Страница 7 из 21
— Так, так, — погоджувався Берест, а Аркадій Іванович тільки кивав головою.
Панько з усього сказаного Грицем зрозумів тільки те, що до неділі робота на греблі не почнеться.
«Починали б зразу, а потім підраховували б, коли вже так треба», — подумав він, але вголос цього не сказав.
Сонце вже спускалося, потягло прохолодою. Піонери вирушили додому.
Панько виїхав наперед і під заздрісні погляди хлопців і дівчаток прогарцював перед ними на коні. Ненароком він зустрівся очима з Миколою.
«Дати йому поїздити верхи?» — спитав він сам себе. Потім зітхнув і від’їхав геть. Ні, на таку жертву він не був здатний…
ДОВГОЖДАНИЙ ДЕНЬ
Панько думав, що робота на ставку почнеться тільки через тиждень, а справді вона не припинялася і одного дня. Ця робота називалася «складання проекту і підготовка до будівництва».
Якось з районного центра приїхав технік з геодезичним інструментом. Він виміряв балку і зробив обчислення. Виходило, коли насипати греблю заввишки чотири метри, площа ставка дорівнюватиме двадцяти гектарам.
Підготовка до будівництва ставка не заважала навчанню. Це було видно хоч би й по Панькові.
Повертаючись з школи, він зараз же сідав розв’язувати задачі. Панько просиджував цілий вечір з олівцем у руках, і мати навіть дивувалася з такої посидючості хлопця. А коли вона почала якось розповідати, скільки молока надоїла сьогодні, він з досадою кинув:
— Не заважайте, мамо!
Справа в тому, що всі задачі були складені вчителем про ставок. В одній треба було вирахувати об’єм греблі, у другій — скільки днів треба витратити, щоб її насипати, при умові, що працюватимуть 200 піонерів і кожен з них насипатиме щодня по одній чверті кубометра землі. Третя задача запитувала, яка площа водяного дзеркала і який об’єм води буде в ставку, якщо його довжина дорівнює 1100 метрам, ширина — 180, а глибина — 1,5 метра.
Розв’язуючи цю задачу, Панько усміхнувся:
— Мамо, а ви знаєте, що таке дзеркало ставка?
— Ні, синочку, не знаю.
— Не знаєте? — здивувався Панько. — Площа ставка. Вона ж блищатиме, як дзеркало!
Він уявив, як блищатиме вода на сонці, і на хвилину поринув у солодкі мрії.
А другого дня задачі були ще цікавіші: про те, скільки коропів можна буде виростити а ставку.
Для шкільного твору Степан Юрійович дав тему; «Наш піонерський ставок».
Над складанням проекту працювала вся школа, Гриць з гуртком топографів креслив плани балки і ставка. Аргунь малювала ставок таким, який він буде на той рік, тобто з водою і з качками та гусями, що плаватимуть по ставку, а також з човнами піонерської водної станції. Інші піонери малювали ставок узимку — з ковзанярами на ньому, а Панькові дали намалювати великого дзеркального коропа з блискучою лускою і вирахувати, скільки коропенят можна пустити в ставок і яка їхня вага буде весною і восени.
В цих турботах непомітно кінчились заняття в школі, почалися канікули. Нарешті настав і довгожданий день.
Панько почув, що мати вже порається, і схопився з ліжка Він нашвидку випив молока з хлібом, схопив приготовлений з вечора вузлик з харчами, взяв лопату і вибіг надвір. Сонце ще не зійшло, але небо порожевіло на сході.
Збір дружини був призначений на 7 годин ранку, але Панько боявся спізнитися в перший день і вийшов на роботу на три години раніше.
Село вже прокинулось. Поспішали на роботу, колгоспники і колгоспниці, гуркотіли підводи і автомашини, з кузні долітали удари молота об ковадло.
Панько прискорив ходу: йому хотілося не лише не спізнитися, а прийти на роботу першим. Дід Книш завжди хвалив тих своїх помічників, що приходили до стайні першими.
«Якщо ти прийшов першим, — казав дід Книш, — значить, ти хочеш працювати дужче за всіх!»
Коли Панько вийшов уже за село і спустився в балку, серце його тривожно забилося: в далині, майже біля самого, ставка рухалися маленькі постаті. І не одна, а багато. Невже спізнився? Хлопчик пустився бігти.
