток, що все мені розповідає. Не заперечуй мого звинувачення».

Сестра Ченоа промовила: «Я не заперечую».

Тоді Владика Лето глянув на неї та сказав: «Не бійся за себе. Я прагну, аби ти передала мої слова Капітулі».