Захекавшись, він прибіг до майбутньої греблі і побачив там усіх голів рад загонів, усіх піонервожатих, багатьох комсомольців і Степана Юрійовича та Аркадія Івановича.
— О, Панько! — зраділа Аргунь.
— Молодчина, Чоломбитько! — похвалив його і Степан Юрійович.
Панько'відчув, як розчарування від того, що він прийшов не першим на роботу, розвіялося, немов дим.
Раптом сонце кинуло перші промені, високо з неба залунала пісня жайворонка, легенький вітрець приніс з полів запахи трав і польових квітів. Аркадій Іванович скинув кашкета і, простягши руки до сонця, крикнув:
— Здрастуй, сонце!
Невимовна радість, прозора і чиста, як оцей сонячний ранок, розлилася по тілу Панька. Аркадій Іванович вітав сонце, а Панькові здавалося, що це само сонце вийшло, щоб привітати будівників.
Два ряди акуратно забитих кілочків позначали межу майбутньої греблі. Тепер треба було всю площу розбити на ділянки для кожного загону.
Незабаром вся гребля була всіяна кілочками з написами, де якому загону працювати.
— А як же будемо носити землю? Чим? — спитав Панько в Аргукі,—Цеберками чи носилками?
— Почекай, — відповіла вона і прислухалась до гуркоту автомашин, що долітав від села.
— Що? Чого чекати? — здивувався Панько.
Та Аргунь нічого не відповідала, прислухаючись до шуму машини. Тепер Панько помітив, що і Степан Юрійович, і Аркадій Іванович, і всі інші повернули голови до села.
Везуть! — раптом скрикнула Аргунь і кинулась з балки на пагорбок.
— Везуть! — радісно промовив Степан Юрійович і, як маленький, кинувся за Аргунню.
За кілька хвилин до греблі під’їхала автомашина.
— Рейки! — здивувався Панько, побачивши, що машина навантажена тонкими вузькоколійними рейками, з’єднаними залізними шпалами в готові ланки.
— Навіщо ж рейки? — спитав він, але всі посунули до автомашини, і Панько побіг слідом за всіма.
З кузова автомашини позстрибували на землю комсомольці, а з кабіни вийшов незнайомий вусатий чоловік, одягнутий у синій замащений комбінезон.
— Привезли вам техніку! — привітавшись, сказав він.
Комсомольці почали розвантажувати машину, складаючи рейки в штабель.
— Тут п’ятдесят метрів колії, другим рейсом привеземо ще стільки. А потім підкинемо і вагонетки, — промовив майстер, бо чоловік у синьому комбінезоні був шляховий майстер.
— Велике вам спасибі за вузькоколійку, — подякував йому Степан Юрійович. — Тепер у нас робота піде швидко. Це така допомога, така допомога….
— Як не допомогти хорошій справі,— усміхнувся майстер. — Ви нам допомагаєте, ми — вам. Ваш колгосп постачає нам буряки, і треба сказати, не погано постачає, чому ж не поділитися з вами тим, що є в нас? Возіть собі на здоров’я!
Під’їхав на коні Володимир Семенович.
Від села показалися юрби дітвори.
Степан Юрійович наказав горністові грати збір, і хлопчики і дівчатка вишикувались по загонах.
Петро Горобець підійшов до Степана Юрійовича:
— Піонерська дружина номер сімнадцять імені Зої Космодем'янської вишикувана для роботи на будівництві шкільного ставка! — урочисто проказав він.
— За справу Комуністичної партії будьте напоготові! — схвильовано проголосив Степан Юрійович.
— Завжди напоготові! — вигукнули піонери з таким завзяттям, що майстер з цукроварні усміхнувся.
Виступив секретар партійної організації колгоспу і сказав, що піонери разом з комсомольцями починають велику і потрібну для народа справу і що колгосп всіляко допомагатиме їм.
— Ви рветеся до корисної праці, — продовжував він, — і це є запорукою того, що з вас виростуть чесні, віддані народові і партії радянські громадяни. Лише праця здатна виховати повноцінну людину. Лише праця дає найвище задоволення людині. Любіть працю, бо в ній найбільше щастя! Отже, до праці! — закінчив він, а Степан Юрійович наказав піонервожатим вести загони на відведені їм ділянки,
На хвилину дитячий галас, стих. Чутно, було лише дзенькіт лопат та хруст розрізуваної залізом дернини.